Гвардія оборони. Як Сили ТрО з допоміжних стали бойовими

Другого травня ватажок ПВК “Вагнер” Євгеній Пригожин вирішив, що його бойовики вбили командувача Сил територіальної оборони Збройних сил України генерал-майора Ігоря Танцюру. Нібито артилерійські підрозділи вагнерівців знищили бронеавтомобіль, в якому командувач їхав із міста Часів Яр до Бахмута.

Фотографії розбомбленої автівки Пригожин виклав у своєму телеграм-каналі.

У Силах ТрО запевнили, що Танцюра живий-здоровий. Пізніше те, що його слова не відповідали дійсності, визнав і сам Пригожин.

Вбивство військового рівня Танцюри не приховаєш. Тож якщо Пригожин не був впевнений у своїх словах, то навіщо заявив те, що так легко буде спростувати? Якщо це була інформаційна операція, то що вона мала на меті?

Річ у тому, що Пригожин був упевнений, що мав рацію. За інформацією УП, на командувача Сил ТрО дійсно скоїли замах. Його колону справді обстріляли. І в машину, в якій мав перебувати Танцюра, влучили. 

Але командувач того дня сів у машину супроводу. І їй вдалося вискочити з-під обстрілу.

Про замах на Танцюру під час відвідування Бахмута згадав і командир 127-ої бригади ТрО Роман Грищенко. “Були спроби зі сторони ворога уразити командувача”, — сказав він того ж дня в ефірі телемарафону “Єдині новини”.

Більше того, за даними наших джерел у військових колах, це вже друга спроба “вполювати” Ігоря Танцюру. Раніше українська сторона перехопила дані росіян, згідно з якими вони в деталях знали маршрут пересування командувача Сил ТрО на фронті протягом кількох наступних днів. Перехопили вчасно, ще був час внести зміни.

Питання про те, звідки ворог отримував інформацію в обох випадках, залишається відкритим.

Але цей матеріал не про шпигунів, які працюють на користь РФ.

Він про сили, які Танцюра очолив у травні минулого року. Про наймолодший рід військ, що був створений перед повномасштабним вторгненням, зіграв одну з ключових ролей у тому, що бліцкриг росіян на Київ не вдався, а тепер боронить країну на найгарячіших ділянках фронту. 

Про те, який шлях здолали добровольці Сил ТрО за 15 місяців: з цивільних, які не вміли тримати в руках зброю, до бійців, що воюють на рівні з професійними військовими. 

Але здається, уваги суспільства до цих сил значно менше, ніж вони на те заслуговують, а сталого розуміння, яку роль в системі ЗСУ гратиме тероборона завтра — досі немає.

У пошуках утраченого часу

Напередодні повномасштабного вторгнення загальна чисельність Сил ТрО складала близько 10 тисяч осіб. Опісля — в 12 разів більше.

Про важливу роль добровольців у боротьбі з агресором може свідчити хоча б те, що сьогодні понад 50 батальйонів Сил ТрО задіяні в обороні на трьох загрозливих напрямках фронту.

“Візьміть для прикладу батальйони моєї бригади і ті, що мені підпорядковані, і які знаходяться справа-зліва від нас і підпорядковані іншим бригадам… Десь приблизно відсотків 70 війська (а можливо, і більше), яке боронить зараз Бахмут — це ТрО”, — стверджує командир 127-ої окремої бригади ТрО Роман Грищенко.

Грищенко — колишній голова Сумської ОДА, а тепер для бійців — “Дядя Рома”. Він говорить, а на задньому фоні кожні кілька секунд лунають вибухи.

Закон “Про основи національного спротиву”, що став підставою для створення Сил територіальної оборони ЗСУ, набув чинності 1 січня минулого року. Але в України вже був досвід формування добровольчих батальйонів — згадати хоча б відомі “Айдар” чи “Донбас”. Створені ще в 2014 році, такі добробати одразу залучали до бойових дій на Донбасі. За рік їх переформатували в окремі мотопіхотні батальйони з прикріпленням до певної бригади ЗСУ. 

