Конституційні ігри “реформаторів”

Створення нової Конституції Льовочкін назвав одним із президентських пріоритетів на 2012 рік.

Проте якось не полишає відчуття, що це елемент певної політичної гри.

Постає питання: навіщо все ж-таки влада знову повертається до конституційних ігор? І в чому сенс, завдання й мета цієї гри?

Одразу зауважимо, що в щире прагнення влади покращити текст Конституції й привести його в цілковиту відповідність до європейських законодавчих стандартів — не віриться із двох причин.

По-перше, життя ця влада вже “покращила”. Тому “покращення” Конституції виглядає сміхотворно й вимагає смайликів у тексті. По-друге, ставлення до норм Основного закону ця влада вже продемонструвала, змінивши конституційний лад у країні рішенням КСУ в жовтні 2010 року.

Отже, залишається два варіанти, які можуть пояснити зміст і завдання конституційної гри, яку починає влада.

Перший — Віктор Янукович усвідомив катастрофічну втрату рейтингу й легітимності, яка сталася з ним особисто й із президентським інститутом у цілому протягом останнього року. І тому вирішив відтворити ще одну схему Кучми.

А саме — змінити Конституцію задовго до президентських виборів, аби не наражати себе на удар перед наступним президентом у разі власного непереобрання на посаду глави держави.

Певна логіка тут є.

Якщо Янукович дійсно вирішив зіграти в таку багатоходівку, йому необхідно провести конституційні зміни до парламентських виборів, поки президент не втратив нинішній рівень впливу на парламент. А втрата президентського контролю над ВР, вельми ймовірно, станеться після виборів 28 жовтня 2012 року.

Проте таке пояснення конституційної гри влади дещо кульгає. Адже за умов побудови слухняної президентської вертикалі влади, Янукович навіть у страшному сні не уявляє варіанта свого не переобрання на наступний термін. До того ж, у переможних перспективах-2015 його, напевно, переконує оточення.

Тому навряд чи влада готує собі відступні маневри через зміну Конституції вже зараз.

Залишається інший варіант: анонсоване створення Конституційної асамблеї — це звичайна технологія, спрямована на окозамилювання.

Мета досить тривіальна — створити “привабливу картинку” для західних спостерігачів напередодні парламентських виборів. За умов, коли країна відчуває істотні проблеми з демократією, свободою слова й дотриманням прав людини, владі конче необхідно продемонструвати Заходу, що процес “європеїзації” України все ж просувається.

Тому “активна робота” над новим текстом Конституції, та ще й “із залученням громадськості” — чи не найкращий спосіб показати Заходу, що українська влада нібито працює над питанням демократизації й наближенням законодавства до європейських стандартів.

Додатковим підтвердження тези, що влада переслідує саме мету створення конституційно-законодавчої “мильної бульбашки” для західних спостерігачів — є заява Льовочкіна на тому ж брифінгу, де він похвалив проект нового Кримінально-процесуального кодексу, внесеного до парламенту 11 січня.

Зокрема, Льовочкін сказав, що ухвалення проекту кодексу стане “революцією” у відносинах держави й громадянина, додавши, що положення документа повністю відповідають вимогам Венеціанської комісії.

Вочевидь, цей месседж і був спрямований саме на представників Венеціанської комісії й на західну юридичну спільноту.

Чи сприймуть месседж, невідомо. Проте пробний камінчик кинуто.

Схоже, влада створила чергову “мильну бульбашку”. Цього разу в юридичній, конституційно-законодавчій площині. А що їм залишається робити? Якщо не виходить реформувати, потрібно активніше імітувати діяльність.

За типовим принципом української політики — чим менше ти збираєшся зробити, тим більше тобі потрібно про це говорити.

Олексій КРАСНОПЬОРОВ, політолог, консалтингова агенція Concept GRoup