Коли поза важливіша за перемогу. Чи дезертує Україна з футбольного Євро-2024

 Через два місяці, 16 червня, на збірну України з футболу чекає черговий матч у відбірковому турнірі чемпіонату Європи 2024 року. Це буде другий матч із восьми, які має зіграти наша збірна у групі C проти збірних Англії, Італії, Північної Македонії та Мальти. Перший матч, у Лондоні, ми програли англійцям із рахунком 2:0. У другому матчі нас прийматимуть у Скоп'є македонці. Або не прийматимуть.

Заборона та загроза в одному наказі

12 квітня Міністерство молоді та спорту України видало наказ №2031. Перший пункт цього документу забороняє офіційним делегаціям національних збірних команд України з будь-яких видів спорту (олімпійських, неолімпійських та видів спорту осіб з інвалідністю) брати участь у міжнародних спортивних змаганнях, у яких беруть участь спортсмени з Росії та/або Білорусі.

А закінчується наказ загрозою, що у разі участі українських спортсменів у змаганнях, до яких допущено російських та/або білоруських спортсменів, відповідні всеукраїнські спортивні федерації будуть позбавлені статусу національних. Як пояснюється на сайті міністерства, однією з ключових особливостей статусу національної є те, що зазначені спортивні федерації одержують державну підтримку та фінансове забезпечення участі національних збірних команд з видів спорту у міжнародних заходах. Тобто спортивна федерація, яка наважиться порушити наказ №2031, буде позбавлена фінансування з держбюджету.

Формально цей наказ безпосередньо стосується футбольного Євро-2024. Зазначимо, що збірну Росії усунуто від участі у цьому турнірі (виконком УЄФА ще 28 лютого минулого року усунув усі російські команди та клуби від участі у змаганнях під егідою УЄФА), але у відборі бере участь збірна Білорусі (у групі I). Тому з формального погляду футбольний чемпіонат Європи підпадає під наказ №2031.

І це зараз найобговорюваніша тема на всіх форумах українських футбольних уболівальників. Люди в захваті дякують за мудре рішення міністерству, особисто міністру Вадиму Гутцайту, а також його заступнику Матвію Бідному, чий підпис красується під наказом.

До того ж, якщо Українська асоціація футболу зніме нашу збірну зі змагань, це може спричинити санкції проти УАФ з боку УЄФА та ФІФА. Журналіст Володимир Гарець зазначає, що ФІФА у разі фактів тиску держави на національну федерацію не церемониться та повністю усуває країни від змагань. За останнє десятиліття таке покарання зазнавали Нігерія, Індонезія, Кувейт, Гватемала, Пакистан, Чад, Зімбабве, Кенія, Індія. Ще одним покаранням може стати повне блокування фінансування футболу в Україні з боку ФІФА та УЄФА, зокрема за програмою УЄФА HatTrick.

Звісно, до матчу у Скоп'є ще два місяці. І Гутцайт із Бідним ще можуть врятуватися від гніву вболівальників, виступивши з уточненнями, що наказ №2031 не поширюється на матчі відбіркових турнірів, якщо у цих матчах нашими суперниками не є росіяни та/або білоруси. Тут міністерство може сподіватися (на щастя, цілком обґрунтовано), що збірна Білорусі провалиться у відбірковому турнірі та до Німеччини не потрапить.

Але наказ №2031 стосується не лише футбольної збірної. Він стосується всіх наших національних команд на будь-яких міжнародних змаганнях, зокрема чемпіонатах світу та Європи, до яких допущені росіяни та/або білоруси.

“На виконання рішення Кабінету міністрів”

Хоча вболівальники звертають свій гнів на адресу міністерства, але це справедливо лише частково. У наказі №2031 наголошується, що його прийнято “на виконання рішення Кабінету міністрів України від 30 березня 2023 року (витяг із протоколу № 43, п. 6)”.

“Слуга народу” Жан Беленюк оприлюднив це протокольне рішення уряду. Воно доручає міністерству “разом із зацікавленими сторонами опрацювати питання щодо позбавлення спортивних федерацій статусу національних у разі участі спортсменів, які є їх членами, у міжнародних спортивних змаганнях, у яких беруть участь спортсмени з Російської Федерації, Республіки Білорусь, та внести в установленому порядку Кабінетові міністрів узгоджені пропозиції”.

