Годівниці влади: у Азарова дарують мільйони офшорним “авторам”

Державне підприємство “Інформаційний центр”, яке в офіційних документах також називають “Держінформ'юстом”, створене Міністерством юстиції, придбало автомобіль Mercedes Benz за ціною 1,11 мільйон гривень.

Ця покупка дуже нагадувала історію 2008 року, коли підзвітна Мінтрансу держкомпанія “Служба міжнародних автомобільних перевезень” придбала 600-ий Mercedes Benz для міністра транспорту Йосипа Вінського.

Логіка підказує, що навряд чи керівник “Держінформ'юсту” Віталій Добжанський дозволив би собі їздити на новій машині при живому міністрі юстиції Олександрі Лавриновичі, який їздить на старій. Отже “Мерседес” за мільйон, цілком імовірно, покупали саме для Лавриновича.

Однак коли ця інформація потрапила у пресу, Лавринович одразу рекомендував Добжанському повернути автомобіль, а пізніше заявив, що угода про придбання “Мерседесу” була розірвана.

Це був один з не багатьох випадків, коли про існування “Держінформ'юсту” стало відомо широкій громадськості.

Але ситуація з “Мерседесом” — це лише айсберг у дивній історії діяльності цього державного підприємства.

Наприкінці серпня віце-прем'єр Сергій Тігіпко писав доповідну записку прем'єру Миколі Азарову щодо діяльності “Держінформ'юсту”, яка є в розпорядженні “Української правди”.

Закінчувався цей документ убивчою пропозицією розглянути питання щодо ліквідації або врегулювання діяльності таких підприємств. Навіть у новій владі до кінця не розуміють, навіщо потрібні при міністерствах контори, діяльність яких по-суті є платним посередництвом.

Історія питання

У кожній урядовій установі є свої приховані можливості для заробляння грошей. У Мінекономіки — це держзакупівлі. У Мінприроди — питання надракористування. У Мінздоров'я — закупки ліків. Прикладів безліч.

Як показала практика, навіть у тихому Міністерстві юстиції можна вигадати якусь оригінальну схему. І тоді державні гроші роками будуть текти в оффшори за будь-якої влади. Головне — знайти правильне формулювання для документу.

Так, більше десяти років тому — у 1997 році — Мін'юст і створив собі державне підприємство “Інформаційний центр”. Це відомство мало опікуватися створенням та технологічним забезпеченням систем Єдиних та Державних реєстрів.

Наприклад, було створено Державний реєстр актів цивільного стану громадян, реєстр правочинів, спадковий реєстр, реєстр довіреностей та інші. Всього — більше п'ятнадцяти.

У травні 2009 року тодішній прем'єр Юлія Тимошенко наказала Головному контрольно-ревізійному управлінню провести перевірки Мін'юсту та “Держінформ'юсту” за 2007-2008 та 5 місяців 2009 року.

Ревізорів цікавило питання створення та функціонування цих реєстрів.

У розпорядженні “Української правди” опинилися попередні результати перевірки цих відомств. Остаточні результати й донині ніхто не бачив, адже існує судова заборона на їхнє поширення за клопотанням... “Держінформ'юсту”.

Отже, фактично, один орган влади організував заборону на виконання своїх обов'язків іншому органу влади.

“Золоте” програмне забезпечення

Занурившись в нетрі цього держпідприємства, КРУ дійшло висновку, що 16 реєстрів, які експлуатувалися Мін'юстом...не є державною власністю.

“Через недотримання Мін'юстом закону “Про національну програму інформатизації”, “Держінформ'юстом” при створенні автоматизованих систем з управління Єдиними та Державними реєстрами не придбано у власність держави програмне забезпечення, яке формує та експлуатує інформаційну базу реєстрів”, — зазначали ревізори.

Натомість, право використовувати таке програмне забезпечення впродовж певного часу було придбано у комерційних фірм ТОВ “Арт-мастер” та ТОВ “3-Т”.

А от придбання його у власність держави навіть не було передбачено у фінансових планах “Держінформ'юсту”.

Наріжним каменем цієї схеми є виплата державним підприємством авторської винагороди за користування програмами. Фірми отримують гроші у формі разового платежу за весь період договору та щомісячних платежів.

Таким чином, за 2007 рік держава викинула на сплату роялті 85,1 мільйонів гривень, за 2008 — 91,7 мільйонів, за п'ять місяців 2009 — 28,4 мільйонів.

Тобто за весь період, який перевіряли ревізори, державою було сплачено 205,2 мільйонів гривень!

З них ТОВ “Арт-мастер” отримало 126,2 мільйонів гривень, ТОВ “3-Т” — трохи менше, 79 мільйонів.

У КРУ не полінилися запитати експертів, скільки мало обійтися створення Єдиних та Державних реєстрів та придбання їх у державну власність. Вийшло, що вартість програмного забезпечення одного реєстру становить 1-1,5 мільйони гривень.

Отже, за найдорожчим сценарієм, вся музика для 16 реєстрів коштує від 16 до 24 мільйонів.

Тобто одноразово оплатити створення реєстрів майже у чотири рази дешевше, ніж виплачувати роялті протягом одного року.

Така ж ситуація склалася з Єдиним державним реєстром судових рішень. За даними Рахункової палати, Державна судова адміністрація також не набула права власності на програмне забезпечення інформаційних систем судових органів.