Згодом стало зрозуміло, що територіальна оборона все ж потрібна. В 2018 році у кожній українській області і в Києві створили по бригаді ТрО. Проте ці бригади не були повністю укомплектовані ані кадровими військовими, ані резервістами.

“Здебільшого люди просто об'єднувалися з власної ініціативи і власним коштом влаштовували собі тренування”, — згадує лейтенант 130-го батальйону ТрО Євген Лешан, в цивільному житті — журналіст.

Тренувались переважно зі своїми мисливськими карабінами. Сам Лешан ще до повномасштабного вторгнення входив до ядерної структури батальйону — значився командиром мінометного взводу. Проте вперше міномет до його рук потрапив тільки з початку великої війни.

“Був втрачений час. Якби в нас був хоча б рік для підготовки, це була б зовсім інша тероборона, — впевнений Лешан. — Вона була б значно краще підготовлена. Але фактично бригади тероборони формувалися під вогнем”.

Час був втрачений, зокрема, й через те, що затягувався закон, необхідний для роботи Сил ТрО. Склалася навіть ситуація, що День територіальної оборони Володимир Зеленський запровадив у вересні 2020-го, коли законодавча база, яка стала би підставою для створення цього роду військ, тільки розроблялася. 

У грудні 2020 року, після півтора року старань робочої групи, у Верховній Раді зареєстрували проєкт закону про територіальну оборону України. Його головною ударною силою був на той момент заступник секретаря РНБО, генерал-майор Сергій Кривонос, призначений за часів Порошенка.

За кілька днів після реєстрації законопроєкту Кривоноса зняли з посади в РНБО — напередодні той розкритикував слова Зеленського відносно загальної мобілізації. А в червні 2021 — звільнили з лав ЗСУ. Відповідно і законодавча ініціатива генерал-майора не знайшла необхідної підтримки в парламенті. Натомість “слуги” розробили власний законопроєкт “Про основи національного спротиву”, який ухвалили в липні 2021-го.

Загальна чисельність кадрового складу військ тероборони Сухопутних військ на кінець 2021 року складала 580 осіб. Сили ТрО вивели зі складу “сухопутки” і підпорядкували безпосередньо головнокомандувачу ЗСУ. Заснували чотири регіональні управління з частинами забезпечення. У кожній області створювалася бригада Сил тероборони (на додаток до 25 бригад в 2022 році створять ще 6 у великих містах), а в кожному районі — батальйон.

Критикуючи ухвалений закон, головний редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов вказував, що Сили ТрО дублюють функції вже наявних структур. Він припускав, що в тероборони не буде достатнього матеріального забезпечення.

Зрештою, так воно і вийшло.

Дозвіл вирушити на передову

На папері Сили ТрО почали розгортатися в перший день 2022 року, а формування підрозділів ТрО мали завершити до 15 лютого. 

В реальності вони сформувались вже після 24 лютого. І типовою була ситуація, коли кількість добровольців, готових стати до зброї, була значно вищою, ніж передбачалося в штатних розкладах тероборони.

“Головним чинником, який дозволив нам витримати цю (російську) навалу — це саме можливість через механізм Сил територіальної оборони долучити надвелику кількість людей, які прийшли добровольцями, які встали до зброї, які охороняли свої місця, свої домівки”, — підкреслює військовослужбовець Сил ТрО ЗСУ Ігор Ніколаєв, до війни — практикуючий адвокат.

Так, механізм був запущений. Але протистояти цій навалі довелося людям, що отримали автомати, проте не вміли ними користуватися та й психологічно не були до цього готові.

Не була налагоджена координація діяльності між добровольчими батальйонами, військовими адміністраціями та правоохоронцями. Добровольці не могли ідентифікувати одне одного.

Так і виникав дружній вогонь.

Тим не менш, із автоматом, двома ріжками, а іноді й із парою гранат вчорашні цивільні разом із досвідченими військовими змогли зупинити путінський бліцкриг.

Після відтіснення росіян з півночі країни постало питання про використання Сил ТрО у бойових діях на сході.

У травні відбулася надважлива для бійців тероборони законодавча зміна. Верховна Рада дозволила Силам ТрО, незалежно від їхньої територіальної приналежності, виконувати завдання в районах ведення бойових дій. На практиці їх і так вже відправляли обороняти позиції за межами своєї області, але тепер все ставало на законні рейки.

