Лукашенка стежить не лише за економікою та опозицією, а й за “моральністю білорусів”

Принагідно влада жене на громадські роботи повій, звертається до державних газет, щоб ті закликали читачів до порядності та розміщує соціальну рекламу на сотнях білбордів. Те, що коїться в країні, нагадує методи, за допомогою яких СРСР десятки років тому боровся з пиятикою, дармоїдством та сексом.

“Чистий” звук

19 травня у Мінську відбувся концерт гурту “Ленинград”. Напередодні Генпрокуратура Білорусі звернулася до учасників групи з вимогою заборонити Сєрґєю Шнуру лаятися на сцені. Офіційний представник силового відомства Пьотр Кісєльов пояснив цю вимогу так: “Організаторам концерту відправлено попередження з вимогою забезпечити виконання законодавства та не допустити вживання нецензурної лексики під час масового заходу, що розцінюється як дрібне хуліганство”. Попередження гурт отримав тому, що білоруські силовики завчасно ознайомилися з творчістю гурту і вирішили “запобігти можливим правопорушенням”.

Не вперше білоруські борці за мораль втручаються у мистецтво. Концерт німецького гурту Rammstein у Мінську взагалі ледь не заборонили з огляду на “пропагування музичним колективом насилля, фашизму та гомосексуалізму”. Організаторам довелося не лише шукати собі виправдань, а й звертатися до гурту з проханням скоригувати виступ, вирізавши з нього найскандальніші пісні та сцени.

Самі ж білоруські музиканти взагалі перебувають ледь не під забороною. У Міністерстві культури Білорусі є навіть спеціальний чорний список зірок, позбавлених права виступати. Щоправда, такі санкції пов’язані аж ніяк не з лайкою чи пропагуванням гомосексуалізму. Річ не в політиці: якщо артист не виявляє лояльного ставлення до влади, у будь-якого клубу чи бару, який наважиться запросити його виступити, обов’язково виникнуть проблеми з самою владою. Лідер одного з найдавніших рок-гуртів Білорусі Лявон Вольскій в інтерв’ю Тижню сказав, що саме тому білоруські музиканти дедалі частіше гастролюють у сусідній Польщі, де доволі чисельною є білоруська діаспора, та й виступати там не забороняють. Найголовнішою подією року у світі білоруської неформатної музики є фестиваль “Басовишча”, що відбувається у Польщі на самому кордоні з Білоруссю.

На білоруських радіостанціях заборонено ставити пісні гурту “Кино” — адміністрації президента не догодила композиція “Перемен”. Торік за прослуховування її в авто даішники забирали машини на штрафмайданчики. Не почуєте в ефірі радіо й гурту ДДТ.

Аналогічною є ситуація й із кінострічками. Свого часу у білоруських кінотеатрах заборонили демонструвати фільм Алєксандра Міндадзе “В субботу” про Чорнобильську катастрофу. Ще однією жертвою цензури стала картина Алєксєя Шеіна “Христос запрещенный”.

“Чисті” вулиці

Утім, музиканти — це не єдина соціальна група, котра може небезпідставно почуватися принижено. Останнім часом у країні почастішали розмови про потребу “зачистки” білоруських вулиць від повійництва. В ефірі третього за популярністю телеканала Білорусі СТВ спалахнула суперечка між лікарем-гінекологом Таццяной Сіманенка, депутатом парламенту Єлєной Дікавєцкой та заступником начальника Управління з наркоконтролю та протидії торгівлі людьми МВС РБ Сєрґєєм Колтуном. Лікарка наполягала на потребі легалізації проституції, мовляв, так простіше, як і самим дівчатам, так і їхнім клієнтам. Дікавєцкая натомість відрізала: Білорусь не Європа, тож йти її шляхом неприпустимо. А Колтун запропонував негайно “очистити вулиці”, мовляв, скільки борделів не збудуєш, повії як стояли біля станцій метро, так і стоятимуть.

А торік узимку, коли Мінську бракувало двірників для прибирання снігу, повії, яких ловили працівники міліції, виконували “виправні роботи”. Штрафи у $300—400 дівчата сплатити змоги не мали, а працювали з лопатами за стандартними тарифами — $4 на годину. Це приблизно у п’ятнадцять разів менше, ніж коштують їхні послуги. Жриць кохання у Білорусі регулярно засуджують на ТБ, у ЗМІ, на білбордах із соціальною рекламою.

