Мирослав Попович: “Масові акції можуть початися тоді, коли вже не матимуть значення”

Про причини такої суспільної поведінки “Коментарям” розповів директор Інституту філософії НАН України Мирослав Попович

- Перший арешт Юлії Тимошенко у 2001 році викликав серйозний резонанс у суспільстві, буквально розколовши його. А сьогодні? Чи є ті, хто виступає “за” та “проти” арешту Тимошенко непримиренними антагоністами?

— Ні, зараз інша ситуація, інший вибір. Складність її оцінки з точки зору простого громадянина полягає в тому, що люди збиваються на питання — винна Тимошенко чи не винна? Або — хто кращий — Янукович чи Тимошенко? Але ж питання полягає в іншому. Наша так звана опозиція об’єдналася проти диктатури. Не проти Януковича, не за Тимошенко, а саме проти диктатури. І дійсно: влада нині обирає авторитарні засоби розв’язання проблем. Наслідуючи приклад Москви в нашій країні відбувається спроба побудови авторитарної моделі управління: створюється видимість багатопартійності, кожному дрібному політичному угрупуванню відводиться його ніша, а всі джерела влади закріплюються за однією партією. Хіба у нас зараз не так? А політики у відповідь — мовчать. Наш політичний клас достатньо легко проковтнув першу серйозну річ, яку не можна розцінювати інакше як втрату конституційного режиму. Я маю на увазі появу “тушок” при формуванні парламентської більшості.

Але мене тішить реакція міжнародної спільноти на арешт Тимошенко. Як влучно сказав депутат Європарламенту Марек Сівєць, на Заході такі питання розв’язуються не судом, а виборцями. Або якщо навіть судом, то не кримінальним, а Конституційним. І в цьому контексті аргументованою виглядає і позиція росіян. МЗС РФ слушно зауважив, що газові угоди було підписано двома прем’єрами і ухвалені президентами, які відповідають за зовнішньополітичний курс.

- Ви погоджуєтеся з тим, що влада сама провокує інформаційний шум навколо справи Тимошенко?

— Влада розгублена. Вона явно робить не те і не так. Найняли купу “Беркутів”, щоб охороняли авто, в якому вивозять Тимошенко! Їм важливо створити драму на рівному місці, таке собі “взятіє Бастилії”. Але цей спектакль погано зрежисований.

- Чому ця подія викликала такий слабкий резонанс у суспільстві? Ані масових акцій, ані рухів на підтримку, ані інших прикладів народної творчості, що часто супроводжують суспільно значимі події?

— Часу ще мало пройшло. Люди у відпустках. Очевидно, що люди не схвалюють те, що відбувається. Але вони не готові брати участь у протестах, бо їм нав’язують це як акції на підтримку Юлії Тимошенко. Але, повторюю, суть конфлікту не в цьому. Крім того, є соціологічна закономірність. Люди охоче виходять на акції протесту, якщо це стосується їхньої кишені. І це доводять протести проти Пенсійної та Податкової реформ. А от все, що стосується таких ефемерних питань, як свобода чи демократія, не викликає такого резонансу. Якщо кожен спіткнеться об цей поріжок, і зрозуміє, що в цій державі неможливо добитися правди, тоді почнеться масова постановка питання. Адже згадайте: помаранчеві вибухи теж починалися з нечисленних акцій. Навіть таке гостре питання, як убивство Гонгадзе, не змогло зібрати на майданах достатню кількість людей проти Кучми. В будь-якому разі, огида до того, що нині відбувається, серед людей поширюється. І дискредитація Тимошенко б’є по самій владі. Адже чим частіше пишуть про мільйон доларів, який Юлія Тимошенко начебто витратила на плаття та взуття, тим частіше люди згадують про туалет Януковича за 300 тисяч євро…

- На Вашу думку, чи свідчить нинішня реакція про інтерес українців до політики? Можливо, люди просто втомилися та зневірилися?

— Не думаю, що люди стали байдужими. Вони все одно розмовляють на ці теми. Тим більше, в контексті майбутніх виборів. Хотілося б, щоб ми побачили нову політичну картину в Україні. Власне, вона вже вимальовується. Але наш політикум вчиться дуже повільно і мляво. І я дуже боюся, що ми можемо запізнитися, і серйозні акції протесту почнуться тоді, коли вони вже не матимуть значення…

Вікторія ЧИРВА