Коли ж ви думаєте?

Російські націоналісти називають їх світовим урядом, який керує глобальною економікою. Головне завдання клубу — збереження вузького кола розвинених країн.

Одного разу пізно ввечері всесвітньо відомий британський фізик Ернест Резерфорд йшов коридором лабораторії, яку він очолював.

З-під дверей кімнати його аспірантки пробивалося світло. “Що ви тут робите о такій порі?” — запитав він. “Працюю, професоре”, — гордо відповіла аспірантка. “Люба моя, а коли ж ви думаєте?”.

Цей факт в історії не поодинокий. Інтелектуали думають цілодобово, навіть уві сні. Так, Альберт Ейнштейн більшу частину шляху створення класичної теорії відносності пройшов під час свого відпочинку та грі на скрипці.

У 1960 роках радянська письменниця Маріетта Шагінян побувала на італійському автозаводі “Фіат”. Її вразило, що у кімнаті конструкторів у робочий час дехто з працівників спав у кріслі.

Шагінян спитала: “Як це ви дозволяєте їм спати в робочий час?” На що отримала відповідь: “Хай сплять. Вони і під час сну думають, а це для нас важливіше формальної практики роботи тільки в робочий час”.

Людина думає. Це важка праця, результати якої відразу не побачиш. Її сутність у радянські часи розуміли далеко не всі, та й зараз це розуміє не кожен керівник.

Державний діяч повинен вміти думати. Для нього ідеальною має бути гармонія сили та мудрості, в основі якої — вміння думати. Однак це буває рідко. Частіше короткотермінове майбутнє належить сильним, але не мудрим.

Якось Сократ зауважив: “Філософи повинні бути можновладцями, а можновладці — філософами”. Для сили потрібна мудрість: досвід та вміння думати.

Сталін мав силу волі та силу влади, але не був мудрим, бо не вмів діалектично мислити. Вся його політична і державна діяльність — це переспів праць Леніна і Троцького, з яким він боровся за владу.

Філософію сили Сталін освоїв під час дореволюційної експропріації коштів багатіїв. Ця філософія почала руйнуватися одразу ж після смерті Сталіна.

Невміння думати, намагання застосувати силу до громадських організацій, преси та окремих осіб характерні і для нинішніх можновладців України. За інерцією своїх давніх звичок та посад вони і досі перебувають у тенетах сталінської філософії. Усе це негативно позначається на економіці України та українському народові.

Нинішня економіка трансформувалася під впливом сили наказу владної вертикалі, вона певним чином копіює викривлену філософію соціально-економічного розвитку СРСР. Це викривлення уже призвело до розпаду колишньої держави, воно ж, вірогідно, надалі буде призводити і до розпаду України.

Економічне зростання 2000-2002 років стало результатам інерції попереднього періоду, а не плодом діяльності тодішнього керівника уряду Віктора Ющенка. Він віддав адміністративні важелі управління економікою Юлії Тимошенко, чого вона так жадала. Саме тому це зростання припинилося досить швидко.

Невміння керівників думати і спонукати до цього найближчих помічників призвело до створення авторитарної системи влади і унеможливило розвиток економіки і науки у Росії, яка за останні десять років втратила потенціал розвитку.

Саме тому російське керівництво намагається компенсувати власні прорахунки об'єднанням свого збіднілого потенціалу з потенціалом деяких інтелектуально потужних українських галузей: літакобудування та енергетики.

Радіти з цього приводу не треба, бо економічний і науково-технічний стан України вельми хиткий. Більш того, він все більше відстає від потенціалу розвинених країн, які, як виявилося в останні роки, самі не встигають за нинішніми викликами ззовні.

У розвинених країнах існує коло 300 інтелектуальних особистостей. Російські націоналісти називають їх світовим урядом, який керує світовою економікою. Насправді це закритий клуб людей з потужним інтелектом. Цей клуб був створений у часи розвалу колоніальної Британської імперії під егідою Британської корони.

Головне завдання цього клубу — збереження вузького кола розвинених країн. Остання обставина стала зрозумілою ще на початку 20 століття, коли виявилося, що ресурсів Землі вистачить не всім. Саме тому випереджаючий економічний розвиток найбільш розвинених країн повинен був залишитися і в майбутньому.

Зрозуміти складність цього непростого світового процесу та передавати свої висновки урядам розвинених країн і було завданням 300 членів клубу. Зараз його членами є люди з потужним інтелектом з різних країн: банкіри, топ-менеджери, власники фірм, чиновники, науковці. Їх об'єднує вміння широко мислити.

Клуб-300 не структурований, ніхто нікому не видає завдань і не нав'язує свої погляди, кожен мислить незалежно. Однак сам факт періодичного обміну думками дає можливість всьому загалу клубу розуміти і формулювати тенденції розвитку світової економіки та шляхи обмеження кола розвинених країн.

Такий підхід має певні переваги, бо економіка вільного ринку розвивається за власними законами, які не дано порушувати нікому. У той же час подібна політика має і недоліки, які залежать від особливостей дій членів клубу.

По-перше, зосередившись на економічних і політичних питаннях, члени клубу проґавили зростаючу дію кліматичного фактора, пов'язані з ним подорожчання товарів і збільшення бюджетних витрат, що розхитує світову економіку.

По-друге, члени клубу недооцінили фактор негативного впливу зростаючої економіки Китаю на економіки розвинених країн та країн, що розвиваються.

По-третє, члени клубу не врахували намагання деяких ісламських країн очолити відродження Оттоманської імперії задля порушення нинішньої економічної рівноваги щодо авангардного місця розвинених країн у світовій економіці.

Це призводить до додаткових витрат останніх, зростання дефіциту бюджету та держборгу, а також роздмухує інфляцію, що теж шкодить глобальній економіці.

По-четверте, члени клубу не врахували принципових змін свідомості урядів ряду держав, які, публічно не заперечуючи гасел відкритої економіки, будували самодостатні національні економіки. Серед них — Китай, Ізраїль, Бразилія.

Можна стверджувати, що уряди цих країн думають про шляхи найліпшого розвитку своїх економік на засадах державності та самодостатності. Всі вони мають значні економічні успіхи та шанс колись увійти в коло розвинених держав.

З цих обставин випливають і деякі висновки для народу України. Люди мають зрозуміти, що економічний розвиток та добробут повинні бути самодостатніми.

Для цього треба проводити політику диверсифікації на засадах самодостатності економіки для унеможливлення впливу на неї коливань світової економіки. Влада повинна сприяти наукомісткому і виробничому малому бізнесу, застосувати стимули для перетікання вільних коштів у важливі для держави і громадян галузі.

Народ має зрозуміти, що без його впливу на владу змін в країні не буде. Саме тому політичним партіям та громадським організаціям треба ініціювати референдум щодо конституційної зміни граничного терміну перебування на посаді президента країни до чотирьох років, парламенту і місцевої влади — до трьох років.

Рахунковій палаті при Верховній раді слід надати статус головного контролера країни з правом ревізувати дії президента, уряду та парламенту. Палата повинна вибиратися народом прямим голосуванням. У низці країн такий орган існує.

Чекати ще двадцять років, щоб помер останній раб, а Україна перетворилася на пустелю, на кшталт тієї, якою Мойсей водив свій народ, вже нема ні часу, ні сенсу.

Марко ОЛІВЕНСЬКИЙ