Костянтин Сімчук: “Відбувається спроба рейдерського захоплення клубу Сокіл”

Розкол у київському “Соколі” — головна тема хокейного міжсезоння в Україні, яка затьмарила навіть конфліктну ситуацію між Федерацією хокею України та Українською хокейною лігою. І якщо ФХУ та УХЛ змогли знайти точки дотику, то розбрат у найіменитішому клубі нашої держави зайшов у ту стадію, за якою може настати точка неповернення. І якщо донедавна керівництво “Сокола” сперечалося між собою в закритому форматі, то після інтерв’ю Sport.ua спонсора команди В’ячеслава Лецкана протистояння отримало публічний розголос.

У відповідь на звинувачення, які пролунали в п’ятничному матеріалі, ситуацію зі свого боку змалював Костянтин Сімчук, відомий у минулому воротар збірної України, який у сезоні-2020/2021 суміщав посади асистента головного тренера і директора школи “Сокола”.   

— За прикладом пана Лецкана повернуся до витоків, тобто до того часу, коли розпочиналася історія з відродженням “Сокола”, — бере слово Костянтин. — Цей процес був прозорим і за ним могли стежити всі бажаючі. Команду ми будували відкрито і ні від кого нічого не приховували. Тому зі сказаного В’ячеславом Львовичем можна зробити висновок, що свою правду він шиє білими нитками. Аргументація ж пана Лецкана схожа на голосіння: з тим домовлявся, з цим не хотів, це мені сказали, про те змовчали, хтось подобається чи ні. Доросла ж людина. 

Єдине, що можу підтвердити — з самого початку В’ячеслав Львович не хотів спілкуватися з В’ячеславом Завальнюком. Однак потім, через своїх знайомих, знайшов вихід на Завальнюка і почав спілкування. При цьому буде абсурдно стверджувати, що Завальнюк з’явився лише останньої миті, коли команда почала відроджуватися. Всі ми, причетні до виховання молодих гравців “Сокола”, знаємо, що протягом останніх десяти років В’ячеслав розвивав нашу школу, вів її, домовлявся про її фінансування, вирішував організаційні питання. За рахунок спонсорів, яких знаходив Завальнюк, дитячо-юнацькі команди “Сокола” грали у чемпіонаті Білорусі. Фактично, зараз ми можемо похизуватися своїми вихованцями великою мірою дякуючи Завальнюку. Тому заяви пана Лецкана радше свідчать про його некомпетентність та голослівність.

Серпень 2020-го. Костянтин Сімчук і Олег Шафаренко проводять одне з перших тренувань відродженого “Сокола” на ковзанці ВДНГ

— Чи правда те, що ви делегували панові Лецкану повноваження щодо управління командою?
— Таких домовленостей не існувало в природі. Я особисто дав В’ячеславу Льововичу змогу займатися організаційною діяльністю. Він управляв не лише тими грішми, які виділяв сам, а бюджетом клубу загалом, тобто і коштами інших спонсорів. До фінансування команди Лецкан зі своїм “Європейським правовим захистом” підключився останнім поміж усіх наших спонсорів. До його появи впродовж півроку тривали чи не щоденні перемовини з департаментом молоді і спорту Київської міської державної адміністрації. За той час ми отримували чимало відмов, але не опускали рук і змогли переконати чиновників з КМДА, що “Сокіл”, як народна команда з великою історією, потрібен Києву, що цей клуб має тисячі прихильників по всій Україні.

Коли ми домовилися з міською владою, до фінансування “Сокола” долучилася компанія “Санагро” на чолі з Дмитром Тихомировим. Дмитро теж спонсор, як і Лецкан, теж відвідував усі домашні матчі і цікавився процесами життєдіяльності нашого хокейного колективу. Але не підкреслював своєї виняткової ролі у відродженні команди ні в пресі, ні під час спілкування в середині клубу. Те саме стосується й представників іншої поважної компанії Cooper&Hunter — ще одного спонсора “Сокола”.

