Китай покаже, хто є Ху

Ще рік тому підбірка статей про Китай у провідному часописі була б виділена в окремий додаток, поставлена під рубрику “Спеціальне дослідження”.

Сьогодні ж репортажі й редакційні статті про Китай заполонили головні сторінки газет, читачі яких уже потроху починають орієнтуватися у валютній політиці Китайського Народного Банку та вгадувати, якими будуть наслідки масивного наступу китайських інвестицій на Африку.

Така інтенсивна увага до Китаю може здатися надмірною. Проте чи помічаємо ми, наскільки великою в західних — та й українських — ЗМІ є пропорція новин зі США? Ми знаємо імена й біографії не лише лідерів країни, а губернаторів штатів і мерів великих міст. Увага до США є пропорційною не до населення країни, а до її впливу на світовій арені, як оборонного, так і фінансового.

Напередодні візиту президента Китаю Ху Цзіньтао до США світ починає все більше усвідомлювати, що певний період в історії людства — коли ліберальна демократія американського зразка і вільний ринок здавалися нормою, бажаним станом речей, а інші політичні системи відхиленням — добігає кінця.

Противагою Америці на сьогодні виглядає Китай: країна з понад мільярдом населення, яка за останні два роки (за дослідженням “Файненшл Таймс”) позичила більше грошей іншим країнам, що розвиваються, ніж Світовий Банк, контрольований США.

Фокус на силі

Багато попередніх років ми чули про напруженість між Китаєм і США (та загалом тими країнами, які прийнято називати Заходом) з приводу прав людини, свободи слова, питання Тибету чи Тайваню. Китайська влада й зараз незадоволена рішенням більшості країн світу прийти на заочне вручення Нобелівської премії миру китайському дисидентові Лю Сяобо, а також тим, що президент США Барак Обама зустрівся (як і багато його попередників) із духовним лідером Тибету Далай-Ламою. Проте на сьогодні фокус переговорів змістився до все більшого економічного та військового впливу Китаю.

В 2013 році Китай отримає нову владу. Очевидно, цей візит стане для Ху Цзіньтао останнім державним візитом до Америки. Проте його називає дуже важливим не лише сам Китай, а й американська дипломатія. “Америка й Китай зараз — на критично важливому перевалі; той вибір — щодо великих і малих речей — формуватиме траєкторію наших стосунків”.

США має багато питань до Китаю. Перш за все — і про це говорять уже давно — щодо утримування ренмінбі дешевим, що сприяє китайським експортерам. Америка хоче, аби Китай відпустив свою валюту і дозволив дефляцію. Китай нещодавно зробив кроки в цьому напрямку, хоча аналітики відзначають, що навряд чи він піде на повну лібералізацію валюти, і що США, де вже не вперше вдаються до “квантитативного полегшення” (тобто пускають у діло друкарський станок), не мають у цьому питанні абсолютного морального авторитету.

Зона впливу

Проте до фінансових питань нещодавно додалися й військові. Цікаво, до речі, спостерігати за різким спалахом інтересу аналітиків до Китаю одразу після того, як почало йтися про оборонний виклик США.

Під час візиту до Китаю міністра оборони США Роберта Ґейтса Китай випробував свій перший винищувач-невидимку. Китай твердить, що це співпадіння в часі є випадковим, і випробування не мало на меті продемонструвати США, що ті скоро перестануть бути єдиною в світі країною з повністю боєздатним літаком-невидимкою “stealth”. Проте Америка стурбована не лише конкурентом у небі. Китай усе більше дає зрозуміти, що хоче більшого контролю та впливу в Східному та Південному Китайському морі.

Останні два-три десятиліття, за словами американського інституту стратегічних досліджень “Стратфор”, Китай реформував свою армію, велетенську структуру, орієнтовану на захист великих територій на суші, на мобільну силу, активну в повітрі й на морі. Навряд чи можна всерйоз говорити про те, що Китай є загрозою для велетенської оборонної машини США. Проте, як пише аналітик Джордж Фрідман у своїй книзі-прогнозі “Наступні сто років”, домінування Америки в регіоні Тихого Океану може постати під питанням.

Віха

18 січня 2011 року, день початку візиту Ху Цзіньтао до Вашингтона, як на мене, вже став знаменним. Нехай і не в такому масштабі, як день падіння Берлінської стіни чи напади 11 вересня. В цей день у діловому часописі “Файненшл таймс”, який присвячує Китаю обшир кількох шпальт, вийшла стаття Френсіса Фукуями. Той самий Фукуяма, американський філософ і політичний економіст родом із Чикаго, прославився своєю роботою “Кінець історії й остання людина” 1989 року. У ній Фукуяма висловлював думку, що після падіння комуністичних режимів Східної Європи історія ідеологічних протистоянь людства закінчилася, і все більше країн обиратимуть шлях демократії та вільного ринку.

Багато хто схильний вважати (і сам Фукуяма визнає), що неоконсервативний рух у США надихнувся саме цією його роботою, і багато що з зовнішньої політики президента Буша-молодшого випливало саме з переконання Фукуями про вищість ліберальної демократії американського зразка.

Цей самий Френсіс Фукуяма пише сьогодні в “ФТ”: “Перше десятиліття 21-го століття показало драматичну зміну місць у порівняльній таблиці престижу різних політичних і економічних моделей. (...) Китай зараз на гребені хвилі. Візит цього тижня до Вашингтона президента Ху Цзіньтао, який туди їздить рідко, відбувається в час, коли багато китайців вбачають у тому, як вони пережили фінансову кризу, підтвердження правильності їхньої власної системи і початком епохи, коли ліберальні ідеї в американському стилі більше не домінуватимуть у світі”.

Світлана ПИРКАЛО