А серед власників цих систем значиться вже відоме ТОВ “Арт-мастер”. Власники надають Державній судовій адміністрації право та можливість користуватися програмними продуктами через Державне підприємство “Інформаційні судові системи”.

Лише у 2007-2009 роках Державна судова адміністрація витратила понад 54,5 мільйони гривень на оплату цьому підприємству послуг з інформатизації.

Гості з сонячного півдня

“3-Т” та “Арт-мастер” мають багато спільного. Наприклад, вони всі знаходяться за однією адресою у місті Києві — на вулиці Сурикова 3-А.

Але це не головне. Як з'ясувала “Українська правда”, сліди засновників цих фірм ведуть на улюблений острів українського бізнесу.

Зокрема, засновником фірми “Арт-мастер” є компанія з обмеженою відповідальність “Ассетстеп холдінг лімітед” з міста Нікосія, Кіпр.

А “3-Т” заснувала компанія “Софтовер трейдінг енд інвестментс лімітед”, знову ж таки зі столиці Кіпру.

Крім того, засновником обох цих фірм значиться ТОВ “Компанія з управління активами “Інститут портфельних інвестицій” з міста Києва.

Однак і це товариство “народила” кіпрська фірма “Ейч бі стрентон лімітед”.

Тобто, фактично, власником роялті на використання державою програмного забезпечення є кіпрські фірми-одноденки.

Але, крім офшорних компаній, ці фірми пов'язані і з деякими діячами Партії регіонів.

Український слід

Фірма “З-Т” входить до концерну ЄДАПС, який займається виготовленням закордонних паспортів для українців і неодноразово опинявся у центрі різних скандалів. Згадки про цю фірму можна знайти просто на офіційному сайті концерну.

Депутат від Партії регіонів Василь Грицак, який лобіює ЄДАПС, заявив “Українській правді”, що не має й гадки про те, що “3-Т” отримує роялті за програмне забезпечення від “Держінформ'юсту”.

Однак сліди засновників цих фірм ведуть ще до одного депутатського крісла.

Відпочатку одним з співзасновників фірми “3-Т” значився Богдан Олегович Гребенюк. Саме це прізвище об'єднує “3-Т” з іншою щасливою фірмою — “Арт-мастер”. Серед засновників останньої значиться Олег Леонідович Гребенюк. Очевидно, батько співзасновника “3-Т”.

Також Богдан Олегович Гребенюк значився керівником такого собі ТОВ “Стар-індустрія”.

Цю фірму свого часу заснував нинішній депутат від Партії регіонів Василь Гурєєв, який за часів президента Кучми обіймав посади міністра економіки та міністра промислової політики.

До 2007 року Гурєєв входив до Партії промисловців та підприємців України. Це суттєво, з огляду на той факт, що серед співзасновників ТОВ “Арт-мастер” є Юрій Дерев'янко, який разом з Гурєєвим йшов до парламенту на виборах 2006 року від ПППУ за списками, до речі, “Нашої України”.

Сам Гурєєв у розмові з “Українською правдою” категорично заперечив свій зв'язок з цими фірмами. Однак визнав, що знав Олега Гребенюка. За словами регіонала, вони двадцять років тому разом працювали на заводі “Київприлад”.

Захист Лавриновича

Тепер Лавринович усіляко домагається скасування доручення Тимошенко про проведення перевірки силами КРУ його міністерства та “Держінформ'юсту”. Нібито, щоб не постраждала ділова репутація цих відомств. Міністр навіть написав з цього приводу листа Азарову.

“Українська правда” звернулася до Лавриновича за коментарем щодо ситуації навколо “Держінформ'юсту”.

Через свою прес-службу міністр заявив, що “Держінформ'юст” володіє виключними майновими правами на відповідні комп'ютерні програми, необхідні для виконання в повному обсязі власних функцій адміністратора Єдиних та Державних реєстрів”.

Також у Мін'юсті наполягають, що “підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України”.

Очевидно, навіть коли державні гроші просто уходять на Кіпр.

Ну а доручення Тимошенко щодо перевірки Мін'юсту та “Держінформ'юсту”, на переконання Лавриновича, “було видане без належних для того підстав”.

Більше того, міністр зазначив, що Азаров доручив ГоловКРУ завершити перевірку фінансово-господарської діяльності державного підприємства.

У Мін'юсті запевняють, що ця ревізія не підтвердила “наявність обставин, на підставі яких було ініційовано перевірку за дорученням Тимошенко”.

Однак питання, чому держава при виконанні своїх прямих функцій користується платними послугами посередників, залишається відкритим. Адже, в жодній цивілізованій країні такої практики немає.

Цікаво також те, що доручення керівництва Мін'юсту про створення програмного забезпечення для реєстрів видавалися протягом 10 років — з 1998 по 2008 рік. За цей час Мін'юст два рази очолював Лавринович, два рази Роман Зварич та по одному разу Микола Оніщук, Сергій Головатий і Сюзанна Станік.

І якщо в перших наказах йшла мова про “створення реєстрів”, то в подальших документах формулювання змінювалося на “вжиття заходів зі створення реєстрів”. Недарма кажуть, що диявол у деталях.

Сергій ЩЕРБИНА