В’ячеслав Лецкан у своєму інтерв’ю говорить про принципи чесної гри і партнерські стосунки. Але виникає питання: чому він не запропонував викупити бренд “Сокола” у Сергія Тарути разом з Дмитром Тихомировим? Чи чому не запропонував іншим учасникам, раз ми партнери, викупити та зареєструвати бренд не лише на себе, а зробити це разом зі мною, Олексієм Житником чи Владом Сіриком? Відповідь проста: людина у процесі роботи відчула смак і вирішила, що може управляти клубом на свій розсуд. Як казав, зайшовши через півроку роботи при хокеї в роздягальню, один із генеральних менеджерів російського клубу, за який я свого часу виступав: “Я прочитав книгу Тарасова. Тепер для мене таємниць у хокеї немає”. Так само вирішив В’ячеслав Львович. Але не через півроку, а ще швидше, через чотири місяці, після нового року. А в кінці сезону він заявив нам, що треба змінювати правила гри. Він оголосив головним себе.

— А що змінилося після нового року?
— Це почалося навіть трохи швидше, десь торік у грудні, коли почав збільшуватися бюджет команди і раптово почала акцентуватися увага на тому, щоб ми називалися не молодіжним хокейним клубом (а “Сокіл” заявився для участі в чемпіонаті саме під абревіатурою МХК), а просто хокейним клубом. Водночас пачками в команду почали приїздити російські легіонери. Мене це дивувало, адже до того ми грали в умовах дефіциту бюджету. Я не бачив логіки, бо особисто виконував великий об’єм роботи як асистент головного тренера та не отримував за це зарплати. Тому коли все це почалося, запитав Лецкана: “Навіщо нам ці легіонери, окремі з яких не відповідають нашим вимогам навіть візуально, але отримуватимуть більше, ніж українські хлопці, місце яких новачки зайняли?” Відповіді не було.

При цьому про приїзд окремих росіян я дізнавався безпосередньо перед тренуванням, у роздягальні. Питав Олега Шафаренка і Лецкана: “Навіщо ви це робите?” Львович відповідав: “Я витрачаю гроші і вважаю, що так і повинно бути”. А після викупу бренду почалися сипатись інтерв’ю — пан Лецкан вирішив стати публічним. Він розповідав, що є основним спонсором, віце-президентом клубу, постійно акцентував на цьому увагу, хоча посади віце-президента в клубі насправді не було і немає досі. При цьому піар Лецкана оплачувався здебільшого не його коштами.

Сімчук, Лецкан і Шафаренко впродовж минулого сезону виглядали однодумцями

— Знаю, що ви виступали категорично проти повернення того лого, з яким команда виступала за часів Тарути.
— Так. І ніколи цього не приховував, прямо сказав про це, коли почув про намір В’ячеслава Львовича викупити “пташку”, як ми її називаємо між собою, в Тарути. І це не лише моя позиція, а й усіх людей, які тоді були причетними до “Сокола”. Найперше через те, що ТОВ “ХК Сокіл Київ” припинив фінансування клубу, залишивши велику заборгованість перед гравцями, тренерами і персоналом. Зокрема мені не заплатили 40 тисяч доларів.  

“Сокіл” має герб. Попереднє його оновлення ми присвятили 55-річчю з дня створення клубу. У 2018 році я знайшов у соцмережах вболівальника нашої команди, художника Сергія Гордєєва. Те лого, з яким ми граємо — його авторства.

— Ваш опонент стверджує, що змушений був придбати бренд у Тарути, щоб Сергій Олексійович не подав до суду за несанкціоноване використання цієї назви.
— Власне, тому ми заявили МХК, а не ХК “Сокіл”. Бо побоювалися, що в пана Тарути можуть виникнути претензії. Але вийшло, що у Сергія Олексійовича претензій не було, а Лецкан, викупивши бренд, тепер забороняє школі і першій команді брати участь у чемпіонаті України. До речі, наскільки я розумію, пан Лецкан є лише номінальним власником, а кінцевими бенефіціарами, на мою думку, є інші особи.

