Криза поміж хвиль

Наприкінці минулого тижня ще одне провідне рейтингове агентство — “Фітч” — опублікувало свій звіт із тривожним прогнозом щодо найближчого майбутнього світової економіки. Мовляв, зростання, яке ми мали торік, є дуже і дуже нестійким. І тому в будь—яку мить може змінити знак із плюса на мінус. Неприємна новина з’явилася одразу ж після оприлюднення прогнозу Світового банку, за яким темпи зростання світового ВВП у 2011 році знижуються. Щоправда, незначно — з 3,9 до 3,3%, але й ця динаміка одразу ж пожвавила ту частину аналітиків, які вже півроку—рік передрікають другу хвилю економічної кризи. Ту саму, яка має “змити” ті сектори багатьох країн, що вціліли після першої хвилі 2008 року. Україну за такого розвитку подій чекає дуже невеселе майбутнє. Хоча, навіть якщо похмурий сценарій і не справдиться, то наші перспективи від цього не стануть радикально кращими. Звичайно, до моменту Х.

Під американо—китайським прицілом

Ще кілька десятиліть у це мало хто міг би повірити, але нині нащадки козаків—запорожців гостро відчувають своїм гаманцем, що, скажімо, США з певного часу стали менше купувати китайських товарів, а у далекій Південно—Східній Азії стрімко подорожчав рис. Глобалізація... А її наслідки найдужче відчувають найслабші і не пристосовані до сучасного ритму країни. Як, наприклад, наша. При цьому, що далеко не всі українські аналітики вірять у можливість другої хвилі, жоден iз них не чекає від 2011 року позитивних новин для нашого господарського комплексу.

“Друга хвиля економічної кризи цілком iмовірна, — каже заступник директора Інституту світової економіки Валерій Новицький. — Навіть при тому, що жодних нових проблем у країн—лідерів останнім часом не виникло. Окрім, хіба що, передових держав єврозони, які нині відверто пробуксовують. І замість того, аби вкладати кошти у розвиток власної економіки, змушені рятувати Грецію, Ірландію...”. “Друга частина витрат європейців — це покриття боргів перед американськими банками. На це в 2011 році піде левова частка грошових ресурсів Старого світу”, — додає президент Центру ринкових реформ Володимир Лановий.

Утiм економікою номер один у світі залишаються Сполучені Штати, на друге місце торік цілком передбачено вийшов Китай. І у цих регіонах усе стабільно. Сьогодні дві держави — одна з числа світових лідерів, друга з титулом “та, що розвивається” — продовжують упевнено й динамічно нарощувати потенціал. “Прогнози зростання ВВП Китаю становлять близько десяти відсотків, американська економіка також не збавляє темпів, — пояснює “УМ” директор економічних програм Центру Разумкова Василь Юрчишин. — Тому я переконаний, що найгірші часи для світової економіки вже позаду: другої хвилі не буде, а світ поступово виходить iз кризи”. За словами експерта, навіть серйозна грошова емісія у Штатах, про небезпеку якої для цілого світу не висловлювався тільки лінивий, не несе суттєвих загроз. “В умовах відсутності кредитних ресурсів такі кроки є виходом для економіки”, — стверджує Юрчишин. Відсотки зростання це підтверджують. Принаймні з одного боку.

Азійський рис важливіший за українське залізо

Утiм недостатня стабільність на головних світових ринках змушує українців тугіше затягувати паски. “Перша причина цьому — у світі знизився попит на нашу примітивну продукцію, що її Україна продає на зовнішні ринки”, — каже Валерій Новицький. ВВП України залежить від експорту, а наш експорт — після того, як унаслідок здорожчання російського природного газу стала неконкурентоспроможною вітчизняна велика хімія — продукція сталеплавильних підприємств. “Перші п’ять рядків нашого експорту — це металургія, металургія і ще раз металургія”, — констатує Василь Юрчишин. І хоча динаміка розвитку цієї галузі не може не тішити рідний український уряд — Прем’єр Микола Азаров минулої середи з радістю констатував темпи її відновлення у розмірі 12% — назагал це не вирішує глобальної проблеми.