“Андроповщина”

Торік улітку у розпал фінансової кризи Білорусь дізналася, точніше кажучи, пригадала, що таке є боротьба з дармоїдством. Працівники міліції посеред робочого дня зупиняли людей, які ходили по магазинах, та цікавилися наявністю довідки про те, що вони у відпустці. Якщо такого документа людина не мала (а так склалося, що у 99% “дармоїдів” його не було), керівник організації, на яку працював такий ледащо без довідки, отримував догану. А для самого нього зазвичай похід по крамницях завершувався звільненням. Аналогічні рейди проводилися й у кафе, кінотеатрах та й просто на вулицях. У крамницях, до речі, щоби ніхто не втік від перевірки “відкріпних” документів, тимчасово перекривалися всі входи і виходи.

Власне, у провінційних містечках така практика триває і донині. У країні подейкують, що невдовзі влада, котра вихваляється відсутністю безробіття, відправлятиме на “виправні роботи” всіх, хто не має постійного місця роботи. Потреба в цьому вже давно є актуальною, позаяк у кожному місті країни внаслідок низьких зарплат ($70—100 на місяць) бракує водіїв тролейбусів, двірників, електриків і сантехніків.

Президент Лукашенка нещодавно визнавав, що сотні тисяч білорусів залишили країну, виїхавши за кордон на заробітки. За словами керманича Білорусі, 85% трудових мігрантів виїхали до Росії, решта “повтікали до інших країн”. Глава держави не втрачає надії: боротися з такими втечами колективів влада збирається за допомогою адміністративного ресурсу, причому доволі жорстко.

Наприклад, податківці вже вечорами навідуються до квартир пересічних громадян та перевіряють, чи вдома в родині чоловік. Якщо раптом виявляється, що він поїхав гастарбайтером до іншої країни, його родині можуть втричі підвищити вартість комунальних послуг, а йому самому держава має право відмовити в наданні безплатної медичної допомоги. Сам Лукашенка ще торік обурювався, мовляв, заробітчани “поламають там собі руки-ноги, а нам їх тут лікуй безкоштовно”. “Якщо держава користі від вас не отримує, то й підтримки від неї ви не матимете”, — погрожував бацька.

Крім того, почастішали випадки викликів голів родин у податкову задля того, щоб ті відзвітували про “отримання грошей із Росії”.

Є також і інший спосіб протидії трудовій міграції: керівники державних заводів, лікарень та шкіл силоміць утримують працівників в організації, погрожуючи “звільненням за статтею”. “Стаття” у білоруських реаліях означає вовчий білет: одного разу звільнена за прогул чи пияцтво людина навряд чи колись зможе працювати у держорганах чи на держпідприємстві. І це має неабияке значення: за даними офіційної статистики, близько 80% білоруського ВВП забезпечують саме державні суб’єкти господарювання.

Пити чи не пити?

Крім всього цього, Лукашенка — славнозвісний борець із пиятикою. МВС час від часу влаштовує акції “Пияцтву — ні”, в рамках яких закликає громадян закладати сусідів, котрі женуть у своїх домівках самогон. “Кожне повідомлення, що надійшло від громадян, негайно перевірятиметься, з подальшим притягненням правопорушників до передбаченої законом відповідальності. Працівників міліції цікавить будь-яка інформація”, — йдеться в повідомленні УВС Міноблвиконкому.

За даними Республіканського науково-практичного центру психічного здоров’я, на компенсацію наслідків пристрасті до алкоголю витрачається близько 7% ВВП Білорусі. І влада бореться з пияцтвом як може. По-перше, Лукашенка примушував недбайливих батьків, чиї діти потрапили до притулків, оплачувати їхнє перебування там. По-друге, в Білорусі взагалі небезпечно гуляти вулицями напідпитку: навіть тих, хто не порушує громадського порядку, часто затримують працівники ППС та відвозять до витверезників. А за їзду у нетверезому стані в Білорусі можна й за ґратами опинитися, затримавшись там на три роки.

Максим ШВЕЙЦ