На користь собі і державі
Президент України Володимир Зеленський підписав ухвалений Верховною Радою закон ”Про доброчесне лобіювання”. Ухвалення цього документу було одним із зобов’язань, які взяла на себе наша країна у зв’язку із підготовкою до переговорів щодо вступу в Європейський Союз. Тож його ухвалення ще на крок наближає Україну до інтеграції в європейське співтовариство.
Окрім того, давно існує потреба законодавчо врегулювати питання щодо того, хто і яким чином може впливати на владу задля ухвалення тих чи інших законів. Таку рекомендацію дав і Європейський Союз, вважаючи, що законодавче регулювання лобізму дозволить зменшити вплив олігархів на політику держави і обмежити політичну корупцію.
Подібні закони існують в багатьох країнах. Першими до висновку, що діяльність лобістів має бути законодавчо впорядкована, дійшли Сполучені Штати Америки. Там відповідний закон був ухвалений ще у 1946 році. У Німеччині лобіювання узаконили в 1972 році. Згодом тим же шляхом пішли й інші країни.
“З початку ХХІ століття процес регламентації лобізму набрав обертів по всій Європі, — розповідає “Апострофу” партнер юридичної компанії Arzinger Андрій Підгайний. - Протягом останніх десяти років відповідні закони були ухвалені в Ірландії, Франції, Литві, Нідерландах, Австрії, Польщі, Словенії, Великій Британії. Тобто Україна, так би мовити, знаходиться в тренді. А в країнах, де спеціальне регулювання відсутнє, ми спостерігаємо саморегульовану організацію діяльності лобістів, тобто діяльність в рамках членства в некомерційних організаціях, які визначають політику, питання етики, відповідальності лобістів”.
В першу чергу, закон визначає саме поняття лобізму і рамки його застосування.
“Ухвалений закон відносить до лобіювання діяльність, яка здійснюється у власних комерційних інтересах або інтересах інших осіб з метою впливу на органи влади стосовно прийняття або утримання від прийняття, зміни або скасування законів або підзаконних актів, — говорить Андрій Підгайний. - Якщо хоч одна з перелічених ознак відсутня, наприклад, немає комерційного інтересу, або вплив не стосується нормативного акту, то така діяльність не буде вважатися лобізмом”.
Тобто згідно з законом, лобіювання є фактично одним з видів бізнесу. Особи чи підприємства, зацікавлені в просуванні тих чи інших законодавчих рішень, можуть укласти договір зі спеціалізованою організацією, яка за певну плату візьме на себе пов’язані з цим клопоти.
Закон розрізняє три основних сторони процесу лобіювання:
- бенефіціари — особи, які замовляють послуги з лобіювання правових актів і мають намір в разі їх прийняття отримати певну вигоду для себе, такими бенефіціарами можуть бути і приватні, і юридичні особи, і навіть іноземні держави;
- суб’єкти лобіювання — особи чи підприємства, які здійснюють лобіювання в інтересах бенефіціара на комерційній основі, отримуючи за від цього прибуток, власне, їх і називають лобістами;
- об’єкти лобіювання — представники або органи державної влади, яких лобісти намагаються схилити до ухвалення потрібних їм рішень.
Важливим є те, яке коло питань і в яких державних органах дозволяється лобіювати. До вирішення цього питання законодавці різних країн підходять по різному. Наші вирішили обмежити предмети лобізму досить вузькими рамками.
“У кожної країни є своя специфіка щодо визначення можливостей впливу на владу, — пояснює Андрій Підгайний. - Наприклад, в США лобісти активно залучаються до політичної діяльності, у тому числі, до виборів. Наш закон таку можливість виключає, обмежуюсь лише комерційними — економічними, так би мовити, інтересами бенефіціарів. Так само в Україні не може бути лобізму в інтересах релігійних організацій”.
Треба зауважити, що закон обмежує не лише коло питань, які можуть просувати лобісти, але й коло осіб, на яких вони мають право впливати.
“Особливість нашого закону, порівняно з тими, які діють в багатьох інших країнах, в тому, що лобіювання обмежується лише впливом на осіб, які здійснюють правотворчу діяльність, — розповів “Апострофу” партнер адвокатського об'єднання “Лещенко, Дорошенко і партнери” Олександр Лещенко. - По суті, це тільки народні депутати. Лобіювання рішень Кабінету міністрів, інших органів влади чи судів законом не передбачено”.
Відзвітують за кожну копійку
Держава має намір суворо контролювати діяльність лобістів. Всі особи — юридичні і фізичні, які займатимуться цією справою, будуть внесені до спеціального реєстру, оператором якого стане Національне агентство з питань запобігання корупції (НАЗК). Лобісти будуть зобов’язані щопівроку подавати в НАЗК звіт про власну діяльність, в якому зазначати всі випадки взаємодії з об’єктами лобіювання, а також всі кошти, отримані від бенефіціарів за свої послуги.