“Адже Китай, Індія — головні країни, які динамічно розвиваються, мають своє металургійне виробництво й нашої продукції не потребують, — пояснює ситуацію Володимир Лановий. — Головний ринок збуту українського металу — це азійські країни. Але там торік зафіксовано дуже велику інфляцію, близько 40%, головним чином через стрімке здорожчання головного продукту харчування місцевого населення — рису. А отже, вільних коштів у наших потенційних покупців поменшало. Бажання купувати український метал ніби є, а от можливостей...”.

Притчею во язицех залишається немодернізоване вітчизняне металургійне виробництво, яке випускає не зовсім якісну продукцію. Нові власники ще радянських гігантів, на відміну, скажімо, від російських колег, переважно не поспішають вкладати гроші у нові лінії. І таке ставлення тільки поглиблює кризу.

Було ще зерно, але його “закрили”

Окрім металу, наші співвітчизники сьогодні нічого не можуть запропонувати ні розвиненим державам, ані державам, які, як і ми, перебувають на різних етапах розвитку. “Я не бачу, чим посткризова Україна може бути цікава світові”, — констатує Василь Юрчишин. Минає “час очищення”, як аналітики люблять називати кризу, а у переліку нашої пропозиції — той самий несвіжий товар. “У Європу нам iти ні з чим, — додає експерт. — Змінювати вектор із західного на російський, як це сьогодні робить наше керівництво, також не дуже вигідно. Адже Росія належить до країн, що розвиваються, і сама значною мірою потерпає від кризових явищ. Орієнтуватися на економічно нестабільного партнера — значить суттєво посилити власні ризики”.

“Відтік грошей з Європи у напрямку США значною мірою вдарить по Росії, — наочно ілюструє сказане колегою Володимир Лановий. — Російська економіка в 2011 році зіткнеться з нестачею вільних коштів — і не зможе інвестувати їх в обіцяні проекти в Україні. Хоча саме завдяки російським грошам торік отримало прибуток українське машинобудування”.

Аграрний сектор, який через дефіцит продовольства у світі міг би стати давно анонсованим локомотивом української економіки, досі міцно стоїть на запасній колії. З одного боку, його розвиткові заважає мораторій на продаж сільськогосподарських земель. З іншого — непослідовні дії влади. “Цьогоріч уряд бавився у такі неринкові ігри, як квотування та ліцензування експорту зерна. Як наслідок, в Україні значно менше посіяно озимих: великі товаровиробники вирішили не ризикувати, — каже Лановий. — Оскільки врожай озимих є завжди вищим, ніж ярих культур, то влада таким чином створила нові загрози для врожаю нинішнього року”. Плюс — нереалізовані можливості, які втратили вітчизняні експортери зерна на світовому ринку. А вони — завдяки невиходу на торги Казахстану та Росії — могли би принести непогані прибутки та закріпити за нами найбільш ласі ринки збуту.

Висока завтрашня ціна маленьких учорашніх успіхів

Але, як у нас кажуть, — маємо те, що маємо. Тобто прогноз більш ніж помірного зростання ВВП у розмірі 4,5%. “Якщо врахувати, що в 2009 році він упав на 15%, а торік піднявся на 4%, то ми бачимо, що навіть за три роки — до кінця 2012—го включно — країна не зможе відновитися до передкризового рівня”, — констатує ситуацію Василь Юрчишин, зазначаючи, що офіційний прогноз влади свідчить тільки про одне — невпевненість уряду у своїх силах. Іншими словами, якщо наприкінці наступного року ми опинемося там, де ми були у першій половині 2008—го, то влада вважатиме такий результат своїм великим досягненням. Інші країни за цей час зуміють суттєво випередити нас. І такий сценарій ще можна вважати оптимістичним. Інші експерти не вірять в обіцяний урядом показник. “Я вважаю, що цьогоріч Україна наростить ВВП щонайбільше на 2,5%”, — стверджує Володимир Лановий. А це значить, що відновлюватися ми будемо ще довше.

