Мічені Нобелем: дослідник сигналів Майкл Спенс

“Економічна правда” продовжує рухатися до 1969 року, коли був названий перший лауреат Нобелівської премії з економіки — найпрестижнішої галузевої відзнаки, заснованої на честь 300-річчя Банку Швеції.

У грудні 2010 року “ЕП” написала про першого володаря нагороди 2001 року Джорджа Акерлофа, а в лютому 2011 року — про його колегу Джозефа Стіґліца.

Майкл Спенс — третій лауреат 2001 року, без якого теорія інформаційної економіки не набула би повноти та завершеності.

Теорія ринкових сигналів Майкла Спенса відповіла на питання, поставлене Акерлофом у статті “Ринок лимонів”: як відрізнити якісні продукти, а також виявити ефективних працівників і хороших клієнтів на ринках з асиметричною інформацією.

Для подолання шкідливих ефектів зворотного відбору ринкові агенти можуть використати певні сигнали, що інформуватимуть їхніх партнерів.

Людям набагато легше повірити у високу якість товару при гарантії повернення коштів, придбати акції компанії, яка регулярно виплачує дивіденди, або ж довіритися турфірмі, котра сигналізує про рівень своєї репутації дорогим офісним інтер'єром.

У своїх наукових працях Спенс зумів включити багатогранну систему ринкових сигналів у теоретичний апарат сучасної економіки і детально дослідити причини виникнення сигналів і їх вплив на ринкову рівновагу.

Сфера наукових інтересів

Американський професор Майкл Спенс свого часу навчався у кількох гуру економіки — політичного аналітика Річарда Зекхаузера, теоретика ринкової рівноваги Кеннета Ерроу та “економіста-ігровика” Томаса Шеллінга.

Після виходу в світ статті Джорджа Акерлофа “Ринок лимонів”, Спенс відстоював право на існування нового напрямку — інформаційної економіки, активно застосовуючи методичну базу теорії ігор.

Майбутнього нобелівського лауреата передусім цікавила проблема зворотного відбору, яка проявляється у розширенні частки неякісних продуктів на ринках, де покупці мають обмежений доступ до інформації порівняно з продавцями.

Вивчення проблеми Спенс почав з аналізу способів її вирішення — так званих ринкових сигналів, якими обмінюються агенти, щоб виявити, хто є хто.

Ключовими працями, присвяченими даній темі, є статті “Сигналізування на ринку праці”, “Ринкове сигналізування: передача інформації при прийомі на роботу та пов'язаних процесах”, “Конкурентна та оптимальна реакції на сигнали: аналіз ефективності та розподілу”, написані на початку 1970-х років.

Пізніше сфера наукових інтересів Спенса розширилася. Важливими предметами його досліджень стали структура та ефективність ринків, що знайшло своє відображення у статтях “Інформаційні аспекти структури ринку”, “Інвестиції, стратегії та зростання на новому ринку”, “Нотатки про рекламу, економію на масштабі та вхідні бар'єри”.

Проблеми конкуренції автор детально розкрив у роботах “Конкуренція у відкритій економіці” та “Конкурентні структури інвестиційних банків”.

Отримавши Нобелівську премію, Спенс став популярним публіцистом. Його статті на актуальні теми часто публікуються на сайтах Project Syndicate та Wall-Street Journal.

Суть вчення

Ринкові сигнали, за Спенсом, є вкрай необхідними інструментами, які згладжують інформаційні провали на ринках праці, споживчих товарів і фінансових ринках.

Наприклад, освіта виступає своєрідним сигналом, яким бажаючі зайняти вакантну посаду інформують працедавців про рівень своєї продуктивності. Відтак, сигнали в теорії інформаційної економіки — це видима частина інформації, яку більш обізнані агенти передають менш обізнаним з метою комунікації.

При цьому Спенс рекомендує чітко відрізняти сигнали від “ознак” — раси, віку чи статі. Сингали, на відміну від “ознак”, знаходяться під контролем суб'єкта ринку і можуть передаватися або приховуватися залежно від його волі.

Найцікавішим у теорії Спенса є висновок, що освіта як сигнал впливає на ціноутворення і роботу ринків сильніше, ніж продуктивність праці робітників, оскільки працедавці не можуть відразу оцінити їхні фактичні здібності.

Хоча компетентність двох випускників одного вузу може варіюватися, дипломовані претенденти мають вищі шанси знайти роботу порівняно з хорошим спеціалістом без відповідного підтвердження. Спенс доводить, що на ринку праці економічна рівновага базується на очікуваннях, а не реальній продуктивності.

На Заході очікування і реальність близькі: диплом засвідчує грошові, часові та енергетичні витрати на здобуття фаху, а тому вказує на більшу ймовірність компетентності випускників.

Крім того, у США здібним учням освіта обходиться дешевше, і такі студенти мають більше шансів потрапити до престижних вишів. Відтак, усі знають, що відсоток обдарованих працівників підвищується разом з популярністю вузу.

