IKEA, H&M та UBER. Інвестори чи валютні пилососи

Інвестиції можна поділити на три ступені корисності для держави. Найвища — це інвестиції у виробництво кінцевого товару — останньої ланки переробки.

Це може бути завод з виробництва тракторів, літаків, чайників, смартфонів, виробничого обладнання. Таке виробництво потребує інтелектуальної складової, ланцюга попередніх переробок та потенційно передбачає експорт продукції з доданою вартістю.

Завдяки такій інвестиції будуть створені нові робочі місця — не тільки на виробничому майданчику, але і в сфері послуг. Всі ці люди отримають гроші, з яких заплатять податки. А потім витратять їх всередині країни і сплатять ПДВ з кожної одиниці товару.

Товар, який йде на експорт покращить торгове сальдо країни. Така інвестиція, навіть якщо весь чистий прибуток буде йти за кордон, буде сприяти розвитку України. Таких інвестицій в Україні, наразі, практично немає.

Інший момент, коли інвестиції йдуть в створення так званого толінгового виробництва. Будується виробничий майданчик, на якому йде переробка завезеної сировини.

Продукція цього виробництва йде на подальшу переробку в більш розвинуті країни. Там вона брендується не українською компанією. Вся додана вартість залишається за кордном.

Такі інвестиції не сприяють розвитку інтелектуальної складової в країні (технічні розробки, конструкторські рішення і т.д.), не створюють ланцюгів переробки. Але вони все одно дають робочі місця і зарплату українцям.

Таких інвестицій в країні доволі багато: пошив одягу українськими швачками або виробництво комплектуючих для іноземних автомобільних корпорацій.

До цього ж “класу корисності “ можна віднести інвестиції у сировинний бізнес. Сировина вичерпна, ціни на неї встановлюються не виробником, а залежать від котирувань на міжнародних біржах.

Тому будувати економіку на експорті сировини ризиковано. Втім, Україна має саме сировинну економіку: найбільші гроші заробляє на експорті залізної руди та металів, аграрної продукції, та продуктів їх первинної переробки.

У виробництво та експорт сировини теж є багато інвестицій — це портові зернові термінали, елеватори, олієекстракційні та насіннєві заводи. Такий вид інвестицій не створює багато робочих місць, але сприяє виробництву та експорту української продукції — хоч і сировинної.

На останньому рівні корисності для країни є інвестиція у торгові майданчики. По-суті — це експансія зарубіжних компаній на український ринок збуту продукції.

Тобто, відкриття торгового майданчику для імпортних товарів широкого вжитку — це інвестиція з мінусом корисності для країни.

Імпортні товари можуть витіснити українські аналоги. Тоді, створивши якусь кількість робочих місці в сфері торгівлі, ці інвестиції ліквідують якусь кількість робочих місць в сфері виробництва — там, де створюється додана вартість.

Але саме такими інвестиціями пишається українська влада. Вони створюють хайп у соціальних мережах, щоб на хвилі позитиву додати собі рейтингів. 

Так, прихід міжнародних брендів свідчить про маркери задовільного рівня ведення бізнесу в країні. За інших умов вони б не зайшли.

Але їхній захід в країну не є суцільною перемогою. Це означає лише, що є потенція до зросту споживчої спроможності українців.

БізнесЦензор підготував огляд, які бренди зайшли в Україну і що принесуть такі інвестиції?

IKEA

Найсвіжіша “новина-перемога” місяця: найбільший в світі рітейлер меблів IKEA в 2019 році з третьої спроби відкриється в Україні.

Свій перший захід в Україну компанія планувала ще в 2006 році, однак тоді так і не отримала ділянку землі поруч з Бориспільською трасою, оскільки київська влада, начебто, виступила проти вирубки дерев.

Другу спробу IKEA зробила в 2009 році, придбавши 60 га в Одеській області. Через рік компанія оголосила про згортання своїх планів в Україні. Тоді інвестиції IKEA в Україну оцінювалися в $1,5-$2 млрд.

На цей раз компанія вирішила не будувати власний супермаркет, чи купувати готовий. IKEA пішла шляхом найменших інвестицій — магазин буде відкрито на орендованих 4 тис. кв метрів в торговому центрі Ocean Mall.

Найбільш дорогі продукти IKEA виробляються на фабриках Італії, Німеччині та Норвегії. Простіші товари — в Східній Європі. А найдешевші — в Китаї.