Міністр Кабінету міністрів Олег Немчінов в ефірі телемарафону спробував пояснити це рішення уряду та відповісти на критику з боку спортсменів та вболівальників. “Що робити самим спортсменам? Знаєте, я нікому не побажаю… Учора був на черговому похороні свого доброго знайомого, який віддав понад 20 років легкій атлетиці і загинув на Харківському напрямку. І в якого залишилося троє дітей. Він добровільно пішов на другу війну. І прослужив він не на кухні, якщо можна так сказати. Тобто він був у бойових підрозділах. Так от я хочу сказати нашим колегам-спортсменам, які переживають, що через заходи МОК та допущення росіян чи білорусів до змагань, а відповідно українці не зможуть взяти участь, що поламається кар'єра чи щось інше. Зате залишиться життя ваше та ваших дітей”, — сказав Немчінов.

Як бачимо, справа тут не лише у Гутцайті з Бідним. Це свідоме рішення всього уряду. Зазначимо ще той факт, що між протокольним рішенням уряду від 30 березня та наказом міністерства №2031 від 12 квітня минуло майже два тижні. Цілком достатній термін, щоб узгодити всі формулювання наказу з Банковою.

Швидше за все саме Офіс президента і був ініціатором цього рішення. Приводом стало засідання виконкому Міжнародного олімпійського комітету 28 березня, де було рекомендовано світовим спортивним федераціям допускати до міжнародних змагань російських і білоруських спортсменів під нейтральним прапором.

Володимир Зеленський неодноразово публічно застерігав від такого рішення. “Спроба МОК повернути на Олімпіаду спортсменів із РФ та Білорусі є легітимацією злочинної агресії проти України. Ми не дозволимо використати спорт проти людства та для військової пропаганди!” — заявив він 2 лютого. І повторив 10 лютого: “Якщо, не дай боже, олімпійські принципи будуть зруйновані і російських спортсменів допустять до будь-яких змагань чи Олімпійських ігор, лише питання часу, коли держава-терорист змусить їх підіграти пропаганді війни”.

У наказі №2031 йдеться, що його прийнято з метою “посилення заходів щодо недопущення пропаганди військової агресії Російської Федерації проти України у середовищі міжнародної спортивної спільноти”. Тобто мотив вказаний саме той, про який неодноразово говорив Зеленський: боротися із російською пропагандою війни.

Апологія дезертирства

Логіка влади зрозуміла. Росія має намір використати спорт для військової пропаганди — а ми у відповідь завдамо свого пропагандистського удару. Ми бойкотуватимемо змагання, куди допустять росіян та білорусів. І голосно кричатимемо на весь світ про цей бойкот.

Безперечно, ця піар-кампанія розрахована не лише на зовнішню, а й на внутрішню аудиторію. МОК не погодився з нашою позицією — і от дивіться, як ми його караємо. І не лише його, а й усі світові та європейські спортивні федерації, які вже вирішили чи збираються допустити росіян та білорусів на свої чемпіонати.

Для тих, хто живе у парадигмі піару, все це не просто логічні, а єдино правильні рішення. Якщо МОК не захотів бойкотувати росіян і білорусів, то цей прапор зобов'язані підняти ми.

Інакше виглядає ситуація для тих, хто живе у парадигмі перемоги. На їхню думку, потрібно використовувати будь-яку можливість для ударів по ворогові. У низці випадків вдалося вигнати і росіян, і білорусів з міжнародних змагань, також у низці випадків (як у футбольному чемпіонаті Європи) — лише росіян, але ще багато де наші спроби не дали бажаного результату. Так, це погано, напевно, тут є вина і наших чиновників, але це ж не кінець гри, це лише один пропущений гол на початку першого тайму. І далі треба їхати на змагання, надихатись українськими прапорами на трибунах та оваціями “Слава Україні!” — І перемагати там і росіян, і білорусів. І не соромитись сліз, коли звучить гімн України, і присвячувати свою медаль, свою маленьку перемогу великій перемозі українського народу над ворогом.

З цього погляду бойкот — це дезертирство з поля бою. А те, що Росія зуміла перетворити навіть спорт на поле бою, — це факт із будь-якої точки зору. Можна не сумніватися, що наказ №2031 українського Міністерства молоді та спорту у Москві прочитали як свою перемогу.

Юрій ВИШНЕВСЬКИЙ