В той же час, вони отримають певні права, які забезпечать їм можливість виконувати свою роботу з просування законів. Лобісти зможуть зустрічатися з законодавцями, надавати їм матеріали, які доводять доцільність ухвалення потрібного законодавчого акту, відвідувати заходи, присвячені темі лобіювання, а також організовувати власні заходи і запрошувати туди законодавців.
“Лобісти також отримають право брати участь у роботі комітетів парламенту, виступати на цих засіданнях з представленням і обґрунтуванням потрібних законопроєктів, — говорить Олександр Лещенко. - І дуже важливо те, що вони зможуть навіть пропонувати готові тексти законопроєктів. У зв’язку з цим до закону про регламент Верховної Ради вносяться зміни, які дозволять зазначати лобістів, як авторів чи співавторів цих актів”.
Утім, не кожна особа, яка домагається ухвалення того чи іншого нормативного акту, є лобістом. Згідно з законом, лобізмом вважається лише діяльність, спрямована на отримання прибутку. В той же час, в Україні існує досить багато різного роду суб’єктів, які просувають ті чи інші законодавчі ініціативи, не розраховуючи на отримання прибутку, а лише керуючися власними політичними переконаннями, чи уявленнями про суспільне благо. І при розробці і прийнятті закону вони висловлювали побоювання щодо того, чи не зарахують активістів до числа лобістів і чи не стане це засобом тиску з боку держави на громадянське суспільство.
Щоб зняти ці застереження, закон передбачає що лобізмом не вважається діяльність громадських організацій, політичних партій, асоціацій органів місцевого самоврядування, засобів масової інформації, наукових установ та ще ряду суб’єктів, які здійснюють свою діяльність не безприбутковій основі. Проте наскільки безперешкодно всі ці суб’єкти зможуть здійснювати свої функції, зараз сказати важко. Адже діяльність вітчизняних правоохоронних органів досить часто є непередбачуваною. Скоріше за все, державі і громадянському суспільству доведеться ще попрацювати над тим, щоб точно визначити межу, де закінчується громадська діяльність і починається лобізм.
“Все питання в практичному застосуванні закону, і наразі складно передбачити як Національне агентство з питань запобігання корупції буде застосовувати ті чи інші норми у суперечливих правовідносинах, — говорить Андрій Підгайний. - Треба виходити з того, що Україні знадобиться ще декілька років, аби налагодити консенсус у цій сфері, у тому числі шляхом внесення змін до закону”.
Вийти із сутінку
У світлі ухвалення закону про лобіювання цікавою є думка про нього самих лобістів.
При цьому двозначність ситуації полягає в тому, що де-юре, лобістів в Україні немає, але люди, які де-факто виконують відповідні функції, звичайно ж, є. За великим рахунком, це досить різношерста публіка, починаючи від регіональних активістів і закінчуючи представниками найбільших в Україні фінансово-промислових груп.
Як розповів “Апострофу” один з таких неформальних “лобістів”, який побажав зберегти свою анонімність, багато його колег діють під виглядом журналістів та представників громадських організацій, оскільки це забезпечує їм доступ до коридорів влади.
Відсутність контролю над діяльністю лобістів зробила її абсолютно непрозорою. “Вибудовуються цілі неформальні схеми, через які питання вирішуються від одного чиновника до іншого по всій вертикалі”, — каже співрозмовник видання.
За його словами, для багатьох “тіньовий” характер лобістської діяльності був дуже зручним, оскільки він дозволяв практично будь-кому лобіювати все, що завгодно.
“Цим, до речі, активно користувалася Росія, яка через своїх агентів впливу нав'язувала Україні свій порядок денний, — розповідає наше джерело. - Отже, ухвалення закону про лобізм — це, крім іншого, ще й питання національної безпеки”.
Великі “рішали”, які створили в цьому бізнесі цілі монополії, навряд чи будуть у захваті від ухваленого закону. “Але багато хто, особливо дрібні лобісти, яким важко долати цю монополію, навпаки, вітають нове законодавство”, — резюмував співрозмовник “Апострофа”.
Від себе, у підсумку, зазначимо, що в Україні є досить багато корисних і прогресивних законів, проте дуже часто проблема полягає в їх правозастосуванні. Щодо закону про лобізм, то дуже важливо, щоб він не став інструментом корупції в руках олігархів, які значно обідніли під час війни і які після її закінчення обов’язково захочуть відновити свої статки та вплив на політичне життя країни.