— Втім, давайте відштовхуватися від того, що вже є. Юридично клуб “Сокіл” і право на використання цього бренду належить В’ячеславу Лецкану?
— Юридично діяльність клуба “Сокіл” в сезоні 2020/2021 забезпечувала Громадська організація “ХК “Сокіл” (Київ)”. У громадську організацію ХК “Сокіл” (Київ) на рівних правах входить сім осіб, зокрема В’ячеслав Львович. Відповідно треба шукати порозуміння і рухатися далі. Проблема лишень у тому, що перемовини, які тривають уже три тижні, наразі безрезультатні. Нас намагається примирити Президент Федерації хокею України Георгій Зубко. Але нічого не виходить. Ми не можемо домовлятися, коли інша сторона розмовляє з позиції погроз та сили.

Те, що відбувалося з часу викупу бренду і його реєстрації і до сьогодні — не що інше, як рейдерське захоплення клубу. Для пана Лецкана така діяльність не нова, адже всі ми знаємо, що він арбітражний керуючий, який займається корпоративними питаннями та банкрутством великих об’єктів. Не дивно, що й цього разу він намагається позбутися інших учасників доволі професійно. При цьому під час однієї з наших попередніх зустрічей, на якій були присутніми Житник, Сірик, Шафаренко, Завальнюк, я і Лецкан, запитав В’ячеслава Львовича: “Ви збираєтеся вкладати в команду власні кошти в сезоні-2021/2022?” Він відповів: “Ні, я буду залучати спонсорів та заробляти”. Навіщо ж нам “спонсор”, який хоче не витрачати, а керувати і не є при цьому професіоналом?

Тренерський дует Шафаренко — Сімчук тепер вочевидь працюватиме окремо. І з різними “Соколами”

— Тобто єдиний прийнятний для вас варіант — повний відхід Лецкана від справ?
— Ні. ми пропонуємо залишити все на своїх місцях, тобто на тих позиціях, які були в минулому сезоні. Хоче В’ячеслав Львович називатися віце-президентом — необхідно прийняти рішення — і нехай називає себе віце-президентом. Ми навіть згодні, щоб клуб залишався єдиним, на те, щоб він виконував ті ж функції, що й у сезоні-2020/2021, не витрачаючи своїх коштів. Бо клубна структура функціонувала загалом добре і сенсу щось змінювати немає. Але В’ячеслав Львович кожного разу хоче більшого.

— Між тим, інформація про подачу “Соколом” заявки для участі в чемпіонаті України-2021/2022 з’являлася вже двічі — спершу про це інформував сайт УХЛ, а пізніше інша заявка надійшла у ФХУ. При цьому в першому випадку факт заявки заперечив пан Лецкан, у другому — ви.
— Час спливає, тому 1 липня ми подали у Федерацію хокею України заявку для участі в чемпіонаті-2021/2022. Тягнути більше не можемо. І очікувати з моря погоди. Та й домовленості з іншою стороною, як ми бачимо, носять умовний характер. Ми обіцяли один одному, що поки не завершаться перемовини, не буде виноситись інформація в ЗМІ та жодна зі сторін не підписуватиме контрактів з нашими молодими гравцями. Але тим часом Шафаренко з Лецканом підписали молодих гравців, яких повинні були підписувати ми. Маю на увазі Дениса Гончаренка, Ярослава Панченка, Івана Сисака. Вважаю, що це нечесно, непорядно і точно не по-партнерськи, як висловлюється пан Лецкан.

— Виходячи з того, що контракти з гравцями підписують різні сторони, два “Соколи” — вже доконаний факт?
— У нас немає іншого виходу.