“Оборона Києва, коли ворог вже буде на підступах до столиці, це не дуже хороший варіант. ТрО краще обороняти Київ чи Полтаву на кордоні Харківщини”, — вітає таку зміну військовослужбовець Сил ТрО Сергій Огородник.

Журналіст громадського руху ЧЕСНО, Огородник записався до лав тероборони ще в 2019 році. Каже, розумів, що повномасштабна війна все одно буде, і коли цей день настане, хотілося стати до бою пліч-о-пліч з людьми, яких він вже знає.

Проте рішення відправити тероборонівців на передову загострило наявні в силах проблеми і додало нових.

Бійці мудрого віку і слабкого здоров'я

“Чому я пішов у батальйон ТрО? Тому що треба в Крим повертатися. От і по цей день я плекаю надію, що ввійду в Крим не просто так, а зі зброєю в руках”, — каже тероборонівець із позивним “Хан”. У цивільному житті він заробляв фотографуванням та перевезенням вантажів. 

На автоматі, з яким він збирається деокуповувати півострів, удосконалена цівка Magpul, коліматорний приціл, легкий приклад — Хан вклав у свій АК-74 близько 30 тисяч гривень.

Відправлення батальйону з затишного заходу країни на гарячий схід  для нього не було неочікуваною новиною. Але для частини його побратимів — так. Не всі добровольці були готові, що вони в ЗСУ надовго та ще й виїдуть за межі рідної області.

“Вони читали телеграм-канали, де все було в райдужних тонах. Типу: ось йому дали кулемет, виставили перед ним роту росіян — і розстрілюй. А коли зіткнулися з реальністю, то стався розрив шаблонів. І іноді людина психологічно не витримує, в неї їде дах”, — розповідає Хан.

До відсутності професійної та психологічної підготовки додалася і ситуація зі станом здоров'я. В момент, коли країна взялася за зброю, ніхто не питав у добровольців, чи в хорошій вони формі. Але окопи загострюють болячки.

Сергій Огородник розповідає типову історію. У бійця з розрахунку АГС заболіли коліна, і необхідно було терміново його замінити. Теоретично це міг зробити бойовий медик, який міг би чергувати на позиції, а в разі бою — підносити боєкомплект. 

“Але він мені каже: “Командир, я обмежено непридатний в зимовий час, я не можу, мені лікар забороняє”. А людей немає, некомплект. Замінити треба. Крутись як хочеш”, — згадує Огородник. 

Цей випадок для нього — один з аргументів, чому потрібно переглянути особовий склад бійців тероборони за станом здоров'я.

Читайте також: Народна армія: феномен української тероборони

Минулого року існувала ще одна проблема — окозамилювання зі штатним розкладом в деяких підрозділах ТрО. Бійці на лікуванні, зниклі безвісти і навіть полеглі заносилися в “штатку”, і це дозволяло формально вважати підрозділ боєздатним. Тепер, каже Огородник, ситуація змінилася на краще. Не в тому сенсі, що бійців додали — просто немає окозамилювання і небоєздатний підрозділ є таким і за документами.

Наповнення людьми — один із найсерйозніших викликів для Сил ТрО. На центри комплектування надії мало — теробороні вони постачають бійців в останню чергу. В основному відправляють чоловіків віком від 45 до 60 років. 

Втім, ті опиняються в компанії однолітків.

“Вони (мої бійці — УП) уже в досить мудрому віці. Середній вік нашої бригади складає далеко за 40”, — підкреслює комбриг Грищенко. Проте такий вік це не тільки мудрість, але й довше відновлення після виконання бойових завдань.

Іноді люди приходять до тероборони через рекомендації знайомих, що вже служать — для цього несуть у військкомат відношення до бажаної частини.

Також у ТрО готові переводити до себе поранених, але досвідчених військових, розраховуючи, що одного дня людина одужає і тероборонівці поповнять свої лави фахівцем.