Натомість в обіцяну урядом восьмивідсоткову інфляцію не вірить практично ніхто. Навіть лояльний Нацбанк прогнозує 11%. Причина — зростання цін, яке ми матимемо нинішнього року. І яким українці розплачуватимуться за намагання уряду “збити” їх у 2010—му. Скажімо, головним завдання квотування експорту збіжжя було знизити ціни на хліб у передвиборчому році. Вдалося... Ціна простого вирішення складної проблеми зазвичай є високою. У нашому випадку матимемо зменшення врожаю та подорожчання головних продуктів харчування у “неголосувальному” 2011 році. Й, відповідно, знецінення вартості української гривні. Що на тлі практично заморожених зарплат — економічна активність же невисока — зробить усіх нас на порядок біднішими.

“Мій прогноз інфляції в 2011 році — 15—20%, — каже Володимир Лановий. — І не лише “завдяки” продуктам харчування, що стрімко дорожчатимуть. Не варто забувати й про “комуналку”, яка в деяких містах подорожчає вдвічі. Виявлять вплив і світові тенденції: скажімо, подорожчання бавовни, внаслідок якого подорожчає й одяг. Звичайно, якщо ми одягатимемося не тільки в секонд—хенді”.

Було б добре...

Момент(и) Х

Шанс на динамічний розвиток, який має наша держава з моменту проголошення незалежності, але вперто його не реалізовує, може повернутися до нас за двох умов. Перша: це зайва ліквідність на головних ринках капіталу. Іншими словами, коли США, Британія та інші головні фінансові центри будуть “накачані” грішми до такої межі, що вони даватимуть мінімальний прибуток для власників (закони ринку діють і у фінансовому секторі), останні звернуть увагу на нові, неосвоєні території. Для того, аби отримати більші прибутки, ніж у так званому цивілізованому світі. І тоді до нас знову прийде венчурний, або як його називають простіше, спекулятивний капітал: короткотермінові інвестиції у ті галузі економіки, які дають швидкий прибуток. Тобто може повторитися ситуація, яку ми мали до середини 2008 року. Утiм експерти не радять сподіватися, що такі умови можуть виникнути вже найближчим часом — нині й самим розвиненим не до жиру...

Друга, нині доволі фантастична умова, — не деклароване, а реальне сприяння надходженню інвестицій з боку влади. Причому, не “коротких”, а стратегічних капіталовкладень. “Бізнесу не потрібно диктувати, він сам знайде ніші, де йому цікаво працювати, — резюмує Василь Юрчишин. — Натомість від уряду інвестори тривалий час чекають одного й того самого: гарантій прав власності, захисту від рейдерських атак, націленість судової системи на захист прав, а не виконання політичних замовлень, збалансованої податкової системи, логічних правових актів. У таку країну інвестор прийде і під час кризи”.

“Хрестовий похід” проти інвестора

Усi позики забрав Кабмін...

Декларуючи, що він радо чекає “грошових мішків”, уряд де—факто намагається чомусь витиснути його з нашої держави. Якщо, скажімо, наприкінці 2008 року “венчурний” капітал пішов від нас iз об’єктивних причин, то “вигнати” решту допомогла влада. “Торік від підприємців активно вимагали сплачувати податки наперед та всіляко закручували гайки, — каже Володимир Лановий. — Уряд також робив величезні запозичення”. Так, 142 млрд. гривень отримав Кабмін під вигідні умови на внутрішньому ринку. Ослаблені кризою підприємці не могли конкурувати своїми умовами з чиновниками. Ще 8,5 млрд. доларів, за словами Ланового, наша влада взяла за кордоном. “Коштів для бізнесу таким чином не залишилося — все забрав уряд”, — констатує експерт.

Юрій ПАТИКІВСЬКИЙ