Менше слів, більше Делі: як Індія прагне забрати в Китаю статус “фабрики світу”

У 1950-ті роки американці насміхались з неякісної японської електроніки, але зараз Японія — одна з передових технологічних країн. У 1990-ті увесь світ із презирством дивився на ярлик made in China, а зараз техніка з Китаю є ледь не в кожному домі.

Сьогодні також насміхаються з низькооплачуваних індійських програмістів, після роботи яких код часто треба переписувати. Однак і цей стереотип може відійти у минуле.

Останні роки Індія робить великі кроки для трансформації в потужну промислову державу: гучні космічні програми, відкриття високотехнологічних заводів, запрошення найбільших світових корпорацій та обнадійливі макропрогнози від ключових інвестиційних банків.

Зовнішні фактори грають на її користь. Китай поступово втрачає свою привабливість через конфлікт зі США, а отже гроші тікають до сусідніх країн.

Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді налаштований стати батьком “індійського економічного дива”. Але за перспективами та красивими цифрами приховується чимало проблем зі столітнім корінням. 

Усі говорять про Індію

Поки західні країни балансують на межі рецесії, Китай захлинається у боргах, а Росія перебуває під санкціями, економіка Індії почуває себе напрочуд чудово. Останні 20 років вона зростає на 5-8%, і схоже, що світові потрясіння останніх років не збили цей тренд.

У другому кварталі цього року ВВП Індії перевищив прогнози та зріс на 7,8%. І хоча світова торгівля гальмує та б’є по індійському експорту, зростання внутрішнього попиту і капітальних державних витрат на тлі парламентських виборів компенсували весь негатив.

Інфляція 7,4% в країні є проблемною, однак місцевому центральному банку вдається утримувати її під контролем, підвищуючи ключову ставку.

Індійський індекс PMI, який відображає бізнес-активність та є ключовим показником динаміки економічного зростання, зараз є найвищим серед всіх великих країн. Він становить 60,1, що на десять пунктів більше за Китай, Бразилію та Сполучені Штати.

Ключові міжнародні фінансові інституції очікують зростання ВВП Індії у 2023-му році на понад 6%. Це — найбільший показник серед країн “групи двадцяти” (G20).

Таке зростання привертає увагу інвесторів. Аналітики Morgan Stanley вважають, що індійська економіка недоінвестована, а китайська навпаки — перегріта. На їхню думку, до 2027 року Індія пережене Японію та Німеччину, ставши третьою економікою світу.

Прем’єр-міністр Моді прагне втілити цей прогноз у життя. Масштаб індійських амбіцій яскраво відображає галузь цивільної авіації.

У червні місцевий авіаперевізник Air India уклав контракти з Boeing та Airbus на купівлю 470 літаків за 70 млрд дол. Це — найбільші угоди в історії цивільної авіації. Кількість аеропортів у країні з 2014 року подвоїлась, а в наступні п'ять років зросте ще на 60% — до 220 летовищ.

Світовий капітал бачить в Індії потенціал, а значить і можливості для заробітку. Західні корпорації готові відкривати в країні високотехнологічні заводи та планувати багатомільярдні інвестиції на десятиліття вперед. І це пов’язано не тільки з перспективами індійського ринку та дешевою робочою силою, але і з геополітикою. Річ у тому, що американським та європейським компаніям стає все складніше вести бізнес у Китаї.

Вашингтон та Пекін щороку обкладають один одного новими санкціями, а корпорації зазнають тиску за роботу в Китаї. Наприклад, у 2021-му році американські регулятори погрожували компаніям, які ведуть бізнес у провінції Синьцзян, де утискають права корінного народу уйгурів. Все більш напруженою стає воєнна ситуація навколо острова Тайвань, яка може призвести до ще більшої ізоляції Пекіну та вдарити по ланцюгах постачань.

Тож корпорації зважили ризики й вирішили частково перенести свої виробничі потужності. Така стратегія отримала назву “Китай+1”. Компанії почали розміщувати частину заводів у сусідніх країнах, і Індія виявилась одним з найкращих варіантів.

Найбільш показовим прикладом став переїзд компанії Apple. Виробник найпопулярніших у світі смартфонів до 2025 року прагне виробляти в Індії 25% усіх своїх айфонів, хоча раніше їх повністю збирали у Китаї. Це — сигнал для інших технологічних гігантів.

Напівпровідникові компанії Microchip, Micron, AMD, Foxconn готуються інвестувати в Індію мільярди доларів для виробництва мікросхем. Це має стати фундаментом індійської екосистеми мікроелектроніки, на який згодом можуть спиратись великі виробники техніки. Таку ж екосистему Китай створював останні 40 років.

Південнокорейські гіганти LG та Samsung, американський Google вже готуються перенести в Індію виробництво своєї флагманської техніки. А Amazon планує інвестувати в індійські електронну комерцію та хмарні сховища 19,5 млрд дол.

За останні десять років Індія піднялась з 66 місця до 40 сходинки в рейтингу інноваційних країн від Світової організації інтелектуальної власності. Можливо, це тільки початок.

Чому Індія?