— В’ячеслав Лецкан стверджує, що ви не маєте права заявляти команди з назвою “Сокіл” і він позиватиметься до суду.
— Що ж, подивимося. Нехай забороняє нам виступати під назвою “Сокіл”. Нехай заборонить школі використовувати цю назву. Будемо аргументовано заперечувати і доводити, що маємо право використовувати і цю назву, і герб, з яким грали вихованці нашої школи багато років і з яким торік грала в УХЛ головна команда.

Мушу сказати, що В’ячеслав Львович мене неприємно здивував. Я знав його як людину, яка безмежно любить хокей, як спонсора аматорської команди “Київські лаври”. До речі, це ж був би прекрасний майданчик для того, щоб не руйнуючи чиїсь починання, стартувати на професійному рівні. Якщо хочеш керувати самостійно, доречно б створити власний клуб на основі “Київських лаврів”.

— Повернемося однак до “Сокола” нового зразка. Це буде молодіжний клуб? Хто його фінансуватиме? Хто за нього гратиме і хто тренуватиме?
— Це буде повноцінний професійний клуб. Ми вже перепідписали договір з компанією “Санагро”, яка збільшить фінансування у порівнянні з минулим роком удвічі. Також маємо домовленість з компанією “Мерседес”. Із власником Cooper&Hunter на днях у Маямі зустрічався Олексій Житник.

Комплектуватимемо команду з прицілом на Континентальний кубок, куди громадська організація ХК “Сокіл” (Київ) з головою правління Олексієм Житником подала заявку ще в травні. Від участь в євротурнірі відмовлятися не збираємося. До речі, маємо ще одного спонсора саме під єврокубки. Він готовий профінансувати всі витрати на участь у Континентальному кубку.

Сезон у статусі головного тренера розпочну я. Нараз вже маємо десяток молодих хокеїстів, вихованців школи “Сокола”. То — воротарі Дмитро Кубрицький і Ярослав Сулима, нападники Михайло Сімчук і Данило Коржилецький, а також ще п’ять-шість хлопців, прізвищ яких наразі не називатиму. Вони їдуть до нас на перегляд. З ними найближчим часом будуть укладені контракти. Також контактуємо зі рядом легіонерів. Зберемо бойовий колектив. У нас для цього є всі передумови.  

У “Соколі” в сезоні-2020/2021 Сімчук відповідав за підготовку оборонців   

— Не треба зайвий раз нагадувати, якою проблемою для Києва є наявність ковзанок. Де збирається грати ваш “Сокіл” за умови, що пан Лецкан стверджує, що спорткомплекс АТЕК, в якому команда грала в минулому сезоні, відремонтований за його гроші?
— Ще одне дуже дивне твердження В’ячеслава Львовича. Бо впродовж року перебування на ковзанці АТЕК оплачувалося з бюджету школи “Сокола”, тобто з коштів, які виділила КМДА. Ми витратили на це 1 мільйон 400 тисяч гривень. Звісно, ділити ковзанку на два професійних клуби неможливо. Хіба за рахунок школи, але ми на це не підемо. Наразі на АТЕКу займається дві школи — “Сокіл” і “Ринг”. “Рингівці” зараз проводять набір дітей, їм у наступному навчальному році знадобиться ще мінімум сім годин часу щотижня додатково. Можете уявити, як сприймуть спробу відібрати лід у їх дітей батьки. Я, як керівник школи “Сокіл”, буду відстоювати інтереси дітей. 

— Ви маєте певність, що залишитеся директором ДЮСШ “Сокіл”?
— Під час приватних розмов В’ячеслав Львович попереджував мене: “Роби, як я кажу, або в тебе почнуться неприємності по школі”. Тому, знаючи що то за людина, ми готові до різних варіантів розвитку подій. Єдине, що можу сказати — здаватися ми не будемо. На спроби рейдерського захоплення будемо реагувати відповідно. Можу сказати, що КМДА вже виділила фінансування на школу на наступний навчальний рік і ми відчуваємо повну підтримку.

Іван ВЕРБИЦЬКИЙ