З іншого боку, виникає ситуація, коли більш здібні люди вимушені підвищувати кваліфікацію, конкуруючи з менш успішними колегами, навіть якщо освіта жодним чином не позначиться на їх продуктивності.

Так само поводять себе товаровиробники, сигналізуючи покупцям вигідними умовами продажу. Адже чим якіснішу продукцію вони виробляють, тим менші витрати несуть, надаючи довгострокові гарантії.

Учений прийшов до висновку, що сигнали мають сенс лише тоді, коли вони унікальні. Таким чином, сигнальна теорія може пояснити і українську ситуацію, де вища освіта втрачає силу сигналу через значну поширеність та корумпованість.

Український роботодавець, отримавши пачку резюме від дипломованих юристів чи економістів, не може визначити рівень їх продуктивності і починає звертати увагу на інші сигнальні фактори — досвід роботи, рекомендації та зв'язки.

На товарному ринку сигналами сильних конкурентних позицій продавця, окрім гарантій, можуть бути фірмові знаки, бренди, дорогі рекламні кампанії, агресивний демпінг, періодичні знижки. Однак, як і освіта, ці сигнали часто відіграють роль упаковок, які не мають нічого спільного з тим, що всередині.

Сигналами на кредитному ринку Спенс називає заставу або поруку, завдяки яким позичальник засвідчує свою здатність повернути борг. У страховій справі цю роль відіграє низка параметрів страхувальника, від яких залежить вартість поліса.

На фондовому ринку сигнальна теорія набула особливого значення, оскільки західні емітенти використовують високі дивідендні виплати як сигнал високої дохідності акцій. Зростання дивідендів визначає автоматичне зростання ринкової вартості акцій, що при їх реалізації приносить акціонерам додатковий дохід.

Якщо компанія виплачує високі дивіденди, незважаючи на можливість вкласти отриманий прибуток у подальший розвиток та уникнути подвійного оподаткування, це явний сигнал ринку про очікування суттєвого росту прибутку в наступному періоді.

Однак, як свідчить економічна історія, очікування можуть і не виправдатись, особливо якщо їх використовують у продуманій грі. Сигнальна сила дивідендів часто сприяла зростанню гігантських бульбашок на фондових ринках та генерації фінансових пірамід.

Впровадження результатів досліджень

Після отримання нобелівської премії Спенс став коментатором економічних подій. Так, вчений виступає за відхід від політики кількісного послаблення у США — QE2. На його думку, вона ставить країни, які розвиваються, перед проблемою припливу гарячого спекулятивного капіталу, що викликає зростання цін, інфляцію і бульбашки активів.

Натомість Спенс пропонує навести лад у платіжному балансі та здійснити низку адресних заходів, націлених на відновлення лише тих секторів американської економіки, які найбільше постраждали від фінансової кризи — ринків праці та житла.

“Небажання Америки визначити нестабільні чи вразливі сфери економіки створює враження, що реальні цілі QE2 полягають у тому, щоб послабити долар”, — пише він.

Головними наслідками кризи вчений вважає падіння сукупного попиту та зайнятості у США, які неможливо подолати лише внутрішнім споживанням та інвестиціями.

Спенс пропонує уряду працювати над розширенням частки глобального попиту на американську продукцію, що потребує інвестицій у державний сектор, структурних змін і підвищення конкурентоспроможності приватного сектора економіки.

Одночасно вчений радить Китаю та іншим країнам, які мають великі профіцити платіжного балансу, працювати над розвитком внутрішнього споживчого попиту через включення заощаджень населення в систему товарно-грошового обороту.

Непокоїть Спенса й існуюча глобальна система курсоутворення, де розвинуті країни працюють з плаваючими обмінними курсами і відкритим рухом капіталу, тоді як країни, що розвиваються, жорстко регулюють валютний курс через контроль за рухом капіталу та накопичення золотовалютних резервів.

Ця система, каже вчений, тріщить по швах, бо за останні 50 років зросли системні ефекти країн, що розвиваються, на глобальну економіку.

Для задоволення інтересів усіх учасників світової спільноти Спенс пропонує створити нову валютну систему під егідою МВФ, у якій обмінні курси будуть коригуватися залежно від критеріїв, що балансуватимуть внутрішнє економічне зростання і глобальну стабільність.

Спенс вірить, що співпраця і координація економічної політики між державами в рамках МВФ та G20 — єдиний спосіб подолати глобальні дисбаланси, які, залишившись без належного контролю, можуть вилитися у черговий кризовий спалах.

Досьє лауреата

Майкл Спенс народився 1943 року в Монтклері, штат Нью-Джерсі, США. Після навчання у Прінстоні та Оксфорді здобув науковий ступінь PhD у Гарварді.

Викладав у Стенфордському і Гарвардському університетах. У 1990-х роках очолював Національну дослідницьку раду з науки, технології та економічної політики США.

Зараз працює у школі бізнесу імені Стерна при Нью-Йоркському університеті, очолює Міжнародну комісію з питань економічного зростання та розвитку. Фахівець з інформаційної економічної теорії, сигнальної теорії та теорії економічного зростання.

Роман КОРНИЛЮК