Небо і земля

“У нас більш освічені люди, аніж в інших підрозділах Збройних сил, якщо брати загальну масу. В нас дуже багато, дійсно багато людей, в яких по дві, по три освіти. А є такі, в яких по шість-сім. Багато кандидатів наук, які в окопах виконують свої завдання як прості стрільці”, — розповідає про добровольців Роман Грищенко.

А говорячи про їхні бойові спроможності, наводить приклад: 15 травня минулого року саме підрозділи тероборони його 127-ої бригади першими вийшли на державний кордон з РФ у Харківській області.

Сили ТрО сьогодні і рік тому — це небо і земля. З цим згодний кожен із понад десятка військових, з якими спілкувалася УП під час підготовки цього матеріалу.

В тероборону приходили за покликом серця, а не викликом з військкомата. Хоча і не вміли воювати. Минув рік, і тепер тероборонівці не тільки мотивовані, але й досвідчені.

“Люди отримали досвід за цей рік колосальний, — каже старший лейтенант Сил ТрО Максим Тимочко, в цивільному житті — адвокат. — Вони працювали вчителями, лікарями, айтівцями, а зараз є професійними військовими. Вони опанували нові види озброєння, вони опанували військове мистецтво, вони стали сильнішими і впевненішими в собі. І не тільки звичайні солдати, а й люди, які знаходяться в управлінні”.

Базовий місячний вишкіл для бійців ТрО складається з вогневої і тактичної підготовки, інженерної справи, отримання навичок з мінно-вибухової безпеки, тактичної медицини та основ роботи з армійським зв'язком. У навчанні використовується загальноприйнята в НАТО система підготовки — EDIP (explain, demonstrate, imitate and practice — пояснювати, демонструвати, імітувати та практикуватися).

Рік тому офіцерів у Силах ТрО не те що бракувало, їх можна було перерахувати на пальцях. Ніхто не поспішав передавати добровольцям командирів з інших родів військ. 

Тоді цю проблему почали вирішувати власними силами — вчити. Торік у листопаді на базі навчального центру ТрО в Київській області стартував курс “Вишкіл капітанів”. За цей час він випустив уже 240 офіцерів. Спонсорували це українські та закордонні фонди та бізнес.

“Я служив в кількох підрозділах тероборони і спостерігав динаміку. Стало ліпше”, — стверджує Сергій Огородник. Він підкреслює і високу вмотивованість офіцерів вчитися. І додає: дуже бракує кваліфікованого сержантського прошарку. 

У навчальному центрі тероборони займаються і підготовкою сержантів: вже є перші випускники. 

Вогнева спроможність Сил ТрО за рік теж зросла. У батальйони тероборони по можливості додали по танковому взводу, механізованій роті, посилили мінометними розрахунками, надали крупнокаліберну зброю, гранатомети.

А от з технікою — броньованою і вантажною — досі біда.

“Виглядають моторошно… Але їх можна відремонтувати”, — випливає текст на екрані. А за кілька секунд з гаража виїжджає новенька вантажівка Урал-4320. Звісно, вона не нова — так ролик заохочує задонатити на програму “Тачку на ТРОкачку”, що відновлює старі автомобілі, які до того іржавіли на складах.

А перевозити у цих автівках потім зможуть, наприклад, розвідувально-ударні комплекси зі 120-мм мінометами — на їхню покупку фонд “Повернись живим” зібрав 333 мільйони гривень в рамках іншого проєкту — “Довгі РУКи ТрО”.

Поповнити свій парк у теробороні намагаються й у інші способи. Щось вдалося здобути в бою, коли ворог тікав, залишаючи техніку. Десь допомагають спонсори. В лютому Світовий конґрес українців передав Силам ТрО першу партію броньовиків FV103 Spartan та FV432 — разом 25 машин. Чекають ще на 15. Але рахунок йде на десятки, а потреби — на тисячі.

“Моя військова частина і підпорядковані мені військові частини забезпечені (технікою) на 38%. Це не найгірший відсоток забезпечення. Не найгірший”, — повторює комбриг Грищенко.

Як тероборона перетворилася на піхоту

“Територіальна оборона — це можливість захистити свій дім, ведучи звичне цивільне життя”. Таку рекламу Сил ТрО можна було зустріти до повномасштабного вторгнення.

