Кінець закону про олігархів? Які претензії до нього підготувала “Венеційка”

Виконання цього завдання стало викликом: незалежний моніторинг підтверджує, що “антиолігархічний” критерій дуже швидко перетворився на “критерій-аутсайдер”. Причому це сталося з причин, які не залежали від України, а лише через те, що “Венеційка” не поспішала ухвалювати висновок, що мав стати основою виконання.

Але цього тижня стався несподваний кульбіт.

ОНОВЛЕНО: У п’ятницю у Венеції комісія “За демократію через право” Ради Європи, більше відома як Венеційська комісія, мала нарешті ухвалити свій висновок щодо “антиолігархічного” закону.

Проєкт рішення має у розпорядженні “Європейська правда”. Документ ставить владу перед не меншим викликом: по суті, антиолігархічне законодавство має бути докорінно переглянуте, якщо не скасоване. Однак у останній момент на прохання України розгляд закону у Венеції був відкладений, як мінімум до середини року.

Хоча суть невідповідності цього закону стандартам Ради Європи від того не зміниться. Цей матеріал пояснює, в чому вони полягають.

Олігархи вже не такі небезпечні?

Висновок Венеційської комісії починається з того, що закон, який вона аналізує — унікальний. Це справді так.

Проблема олігархії — не нова, вона властива багатьом державам Східної Європи. Однак Україна є першою у світі державою, яка вирішила ухвалити спеціальне законодавство щодо боротьби з олігархами. Втім, український приклад ініціював подібні рішення та процеси також в інших державах регіону — Грузії, Молдові.

Першість України була обумовлена, зокрема, тим, що у нас вплив олігархів був дуже значним; саме тому це стало одним із “кандидатських критеріїв”.

Однак згодом у Європі відбулася переоцінка цього впливу, і її висновки є доволі революційними. І у Євросоюзі, і в Раді Європи тепер кажуть, що вага олігархів різко зменшується, і вони станом на зараз вже не становлять такої небезпеки, як це було рік тому.

Проєкт рішення “Венеційки” пише про це доволі обережно:

“Агресивна війна РФ проти України, спільно із законодавчими ініціативами уряду України, схоже, знизила вплив та потужність певних олігархів”, — йдеться у документі.

А от у розмовах не під запис європейські посадовці набагато категоричніші.

ЄвроПравді не раз доводилося чути тезу про те, що “війна значною мірою вирішила проблему олігархів”. “Більшість із них втратили велику частину своїх активів і точно втратили політичний вплив, а до того ж зараз допомагають Україні йти до перемоги, витрачаючи на це свої активи”, — кажуть співрозмовними, припускаючи, що цей пункт не стане пеерпоною для позитивного висновку ЄК.

Також у Брюсселі помітили, що навіть до набуття чинності антиолігархічним законом принаймні двоє власників великого бізнесу, яких зазвичай зараховують до олігархів, — Ринат Ахметов та Петро Порошенко — зробили юридичні кроки, щоби не бути більше пов’язаними з медіабізнесом.

Поза тим, Україна має право продовжувати процес деолігархізації, визнають європейські партнери.

Про це каже і проєкт рішення “Венеційки”. Воно наголошує на тому, що підхід, заснований на персональних санкціях проти олігархів, який передбачений антиолігархічним законом 2021 року, є прийнятним, навіть якщо традиційний західний підхід концентрується на системних інструментах, на кшталт антимонопольного законодавства. Річ у тім, що у державах з глибоким проникненням олігархії “стандартний” інструментарій може бути неефективним. “Стратегія деолігархізації має брати до уваги особливості країни”, каже документ.

Але вплив на олігархів має свої межі, які, на думку “Венеційки”, чинний український закон перетинає.

Між деолігархізацією і політичною боротьбою

Значна частина рекомендацій Венеційської комісії стосуються того, як Україна планує боротися із впливом олігархів на політичне життя.

“Венеційка”, по суті, стала на захист цього впливу, але в обмеженому обсязі. Експерти ВК дійшли висновку, що повне блокування доступу олігархів (які самі є громадянами і, можливо, політиками) до політичного життя зруйнувало б демократичні принципи.