Останнє десятиліття індійська влада працює над залученням інвестицій. У 2014 році країна запустила масштабну цифровізацію державних послуг та прискорила будівництво інфраструктури: доріг, аеропортів та електростанцій. Щороку в Індії з’являються нові залізничні шляхи та десятки тисяч кілометрів нових автомагістралей.

З 2019 року новим виробничим компаніям в Індії дозволено сплачувати 17% податку на прибуток замість 25%. А програма Моді з локалізації виробництва напівпровідників та дисплеїв передбачає виділення 10 млрд дол, які нададуть бізнесу у вигляді субсидій для будівництва заводів. 

Окрім пільг від держави, бізнес приваблює місцева демографія. У 2022 році кількість індусів сягнуло 1,425 мільярда людей — найбільше у світі. До того ж демографічна піраміда Індії виглядає більш “здоровою”, ніж у Китаї та західних країнах.

Середній вік населення в Індії — 27 років. Народжуваність скорочується, але поступово. Це означає, що в найближчі десятиліття країна не відчуватиме дефіциту робочих рук та не витрачатиме багато коштів на утримання дітей та пенсіонерів. Для порівняння, в Німеччині середній вік становить 45 років, в Китаї — 39 років.

В індійських містах проживає лише 35% населення. Це відносно низький рівень, у порівнянні з Китаєм, де урбанізація сягає 65%. Це означає, що принаймні теоретично багато людей ще можуть переїхати до міст, стати рушійною силою для нових великих підприємств, більше заробляти й споживати більше товарів.

Поки Індія залишається бідною країною та посідає лише 139 місце у світі за рівнем валового доходу на душу населення. Місцеві компанії витрачають мало на оплату праці, і це теж важлива конкурентна перевага. До того ж 200 мільйонів індусів знають англійську мову, що робить простішим їхнє навчання.

Приваблює інвесторів і корислива поведінка Індії на політичній арені. Країна не обрала жоден бік у протистоянні НАТО із Росією та Китаєм. Прем’єру Моді вдається балансувати таким чином, щоб всі були зацікавлені підтримувати з ним хороші стосунки.

Індія купує задешево російську нафту і при цьому диктує Путіну свої умови розрахунків за неї. Контрактує передову російську зброю і не зважає на тиск з боку Вашингтону. Підтримує західне “озеленення” енергетики, але робить це на своїх умовах і продовжує будувати вугільні електростанції.

Просто зараз Індія стоїть на початку вибухового циклу зростання економіки, а у 2075-му році за рівнем ВВП випередить Сполучені Штати, вважають аналітики інвестиційного банку Goldman Sachs.

Але це погляд оптиміста. Самої лише інфраструктури, демографії та хитрої зовнішньої політики замало, щоб досягти цієї мети. Індії доведеться подолати немало економічних хвороб, щоб закарбувати цей результат та стати кращою за своїх азійських конкурентів.  

Випробування попереду

Навіть в умовах торговельної війни зі Сполученими Штатами Китай залишається комфортнішим місцем для бізнесу, ніж Індія. Пекін десятиліттями будував технологічні ланцюги, щоб виробник техніки міг знайти всередині країни більшу частину компонентів, а також легко отримати доступ до водо- та електропостачання. Тож всі інфраструктурні випробування Індії ще попереду.

Інвестори часто нарікають на повільну індійську бюрократію, тоді як у Китаї вона більш гнучка. The Economist пише, що проблемою є придбання в Індії землі та повільне судочинство. У судах вищих інстанцій перебуває 6 млн нерозглянутих справ.

В рейтингу легкості ведення бізнесу Doing business за 2020 рік Індія посідає 62 сходинку. Це значний прогрес, у порівнянні зі 130-ю сходинкою у 2016-му, але все ще менше за найближчих конкурентів — Таїланд (21 місце), Малайзію (12) та Китай (31).

Гроші звалились на Індію неочікувано і державний апарат не встигає переварювати нові виклики. Хаос в управлінні чудово ілюструє місто-мільйонник Гурагон, де, розташовані офіси багатьох іноземних компаній. Так ось у місті водо- та електропостачанням, охороною правопорядку хаотично займаються приватні фірми, а близько третини мешканців позбавлені будь-яких благ цивілізації.

Нерівність — ще одна перепона для збагачення Індії. Країна давно не поділена на касти на рівні закону, однак на рівні соціуму нерівність досі залишається. За даними об’єднання Oxfam, 10% населення Індії володіють 77% національного багатства.

Це заважає ефективній урбанізації — частина людей у містах проживають у гетто, не можуть отримати освіту чи знайти високооплачувану роботу. Як у таких умовах має утворитись індійський середній клас, який створюватиме стабільний попит на товари, — велике питання.

Зрештою, Індія досі ревниво ставиться до імпорту товарів і компонентів, підвищуючи митні тарифи та змушуючи все виробляти всередині країни. Таку політику Моді часто оцінюють як провальну, адже це б’є по технологічному виробництву з високою доданою вартістю, для якого потрібен імпорт компонентів з усього світу.

Економічне диво — це боротьба із вкоріненими століттями хворобами, непопулярні рішення та баланс між елітами. Якщо Індії колись і судилося стати новим “азійським тигром”, то зараз вона скоріше схожа на кошеня, яке, щоправда, вже починає кусатись.