Куди подіти безробітних

Останнім часом динаміка безробіття в Україні зростає. Якщо й далі так піде, то до кінця року в країні без роботи тільки офіційно залишиться понад 2,5 мільйонів людей.

Це не враховуючи так званих “прихованих” безробітних та тих українців, які працюють за кордоном. У влади немає держпрограми подолання безробіття, що не заважає їй робити безпідставні оптимістичні прогнози

Кілька днів тому соціальний віце-прем'єр Сергій Тігіпко заявив, що до кінця 2011 про безробіття в Україні можна буде забути. Можливо, пан Тігіпко вважає себе таким собі ельфом-чарівником?

Адже впоратися з таким завданням можуть хіба маги-чародії. Скоріше за все, Сергій Леонідович видає бажане за дійсне. Бо єдина можливість так швидко позбавитися безробітних — це просто їх фізично знищити. Або — м'який варіант — вислати з країни. Нехай не псують оптимістичну статистику влади.

А якщо серйозно, то сьогодні немає жодних підстав стверджувати, що безробіття скоро зникне. Навпаки: воно зростає. Так, за офіційними даними Держстату, у грудні минулого року у порівнянні з листопадом рівень безробіття зріс на 31,8% — до понад півмільйона людей.

Але на ця офіційна цифра є явно заниженою. Адже, як стверджують самі працівники центрів зайнятості, лише кожен третій безробітний офіційно реєструється на біржах праці. Отже, щоб отримати більш-менш об'єктивні дані рівня безробіття в країні, треба помножити офіційну цифру на три. І отримати понад півтора мільйони безробітних.

Цього року ситуація тільки погіршиться. За нашими розрахунками, грудневе зростання рівня безробіття стане відправною точкою для всього 2011 року. Тому реальна кількість безробітних протягом наступних 12 місяців зросте приблизно на 28% і складе близько 2 млн.160 тис. осіб.

Цьому є кілька пояснень. З 1 січня вступив у дію Податковий кодекс. Але, за офіційними даними, близько 300 тисяч підприємців, не чекаючи, доки це станеться, вже подали документи на закриття своїх підприємств. Враховуючи, що кожен власник має 2-3 співробітника, цю цифру теж можна сміливо множити на 3.

І це лише початок. За кілька місяців, як обіцяють урядовці, припинить свою дію так званий “єдиний податок”. Є побоювання, що багато підприємців, які працювали на цьому податку, ухвалять рішення про закриття бізнесу.

Та вони, власне, вже зараз відчувають дію Податкового кодексу. Наприклад, за його нормами “єдино податківців” обмежують у торгових стосунках з підприємствами, які працюють на загальному оподаткуванні, в експортно-імпортних операціях тощо. Натомість у Податкової інспекції права майже не обмежені.

Нещодавно в пресі з'явилися повідомлення про те, що податківці провели рейди на ринку “Петрівка”, вилучивши кілька вантажівок з дисками та речами. Не важко здогадатися, що інші власники “точок” на ринках, рятуючись від репресій, прагнутимуть якнайшвидше реалізувати товар і закрити бізнес. Від гріха подалі.

Виходить, що влада, говорячи про подолання безробіття як доконаний факт, робить усе, щоб позбавити людей роботи. Окрім Податкового кодексу, через який сотні тисяч підприємців і їхніх працівників стануть безробітними, цьому “сприятиме” і Пенсійна реформа.

Якщо взяти лише жінок, то, за підрахунками фахівців, після того, як пенсійний вік для них підвищиться до 60 років, армію безробітних поповнять близько 250 тисяч українок віком від 55 років.

За тими ж підрахунками, близько 2 мільйонів жінок цього віку залишаться на роботі. Тим самим, на зміну їм не зможуть прийти нові кадри — це знову таки близько 250 тисяч жінок. От вам і ще півмільона безробітних.

Шукати роботу доведеться і тим колишнім держслужбовцям, яких, як стверджують урядовці, буде скорочено в рамках адміністративної реформи. Треба враховувати і так зване приховане безробіття. В Україні людей, що працюють неповний робочий день (або тиждень чи місяць) і фактично не отримують зарплатні, називають “частково зайнятими”.

В офіційну статистику безробітних вони не потрапляють. Але де-факто вони є такими самими безробітними, як і їх “офіційні” брати по нещастю. І таких українців ставатиме все більше. За статистикою, сьогодні в Україні близько 3 мільйонів прихованих безробітних. І цей показник теж схильний до зростання десь на рівні 15-20%.

Але й це ще не все. Є категорія українців, про яку схильні забувати усі гілки влади, включаючи статистичні органи. Це наші співгромадяни, які не змогли знайти роботу у власній країні і змушені були їхати на заробітки до Росії або європейських країн. І таких українців, між іншим, не менш ніж 10 мільйонів!

Офіційно вони входять до 20 мільйонів працездатних українців, але на внутрішньому ринку праці відсутні. А значить, теж є безробітними.

От і рахуємо: для того, аби повністю подолати безробіття в Україні, як це обіцяє віце-прем'єр з соціальної політики, потрібно створити як мінімум 2,2 мільйони нових робочих місць для того, аби забезпечити роботою нинішніх безробітних в Україні, плюс працевлаштувати 10,5 мільйонів “заробітчан”.

І все це — протягом року. Мабуть-таки, у Сергія Леонідовича дійсно є чарівна паличка, яка може враз виконати його неймовірну обіцянку. Інакше йому доведеться важкувато.

Адже у влади немає жодної Державної програми подолання безробіття. НФПУ неодноразово звертався як до уряду Юлії Тимошенко, так і до нинішніх урядовців з вимогою терміново розробити програму щодо зменшення кількості безробітних. В свою чергу ми вносили власні пропозиції щодо такої програми.

Зокрема, запропонували запровадити законодавчі та податкові стимули для реального сектору економіки, надати податкові канікули для малих і середніх підприємців, кожен з яких створить не менше десяти робочих місць, а також — запровадити державну підтримки профтехосвіти. Але, на жаль, всі наші пропозиції так і залишилися на папері.

Тож програми немає, передумов для зменшення безробіття теж, і страшно навіть уявити, як саме уряд візьметься виконувати обіцянки кабмінівського “чарівника” Сергія Тігіпка.

Слід очікувати, що в Україну знову повернеться радянська система примусового розподілу випускників вузів у ті регіони, які їх найбільше потребуватимуть. Сергій Леонідович обмовився, що шахтам Луганська не вистачає рук.

Отже — всі на терикони! Що ж, за таких умов Україні можна забути про мрії бодай колись наздогнати європейські країни.

Хоча чому ні? Якщо замість дій наші урядовці надають перевагу мріям, то можна очікувати наступної сенсаційної і повністю відірваної від реальності заяви представників влади.

Наприклад, що у 2012 нас раптом приймуть до Євросоюзу.

Мирослав ЯКІБЧУК