Літак для президента

Сьогодні виповнюється два роки відтоді, як світ вразила авіакатастрофа під Смоленськом: польський літак Ту—154М розбився під час посадки на російському аеродромі. Загинуло 88 членів делегації на чолі з президентом Польщі Лехом Качинським (окрім нього та першої леді країни, в літаку також перебували урядовці, керівники армії, депутати Сейму тощо) та 8 членів екіпажу. Усі вони планували вшанувати пам’ять десятків тисяч польських військових, розстріляних карателями з НКВС у 1940 році. Натомість, через сімдесят років після трагедії у Катинському лісі, члени скорботної делегації поповнили число жертв цієї чорної для польської нації місцини. Авіакатастрофу 10 квітня 2010 року не лише польські, а й світові ЗМІ почали називати Катинь—2.

Причини технічні...

До других роковин Смоленської авіакатастрофи у Києві сигнальним тиражем у тисячу примірників вийшла аналітична повість “Літак для президента”. Серед трьох авторів — i відомий народний депутат Григорій Омельченко. На головне питання “хто винен?” автори прямої відповіді не дають. Значно більше уваги вони приділяють проблемі запобігання важким техногенним катастрофам, кількість яких збільшується в усіх сферах діяльності людини пропорційно розвитку технічного прогресу.

Тож і загибель літака Качинського поблизу Смоленська автори аналізують із позицій так званої теорії катастроф, якій у сучасному світі спецслужби приділяють замало уваги, натомість ці знання неабияк цікавлять терористів. Серед переваг повісті — популярна розповідь про саму катастрофу та аналітичні дослідження обставин, що її спричинили. Серед героїв є чимало реальних персонажів — як сам пан Качинський разом із дружиною Марією, так і чимало його підлеглих, керівники правоохоронних структур Росії тощо.

Утім одним iз головних героїв є вочевидь реальний персонаж із вигаданим прізвищем Віктор Круча — керівник київської фірми, що займається проблематикою попередження катастроф (абревіатура фірми дещо фривольна — “ФАК”). Працівники саме цієї фірми за “високим дорученням” невідомих українських керівників iз генеральськими погонами неофіційно беруться дослідити історію катастрофи польського літака, щоб запобігти подібній аварії на українському борту №1.

У ході дослідження усіх характеристик сучасного лайнера (російського літака, переданого Польщі та обладнаного системами НАТО) висловлюється думка щодо офіційно уповноважених “конкурентів” — членів польської та російської комісій, які досліджували причини трагедії. “Сучасні літаки, які мають літер “А”, туманів не бояться. Обидві сторони намагатимуться перекласти провину один на одного”, — так працівники фірми прогнозують подальший розвиток подій у перші дні після “чорної суботи”.

Або інше твердження дослідників: “Важко уявити, що такий літак не був обладнаний новітніми навігаційними системами та приладами. Вірогідність або ризик катастрофи навіть не розглядалися. Розбити такий літак у мирний час — це треба вміти!”. Водночас підлеглі пана Кручі всерйоз припускають, що літак вилетів iз Варшави дещо несправним (згідно з теорією катастроф, що популяризується у повісті, Ту—154М на той час “пройшов третю критичну точку і не був готовий до польоту”). Але назвати конкретні причини катастрофи фірма Кручі не може, бо “і росіяни, і поляки мали справу з секретною інформацією, тож деякі факти опустили, а відповіді приховали”.

Під кінець повісті автори наголошують і на помилках керівництва зони посадки, що знайшло відображення у звіті польської сторони. Група керівництва польотами аеродрому “Смоленськ—Північний”, на думку польських експертів, не відреагувала на положення літака нижче глісади через неналежне спостереження за ним. Чому? По—перше, нібито через несправність радіолокатора, по—друге — через помилки РЗП, які у свою чергу стали можливими, оскільки підходи до аеродрому вперше забезпечувала новенька система СМУ (“Складні метеорологічні умови”).

...і політичні

Автори нагадують: польська сторона планувала, що у реквіємі 10 квітня у Катині спільно візьмуть участь керманичі держави — президент Качинський та прем’єр—міністр Туск. Утім російська сторона цю ідею відхилила. У результаті було погоджено два окремі візити до меморіального комплексу “Катинь”: 7 квітня 2010 року — державний, за участі глав польського та російського урядів Дональда Туска і Володимира Путіна, а 10 квітня — візит Леха Качинського з урядовцями, сенаторами та депутатами, який мав статус приватного, оскільки відбувався у неробочий день — суботу.

Депутат Григорій Омельченко у післямові до повісті наголошує на тому, що ще за день до авіакатастрофи він пропонував друзям в одному зі столичних кафе парі, згідно з яким Кремль за жодних обставин не дасть літаку Качинського приземлитися у Смоленську. Тим самим Москва продемонструє президенту сусідньої держави “хто тут господар”, пригадавши йому прозахідну позицію — рішення щодо розміщення системи протиракетної оборони НАТО на території Польщі, підтримку євроінтеграційних устремлінь України і Грузії тощо.

“Літак через неочікувану погану погоду або завернуть до Варшави чи Мінська, або посадять у Москві”, — прогнозував пан Омельченко. Як людина, яка чимало років віддала службі в СБУ і має звання генерал—лейтенанта, він також наголошує на сучасних технологіях військових, які “можуть не лише розігнати хмари, а й нагнати туман iз молоком чи снігом” і зірвати будь—яку посадку.

На думку пана Омельченка, відмовою у посадці в Смоленську росіяни хотіли принизити польського президента. Але чи бажали вбити? “Скільки ще знадобиться часу, щоб дізнатися всю правду про Катинську трагедію 2010 року?” — риторично запитує читача автор і одразу відповідає: “Відповідь надасть час. Дай Боже, щоб найжахливіші версії і здогадки не підтвердилися...”

До речі

Головна військова прокуратура Польщі продовжила на чергові шість місяців розслідування причин Смоленської авіакатастрофи. Як повідомляє прес—служба відомства, минулої п’ятниці, 6 квітня, прокурор Головної військової прокуратури після розгляду подання військового окружного прокурора у Варшаві про продовження часу слідства вирішив його продовжити до 10 жовтня 2012 року. Нагадаємо, спеціальна урядова комісія, яка вивчала технічні причини падіння літака з урядовою делегацією Польщі, влітку 2011 року назвала головною причиною трагедії “помилки пілотів”, зауваживши, що не обійшлося й без певної провини російських диспетчерів. Польська прокуратура веде власне розслідування, яке має завершитися висуненням обвинувачень відповідальним за катастрофу людям.

Іван БОЙКО