За законом, ТрО мали обороняти територію до розгортання на ній військових, допомагати в ліквідації наслідків війни, охороняти важливі об'єкти, брати участь у підготовці громадян до нацспротиву та виконувати інші функції. 

Але цілком логічно, що під час виснажливої війни в тилу не могли залишити понад 100 тисяч людей, які вже отримали навички поводження зі зброєю та мали високу мотивацію.

Так і вийшло, що головні завдання ТрО відійшли на задній план, і тероборона стала по суті виконувати функції легкої піхоти.

Піхоти з гіршим забезпеченням, з меншою кількістю уваги з боку військового керівництва і центрів комплектування та з додатковими проблемами. Приміром, вони виникають при передачі тероборонівців у оперативне підпорядкування. Ті втрачають певний зв'язок з керівництвом ТрО, яке має своїх бійців забезпечувати, вирішувати інші їхні проблеми, але, зрозуміло, не може ними керувати. При цьому командири можуть розділити передані їм частини ТрО так, як вважають за доцільне. 

Якщо розпорошити людей, які вже мають досвід спільного ведення служби, по різних підрозділах, то бійці опиняються в незнайомому середовищі. І вкрай важливого бойового злагодження в цьому разі скоріш за все не буде. А значить, ефективність тероборонівців знижується, а ризики для них і оточення — зростають.

Якщо ж відправляти прикомандированих ТрОшників на завдання разом, то бійці можуть це сприйняти як намір закріпити їх на найбільш небезпечному напрямку, на який просто шкода ставити “своїх” солдатів.

“​​Навіть якщо передаються батальйонами, окремими військовими частинами, я вважаю, що це не досить виважений підхід. Тому що наші сили мають воювати в складі бригад, саме бригад, — впевнений Роман Грищенко. — В нас так забезпечення вибудоване. Саме таким чином це буде більш ефективним. 

Навіть по Бахмуту: там, де окремо стоять батальйони, передані механізованим бригадам — їм важче виконувати свої завдання”.

Комбриг 127-ої пояснює, що командування бригади знає, який батальйон слабший, який більш придатний до штурму, який дуже добре тримає позиції. І тоді в нього є місце для маневру. 

“Коли починають розривати до окремих рот, передаються між іншими батальйонами, між бригадами, до окремих розрахунків… Це фарш, каша і по-іншому я це не назву. Порушується забезпечення. А яке може бути злагодження, якщо просто вирвали роту? Це досить часта історія”, — каже він.

Але якщо сьогодні значна частина бійців тероборони на фронті, що станеться, якщо ворог зненацька вторгнеться на нові українські території? Чи знайдуться навчені та скоординовані групи місцевих добровольців, готових чинити опір, поки не підтягнеться регулярна армія?

Так. Бо крім підрозділів ТрО в Україні ще сформовані Добровольчі формування територіальних громад (ДФТГ).

Добровольчі формування територіальних громад

“Я взагалі-то сподівався на те, що була домовленість між військкоматами і ДФТГ, що ДФТГшники — це такий запас запасу. Тобто партизани, які будуть партизанити в разі необхідності, а військкомати не мають їх чіпати. Сталося трошки навпаки”, — якось зізнавався в розмові з УП один із колишніх членів ДФТГ з Києва, а нині боєць ЗСУ.

На початку цього року добровольчі формування перетворилися на один із головних резервів для поповнення Сил ТрО і загалом — ЗСУ. 3,5 тисячі добровольців відправились з ДФТГ у Збройні сили. Багатьох з них відібрали в штурмові бригади, що готуються до контрнаступу.

Добровольчі формування територіальних громад — це воєнізовані підрозділи, які створюються на місцях цивільними і підпорядковуються командирові батальйону ТрО. 

Історія з колишнім київським ДФТГшником, описана вище, це радше виняток із правил. ДФТГ стали виходом для тих, хто хотів би допомагати в захисті Батьківщини, але не може потрапити до лав ЗСУ через вік, хворобу, сімейні обставини. Або, як каже заступник командира ДФТГ Пірново-1 (це на півночі Київщини) Олексій Волков, хто морально до служби не готовий.

