Жертв у Маріуполі може бути набагато більше. Маріупольчанка вказала, про кого забули у розрахунках

До повної деокупації Маріуполя неможливо дізнатися, скільки точно людей загинули у Маріуполі. Та навіть після цього складно буде врахувати всі жертви через те, що Російська Федерація робить все, щоб приховати сліди своїх злочинів.

Станом на зараз точно зафіксовано 22 тисячі загиблих. Але за різними даними називають число від 80 до 140 тисяч жертв російської агресії.

Маріупольчанка Катерина Штайнберг виділили десять груп загиблих і каже, що коли мова йде про загиблих, треба враховувати не тільки прямі жертви російської агресії.

Періодично звучать нові оцінки кількості загиблих людей в Маріуполі. Розліт — плюс-мінус кілометр. Зрозуміло одне — дуже, дуже багато. Та проблема в тому, що порахувати остаточно ми навряд чи зможемо. Бо дуже вже складна структура виходить.

Я б розділила її на кілька груп. 

Перша група — прямі жертви серед військових. Всі ті, хто загинув, захищаючи Маріуполь зі зброєю в руках — “Азов”, морська піхота, ТРО, “Айдар”, Нацгвардія, поліція та багато інших.

Друга — ті, хто загинув в полоні. Оленівка досі відбивається болем в серці. Але ж ми не знаємо, що відбувається в інших тюрмах на території РФ.

Третя — ті, хто вийшов з полону та через перенесене проживе набагато менше, аніж міг прожити. 

Четверта. Близькі військових з цих категорій, адже мені страшно уявити їх моральний стан, який не може не позначатися на фізичному стані. 

Серед мирних мешканців ситуація така сама. 

П'ята група — прямі жертви, ті, хто загинув безпосередньо під час облоги через різні фактори. Починаючи з немовля, яке загинуло через зневоднення ще в перші дні, коли був зв'язок, та людей, які не витримали та вкоротили собі віку, до багатотисячних жертв обстрілів. 

Є непрямі. І тут все дуже складно.

Шоста група — ті, хто лишився в місті та загинув вже після окупації через відсутність звичних медикаментів, медичної допомоги, брак нормальних продуктів та й взагалі — нелюдські умови життя.

Сьома — люди, які загинули від невійськових дій окупантів. Ті, хто не пройшов фільтрацію та зник без вісті.

Восьма — ті, хто вижив, але через перенесене знову ж таки проживе менше, аніж міг. 

Дев'ята — так саме, родичі та близькі, які безпосередньо в Маріуполі не були, але спостерігали за всім цим ззовні. Бо невизначеність та безпорадність протягом тижнів та навіть місяців — це досвід, якого нікому не побажаєш, і він точно не подовжує життя. 

І є ще одна група. 

Десята. 

Коли я думаю про неї, у мене сироти по шкірі бігають. 

Це ненароджені. 

Діти, які за інших обставин мали б народитися, але не народилися, бо змінилися обставини. Можливі діти тих, хто загинув. Діти тих, хто втратив домівку та стабільність, тож не наважується привести в цей світ свою дитину. 

Ми досі бачимо вже третє відлуння Другої світової війни на графіках рівня народження, адже кожні 25 років — страшна яма. Це ті самі ненароджені. І якоюсь мірою це навіть страшніше, аніж загиблі, бо в тих, хто загинув, був бодай шанс вціліти. А ненародженим його не дали. 

Тож відлуння Маріуполя, навіть за тих обставин, що є зараз (а до цих груп можуть додатися нові) буде чутно не те що роками — десятиріччями. 

Незрозуміло, як рахувати всіх загиблих, прямих та непрямих жертв. Незрозуміло, як врахувати людей, які мали б прожити довше життя. І вже точно важко порахувати ненароджених.

Я хочу, щоб за кілька років, паралельно з підрахунком прямих жертв, було переведено кілька дослідів:

1. Рівень народжуваності серед жителів Маріуполя, окремо тих, хто виїхав та повернувся, тих, хто виїхав та не повернувся, та тих, хто залишився. 

2. Кількість дітей на одну жінку, середня різниця між сиблінгами, середній вік матері та батька, участь в вихованні бабусь та дідусів.. 

3. Рівень серцево-судинних, ендокринних, онкологічних, вікових дегенеративних захворювань. Так саме по групах. 

4. Рівень ментального здоров'я та порушень — ПТСР, депресії, залежностей, психози. 

5. Рівень самогубства. 

6. Середня тривалість життя. 

7. Середній рівень заробітної плати, рівень самозайнятості,  освіти. 

Я дуже сподіваюсь, що такі дослідження будуть проведені. 

По-перше, це дуже потрібно для загального розуміння, що відбувається з окремою людиною та соціумом, який пройшов через травмуючу подію. 

По-друге, лише це дасть можливість вирахувати справжню кількість жертв.