Григорій Немиря: “Резолюції Ради Європи бракує загрози санкцій проти України”

15грудня Комітет з питань дотримання країнами-членами обов’язків та зобов’язань Ради Європи (Комітет з моніторингу) одноголосно затвердив проект резолюції ПАРЄ “Функціонування демократичних інститутів в Україні”. 26 січня резолюцію буде запропоновано на затвердження в сесійній залі Палацу Європи. В інтерв’ю Тижню Григорій Немиря — колишній віце-прем’єр-міністр України з питань європейської інтеграції — розповідає про те, на чому наголошує ПАРЄ.

-  Наскільки, на вашу думку, збалансованим є проект резолюції ПАРЄ щодо України?

— Резолюція ПАРЄ щодо стану демократії в Україні давно на часі — з огляду на катастрофічну ситуацію з дотриманням демократичних цінностей, прав людини, принципів верховенства права, що склалася в державі після приходу до влади Януковича. У Парламентській Асамблеї вже давно мали бути проведені термінові дебати з цього питання. Така дискусія в ній іще торік чи на початку цього року могла б істотно вплинути на поточну ситуацію й зупинити очевидні негативні тенденції. Тому, звичайно, розгляду цього питання на сесії ПАРЄ в січні не можна не вітати. Хоча, на мою думку, це мав би бути повноцінний звіт про виконання Україною обов’язків та зобов’язань, що випливають із її членства у Раді Європи.

У проекті резолюції висвітлено багато надзвичайно важливих проблем політичного та юридичного характеру. Однак головним недоліком є те, що в проекті відсутні ефективні важелі спонукання нинішньої влади до виконання резолюції після її ухвалення. Йдеться про загрозу санкцій, без яких ця резолюція залишиться набором рекомендацій щодо реформ, більшість із яких уже багато разів згадувалися в попередніх резолюціях ПАРЄ. В них було визначено всі системні проблеми, про які Україні знову нагадують у новому тексті. Лише загроза санкцій та чіткі строки виконання рекомендацій ПАРЄ зможуть змусити владу вдатися до якихось змістовних дій. В іншому разі у відповідь буде лише прийнято який-небудь черговий план дій і цим усе обмежиться. У жовтні 2010-го Асамблея вже приймала резолюцію з такою самою назвою — переважної більшості її положень виконано не було. Вона мала б на це жорстко відреагувати.

- Переслідуванням колишніх українських урядовців присвячено натомість кілька параграфів рекомендацій...

— Щодо політичних переслідувань, то проект резолюції, на мою думку, оминає увагою той факт, що системні законодавчі та практичні недоліки, які дійсно властиві українській юридичній системі, не є головним поясненням тих грубих порушень права на справедливий суд, інших прав людини, які ми бачимо в цих справах. Недоліки законодавства не пояснюють відсутності юридичних підстав для переслідування Тимошенко, Луценка, Іващенка, Корнійчука та інших. Не пояснюють застосування абсолютно необґрунтованих запобіжних заходів, зокрема повторного взяття під варту особи, яка вже позбавлена волі. Не пояснюють ненадання належної медичної допомоги та лікування. Не пояснюють дикого втручання в право на приватність шляхом недозволеного поширення фото- й відеозображень особи під вартою. Не пояснюють порушення презумпції невинуватості у висловлюваннях президента та керівників прокуратури. Список можна продовжити. Якби влада дотримувалася чинних, недосконалих українських Конституції та законів, цього не було б. Адже прикрі факти є наслідком цілеспрямованого політичного залякування опозиції та її лідерів. І це має бути зазначено в резолюції. Опозиція є важливим інститутом демократичного суспільства й факти її жорсткого придушення повинні стати предметом дебатів у ПАРЄ.

- Проект резолюції пропонує законодавчо прописати механізми й терміни утримування людей під вартою. Україна, на що вказує документ, надто часто зловживає позбавленням волі підозрюваних, провини яких іще не встановив суд. Які є реальні механізми, аби змінити не відповідну європейському стандартові практику попереднього утримування під вартою?

— У проекті вказано на низку недоліків наявної системи досудового ув’язнення. Для вирішення цієї системної проблеми потрібні як законодавчі зміни (зокрема, новий КПК), так і виконання вже чинних законів, а також рішень Європейського суду з прав людини. У практиці цього суду, зокрема й у справах проти України, чітко викладено вимоги до застосування взяття під варту. Багато що можна вирішити навчанням та підвищенням кваліфікації суддів і прокурорів. Щодо прокурорів, то якби нинішнє керівництво держави та Генпрокуратури витратили хоча б частину тих зусиль, які вони спрямовують на придушення опозиції, на донесення до прокурорів необхідності застосування альтернативних запобіжних заходів чи, скажімо, переслідування випадків тортур або нелюдського поводження в міліції, то ці проблеми було б частково вирішено і без законодавчих змін. Ці питання просто не є пріоритетними для політичного керівництва держави та керівників правоохоронних органів — головним завданням для них є утримання монопольної влади наявного режиму будь-якими засобами.

-  Проект резолюції констатує нерівність слідства та захисту в українських судових процесах. Що треба зробити, аби стала дієвою змагальність захисту й прокуратури?

— Потрібні як зміни до процесуальних кодексів, так і створення реальних гарантій незалежності суддів від органів прокуратури. Яка може бути суддівська незалежність, якщо у Вищій раді юстиції “засідають” три керівники Генеральної прокуратури, котрі будь-якої миті можуть ініціювати дисциплінарне провадження проти суддів, які виносять самостійні рішення й не виконують вказівки прокурорів? Коли заступник генерального прокурора оголошує на прес-конференції, що проти суддів цілої палати Верховного Суду може бути порушена справа за винесення незаконних рішень? Хоч би яким ідеальним був новий Кримінально-процесуальний кодекс, змагальність не може існувати в системі, де суди залежні від органів прокуратури через механізми дисциплінарної відповідальності й від органів виконавчої влади через брак належного фінансування.

Алла ЛАЗАРЕВА