Кінець не близько

Країни-сусідки та решта Європи вжили безпрецедентних заходів, зіткнувшись із потоком біженців з України. Після чотирьох місяців роботи благодійні і волонтерські організації, які працюють із українцями, кажуть, що змінюють свій підхід до кризи. Вони очікують, що вона триватиме багато місяців, якщо не років.

Джейсон Філліпс з Міжнародного комітету порятунку (МКП), який нині в епіцентрі подій у Варшаві, каже: “Нині така собі фаза переходу. Велике питання в тому, як ми зможемо підтримати людей у більш довготривалій перспективі”. “Це було неймовірно спостерігати за масштабом волонтерських зусиль, які виявили громадяни різних країн. І хоч запал не згаснув, нам треба підготуватися до того, що значна кількість допомоги і пожертв все ж добіжить кінця”, — додає він.

По всій Європі, особливо в країнах з найбільшою кількістю новоприбулих, як-то Польща, Молдова, Румунія і Словаччина, головна проблема полягає у тому, щоб знайти доступне житло для тих, хто збирається залишатися на більш тривалий час.

Польща, яка, за різними оцінками, прийняла близько 3,5 мільйонів біженців, прийняла на себе найбільший удар найпотужнішої хвилі міграції у Європі з часів Другої світової. “Навіть наприкінці квітня близько 56% тих, хто перетинав кордони Польщі, планували залишитися із друзями або волонтерами, які пропонували житло. Але такі пропозиції мають кінцевий термін. Ми не можемо очікувати, що власник будинку відпочинку у курортному Гданську зможе запропонувати свої кімнати на довше, ніж тиждень чи місяць”, — пояснює він.

Німеччина, яка наразі прийняла близько 725 000 біженців — більше за будь-яку іншу країну-несусідку — вже є брак соціального і доступного житла у великих містах. Деякі громади готуються зводити велику кількість модульних будівель для біженців на зразок тих, які збирали минулого літа на заході Німеччини, щоб розмістити людей, які втратили домівки після руйнівних повеней.

Ульріке Лессіг, яка працює на берлінську недержавну організацію Be An Angel, яка переправила понад 5000 українців до Німеччини від початку війни, каже, що людям, які втекли від бойових дій, “все більше хочеться мати кімнату, в якій вони можуть закрити двері”. Притулки для порятунку — це лише тимчасове рішення, впевнена вона.

Молдова особливо сильно відчуває тиск цієї кризи. Найбідніша країна Європи прийняла близько 100 000 біженців — це найбільше біженців на душу населення. Це близько 5% населення країни, де інфляція сягла 27%. А майже повна залежність Молдови від Росії і Білорусі в питанні газу призвела до паливної кризи.

Тиск на систему освіти — це лише одна із багатьох проблем. “Молдовська система освіти просто не здатна прийняти всіх дітей, — каже Йована Арсенієвіч з балканського офісу МКП. — Тому поки що і у найближчому майбутньому ми покладаємося на систему неформальної очної освіти, яку очолюють українські вчителі з числа біженців. Також ми пропонуємо уроки для тих, кому треба надолужити пропущені уроки”.

Вони також використовують українську систему дистанційної освіти, яка виникла від час пандемії. “Коли ми говоримо із батьками, то вони надають перевагу саме цьому методу навчання для їхніх дітей, принаймні на цей рік”, — розповідає вона.

Лессіг також помітила серед новоприбулих бажання чогось постійного, приміром, знайти роботу, навіть якщо вони хочуть повернутися якомога швидше. У Німеччині вона знаходить для біженців волонтерів, які допомагають розібратися із місцевою бюрократією.

Філліпс, у якого за плечима 25 років досвіду допомоги із надзвичайними ситуаціями у світі, каже, що у МКП вважали, що ця криза в регіоні буду тимчасовою. Тепер же організація готується до затяжної кризи і робить все, щоб “підтримувати надходження продуктивної підтримки” в майбутньому. За останні 100 днів організація відкрила офіс у Варшаві і швидко збільшує кількість працівників й інфраструктуру.

“Важливо памʼятати швидкість і розмір усього цього. Хоч нині кількість біженців зменшилася, це все одно близько 20 000 людей на день, тобто, 600 000 людей на місяць заїжджають лише в Польщу. В будь-якому контексті якщо 600 000 людей на місяць перетинають кордон через конфлікт, це надзвичайно”.

Його досвід у МКП підказує, що “криза буде затяжною, нехай ми навіть і сподіваємося, що вона буде тимчасовою і що біженці одразу за першої нагоди повернуться додому”.

Арсенієвіч говорить: “Ми вже бачимо багато людей, які їздять на роботу в Україну, скажімо, до Одеси. Це непросто стільки їздити туди-сюди, а потік в Україну більший, ніж в Молдову. Втім, щойно починаються бомбардування це може швидко змінитися”.

Кріс Мельцер, представник німецького відділення Управління Верховного комісара ООН у справах біженців, розповідає, що стабільно все більша кількість українців повертається, коли помітні покращення в деяких частинах країни. В квітні ООН повідомила, що 30 000 українців на день повертаються додому. “Поїздка із заходу на схід не завжди означає повернення: деякі їдуть за документами або повертаються, відвізши рідних у безпечне місце”, — говорить Мельцер.

Він розповідає, що коли говориш із біженцями, то помічаєш змішані почуття. “Навіть ті, хто втратив усе, щасливі, що їм вдалося вибратися живими, але в той же час вони питають себе: “Чи не втікач я?”.

“Але нам треба готуватися до того, що ми тут надовго”.