“З 24 лютого 2022 року вони виконували бойові розпорядження, проводили контрдиверсійні заходи сумісно з СБУ, відпрацьовували звільнену територію, посилювали нацполіцію та ТрО”, — розповідає Волков.

Добровольці беруть участь у спільних заходах з поліцією, працюють на блокпостах, допомагають в охороні громадського порядку. Вони повертаються ввечері додому, не залишають свою роботу, а зброю отримують лише під час виконання завдань.

А разом із тим — вчаться воювати.

В теорії навчальна програма для добровольців з ДФТГ розрахована на рік, але в Пірново-1 збираються тричі на тиждень, щоб вкластися в три місяці. Вчать тактичній підготовці, стрілецькій підготовці й окремим спеціальностям. 

Одному з учнів пірновського формування — 72. Але він активно вчиться і хоче на фронт.

Як і Сили тероборони, ДФТГ пройшли шлях від хаосу до впорядкування.

Станом на 31 березня минулого року в Україні було сформовано 353 ДФТГ, на кінець квітня їх було вже вдвічі більше. В перший день літа 2022 року в лавах добровольчих формувань перебували понад 96 тисяч осіб.

Теоретично ДФТГ можна створити в будь-якому населеному пункті — достатньо знайти п'ять добровольців. Проте в командуванні Сил ТрО вирішили врегулювати їхню кількість — так, щоб залишилося не більше одного формування на райцентр.

“Це унікальна річ, яка, можливо, не до кінця добре визначена на рівні закону. От вони ніби як військові, підкоряються статутам, але вони цивільні люди, мають роботу, можуть в будь-який момент розірвати відносини, — каже Максим Тимочко.

Якщо вони беруть участь у бойових діях, вони комбатанти. Вони не отримують грошове забезпечення, але якщо (під час виконання завдання) вони загинуть, то мають ті ж самі гарантії, що і військові, які загинули в ході бою”.

Явище ДФТГ унікальне і з політичного погляду. Фактично, по країні формується мережа активних, небайдужих людей, що набувають ваги в суспільстві та одного дня можуть зайти в місцеві органи влади.

Фінансувати роботу добровольчих формувань повинна міська територіальна громада, а ЗСУ має забезпечувати добровольців зброєю та набоями.

Тож сьогодні ДФТГ перейняли на себе ту роль, яку мали б виконувати Сили ТрО. 

***

Якщо щось виглядає як піхота, стоїть на вогневих позиціях, як піхота, має ті ж фінансові гарантії, як піхота — це зовсім не значить, що перед вами піхота. Цілком можливо, що перед вами тероборона. 

За 15 місяців війни Сили ТрО пройшли неймовірний шлях у розвитку. Проте зазнали втрат у своїй суб'єктності. 

Вірогідно, це і стає каталізатором для розмов про доцільність об'єднати Сили ТрО та Сухопутних військ під одним командуванням.

Прихильники цієї ідеї вказують, що за фактом ТрО виконує ті ж самі функції, що і Сухопутні війська. А об'єднання під одним знаменником може полегшити військове управління.

Противники цієї ідеї нагадують про шлях тероборони в 2014 році і вбачають певну циклічність: якщо ТрО вдруге розчинять в сухопутці, то згодом доведеться все створювати по третьому колу. Проте суттєва відмінність від ситуації 2014 року в тому, що тепер Сили ТрО міцно закріплені в законодавчому полі. 

Тероборону створювали як допоміжну силу для ЗСУ. А вона перетворилась на повноцінного учасника бойових дій на фронті.

Силам ТрО можуть ставити завдання не меншої складності, ніж механізованим бригадам Сухопутних військ. Іноді їм доводиться не тільки обороняти позицію, а навіть йти на штурм. І при тому вони мають справу з гіршим забезпеченням, комплектацією за залишковим принципом і одночасно з цим — досі сприймаються на фронті як допоміжні.

Проте є ще одне надбання, про яке ми не сказали. Це — сприйняття суспільства. Зникло те зневажливе ставлення до тероборонівців як до неповноцінних військових, з яким вони могли стикатися рік тому.

Доводити свою рівність їм довелося ціною власних життів.

Рустем ХАЛІЛОВ