Таку загрозу у Раді Європи вважають достатньо високою — не дарма рішення ВК повертається до цього багато разів, у різних частинах документа.

“Рішення про те, кого визнавати олігархом, не має ухвалюватися за партійними ознаками”, — попереджає Венеційська комісія.

Експертів особливо непокоїть те, що зараз закон доволі нечіткий у встановленні того, хто ж є олігархом. У реальності за чинним законом РНБО, яка входить до президентської вертикалі, яку очолює та фактично контролює президент, має надширокі повноваження у тому, кого визнавати “олігархом”, а кого — ні. І це саме по собі створює ризик зловживань.

“Президент потенційно може використати свій політичний вплив, щоби змусити РНБО визнати олігархами своїх політичних опонентів”,

— йдеться у проєкті рішення ВК.

Можна лише здогадуватися, чи керувалися автори рекомендацій тим, що вони дізналися про внутрішньополітичну боротьбу в Україні та про ставлення Зеленського до Петра Порошенка, якого вважають одним із претендентів на “олігархічний” статус (хоча сам він заперечує свою відповідність критеріям закону).

Хай там як, але претензія щодо можливих зловживань звучить у поясненнях ВК настільки потужно й системно, що владі для врахування зауважень точно доведеться змінити підхід до того, хто має визнавати статус олігарха за представниками великого бізнесу.

Але ще важливіше те, що навіть у разі визнання за тим чи іншим бізнесменом статусу олігарха він або вона не мають бути повністю відсторонені від політики, а також від права фінансувати політичні партії та політичні кампанії, вважає “Венеційка”.

У разі якщо ЄК зрештою повернеться до розгляду питання та ухвалить висновок, треба буде вивчити, яку саме схему там запропонували Україні як альтернативу. Але в робочих документах, з якими ознайомилася ЄвроПравда, йшлося про варіант встановити максимальний внесок, який може виділити будь-який громадянин України на фінансування партії чи кампанії. 

Олігархат без обмежень

Це не єдина системна зміна, яку “Венеційка” планувала запропонувати у якості правок до ухваленого парламентом закону.

Проєкт ключових рекомендацій ВК (тобто короткі підсумки висновку), який бачила ЄвроПравда, займає три сторінки — це доволі багато.

Серед іншого, Україна має передбачити дієвий механізм оскарження рішення про внесення у реєстр олігархів, бо зараз цього немає. Потенційний олігарх має мати доступ до документів про присвоєння йому цього статусу ще на етапі розгляду такого подання, а процес повинен бути значно тривалішим, щоб дати можливість юристам аргументовано заперечити проти цього. Зараз закон дає лише п’ять днів на заперечення з боку “кандидата в олігархи” і дає право ухвалити рішення без його або її пояснень.

Також, на думку ВК, повинен бути змінений механізм виключення олігарха з реєстру, якщо він або вона позбавилися олігархічних ознак.

Та й деякі ключові обмеження, окрім політичних, потребують перегляду. 

Наприклад, “Венеційка” ставить під серйозний сумнів зобов’язання політиків звітувати після зустрічі з особою, що внесена у реєстр олігархів. А зобов’язання олігархів заповнювати е-декларації і розкривати свої активи так, як це роблять держслужбовці, “Венеційка” взагалі розкритикувала вщент, запевнивши, що воно точно порушує принципи Європейської конвенції з прав людини.

Імовірно, Київ спробує пом’якшити деякі рекомендації. Але все одно, внесення тих змін, які пропонують у Раді Європи, змінило би антиолігархічний закон до невпізнаваності.

Тут варто нагадати, приведення закону у відповідність до порад “Венеційки” є однією з умов початку переговорів про вступ до ЄС. Тож після отримання висновку з Венеції Київ мав би опиниться перед непростим вибором.

Але наразі в уряді переконані, що ця проблема не стне перепоною для початку переговорів з ЄС навіть у разі, якщо до кінця року всі рекоментації з Венеції не будуть втілені.

“Європейська правда” стежитиме за розвитком подій, у тому числі за ухвалення рішення ВК, яке наразі перенесене на червень.

Сергій СИДОРЕНКО, редактор “Європейської правди”