Про відкриття виробництва в Україні компанія не заявляла. Враховуючи скромні плани IKEA в Україні, на це поки не варто розраховувати.

H&M

В кінці серпня в одному з київських торгових центрів відкрився магазин H&M, який продає одяг, взуття, білизну та косметику в невисокому ціновому сегменті.

В жовтні шведська компанія Hennes & Mauritz (H&M), планує відкрити другий магазин у столиці.

В H&M дійсно представлено чимало виробів за невисокими, порівняно з конкурентами, цінами. Водночас товари мережі мають і відповідну якість.

У компанії немає власних заводів. Товари для мережі на замовлення шиють на фабриках в Азії, де зарплата працівників становить декілька доларів на день.

Окрім H&M цього року на ринок України вийшли міжнародні компанії-імпортери Zara Home та Koton.

Zara Home входить в іспанську групу Inditex та спеціалізується на продажі текстилю, посуду та декору.

Компанія Koton — флагман ринку рітейлу Туреччини. Її мережа налічує 500 магазинів, 303 з яких відкриті в Туреччині і 203 — за кордоном. 

Жодна з цих мереж не заявляла про плани відкриття виробництва в Україні, чи розміщення замовлень на місцевих фабриках.

Decathlon

Нову мережу на ринок України в 2018 році виводить і один з найбільших світових ритейлерів —Auchan Group.

Мова про крупного виробника спортивних товарів, французьку компанію Decathlon. Компанія буде продавати в Україні імпортні спорттовари. Про плани відкриття виробництва в Україні не повідомлялося.

Auchan Group зайшла в Україну в 2008 році. Перший гіпер-маркет Auchan був відкритий в 2008 році. Тоді ж рітейлер відкрив будівельний супермаркет Leroy Merlin.

Зелена енергетика

Часто представники влади вихваляються інвестиціями у відновлювальні джерела енергії (ВДЕ).

Остання “переможна” новина на цю тему була на початку вересня. Норвезька компанія NBT підписала договір про свою участь в будівництві комплексу вітрових електростанцій (ВЕС) у Херсонській області загальною встановленою потужністю до 330 МВт.

Вартість проекту буде становити $450 млн. NBT, згідно інформації на їх сайті, працює на ринках, що розвиваються — в Китаї, Пакистані та Україні. Постачальником обладнання для норвезького оператора є китайська компанія Datang.

Чому така “інвестиція” не приносить користь державі? Відновлювальні джерела енергії отримують так званий зелений тариф. Держпідприємство “Енергоринок” викуповує їх електроенергію набагато дорожче, ніж у традиційних видів генерації — атомної, теплової, або гідрогенерації.

Детально про недоліки нинішньої системи підтримки ВДЕ БізнесЦензор писав у липні.

Для прикладу, середній зелений тариф в 2017 році склав близько 6 грн за кВт*г, а електроенергія АЕС викупається ринком по 0,5 грн за кВт*г. Тобто — у 12 разів дешевше.

Вся електроенергія ВДЕ гарантовано викупається оператором ринку. Зелений тариф прив'язаний до курсу євро та гарантований державою.

За нинішніми умовами зелений тариф діє мінімум — до 2030 року. При цьому інвестиції в об'єкти ВДЕ повністю окупається за 4-5 років в залежності від виду зеленої генерацї.

Обладнання для будівництва ВДЕ частіше всього імпортується. Для їх утримання не потрібно багато українських робітників. Натомість, всі українські споживачі електроенергії на десятиріччя будуть зобов'язані платити гроші іноземному інвестору, який буде виводити їх з України.

UBER

Міжнародний оператор таксі почав працювати в Україні 30 червня 2016 року. Тоді це теж було розцінене, як досягнення.

Звичайно, інтеграція України у світ, яка відбувається завдяки приходу відомих міжнародних компаній — це позитивний тренд. Але що Uber дав українській економіці?

Цей сервіс не створив велику кількість робочих місць, не легалізував ринок таксі, не сприяє зростанню виробництва. UBER хіба стимулює імпорт в Україну автомобілів на євробляхах, які потім активно працюють із сервісом.

Він просто забирає частину доходу приватних перевізників за користування брендованим сервісом. Для UBER Україна — черговий ринок споживання послуг таксі.

Такий бізнес створюється, щоб заробляти гроші в країні, а не для того, щоб вкладати в неї.