“Газпром” пішов ва-банк. Якою буде відповідь України та ЄС?

Цією бомбою стали заяви глави “Газпрому” Олексія Міллера. За його словами, вже після 2018 року — терміну завершення чинного транзитного договору з Україною — російський концерн повністю переведе транзит через Україну на новий газопровід, що пройде з Росії по дну Чорного моря до Туреччини і далі до кордону з Грецією.

Відповідно, після цього 50 млрд кубометрів газу для європейських покупців, які зараз йдуть через Україну, транспортуватимуться виключно через “Турецький потік”. “Інших варіантів немає. Наші європейські партнери про це проінформовані”, — заявив Міллер.

Більш того, за словами російського топ-менеджера, Європа повинна самостійно побудувати трубу від кордонів Греції. “У них на це є максимум кілька років. В іншому випадку ці обсяги газу можуть опинитися на інших ринках”, — запевнив Міллер.

Наскільки реальним є такий план?

Я хочу нагадати про те, що я написав у грудні після російсько-турецької зустрічі в Анкарі, де вперше оголосили про плани будівництва нового газогону.

Росіяни і турки поки що дійшли згоди лише з двох питань: збільшення “Газпромом” поставок газу через “Блакитний потік” на 3 млрд кубометрів на рік, а також зниження ціни газу на 6% з 1 січня 2015 року... Все інше, за словами Володимира Путіна, “потребує додаткового опрацювання”.

Така невизначеність означає, що останні грандіозні плани будівництва трубопроводу до Туреччини можуть зіткнутися з проблемами, вельми схожими з тими, що супроводжували реалізацію “Південного потоку”.

Насамперед, це незгода турків віддати “Газпрому” контроль над газопроводами на їхній території. Це і надмірна вартість проекту, а також проблеми, пов'язані з його фінансуванням — за чинних західних санкцій.

Відтоді не було жодних фундаментальних змін.

Навпаки, ми почули про розбіжності в поглядах з обох сторін.

Турки, наприклад, заявили, що відповідно до їхніх переваг новий газопровід по дну Чорного моря повинен вести до Стамбулу, що значно збільшить довжину труби, а відтак — і витрати на її будівництво.

Парадоксально, що в той самий день, коли Міллер вів переговори з Шефчовичем, міністр енергетики і природних ресурсів Туреччини Танер Йилдиз виступив із заявою, що Туреччині поки не вдалося досягти угоди з “Газпромом” про ціну на газ на 2015 рік. “Ми провели дві зустрічі з цінами на газ в 2015 році, але поки що без досягнення угоди”, — заявив міністр.

Незважаючи на це, і українські, і словацькі оператори транзитної газотранспортної системи повинні всерйоз сприйняти погрози “Газпрому”.

Ця проблема стоїть і перед Єврокомісією. “Виникає питання, що мають далі робити країни Центральної Європи, які отримують газ через Україну? Треба подивитися, можливо, ми можемо знайти яке-небудь краще рішення, економічно обґрунтоване”, — сказав Шефчович.

Єврокомісар, який, між іншим, сам родом зі Словаччини, окреслив основну задачу для обох операторів.

Вона полягає в тому, щоб створити разом до 2018 року такі умови для європейських трейдерів газу, щоб україно-словацький транзитний коридор залишився оптимальним маршрутом при купівлі сибірського газу.

Варто підкреслити одну просту річ — оптимальний шлях транзиту газу до покупців залежить не від політичних заяв, а від умов на європейському газовому ринку. Від цього залежить конкурентоспроможність як самих трейдерів, так і газу як одного з енергоносіїв, що має своїх конкурентів.

Іншими словами, для того, аби європейський покупець продовжував купувати хоча б нинішній обсяг російського газу, цей газ повинен бути максимально доступний і вигідний, як за ціною, так і за логістикою.

Це непросте завдання, в тому числі і для української транзитної системи.

Для його виконання українська газотранспортна система повинна бути інтегрована в європейську як технічно, так і в рамках європейського законодавства. Одним із результатів цього має стати максимальна синхронізація роботи і поглиблення співпраці “Укртрансгазу” і словацької Eustream.

Тільки тоді стане можливою найбільш ефективна відповідь на нову стратегію “Газпрому”. Цією відповіддю будуть максимально вигідні — як з точки зору фінансів, так і за надійністю — умови для європейських газових трейдерів щодо транзиту в ЄС газу, купленого на україно-російському кордоні.

З іншого боку, Україні необхідно поглибити реверсні поставки газу з ЄС, а Словаччині — реалізувати заявлені плани щодо об'єднання з газотранспортними системами Румунії та Болгарії, створивши тим самим єдину транзитну систему в Центральній Європі.

Це великий виклик для “Нафтогазу”. Однак за минулий рік українська компанія зуміла істотно поліпшити свою репутацію серед своїх європейських партнерів як завдяки успішному налагодженню реверсних поставок, так і завдяки утриманню стабільного транзиту російського газу.

Цей виклик призначений для всього керівництва України в рамках імплементації енергетичної частини Угоди про асоціацію з ЄС.

Україні необхідно перейти від декларацій до реальних дій з реформування енергетичного сектору країни. Цей сектор повинен стати економічно ефективним, доступним за цінами, а також, що дуже важливо — транспарентним. Ці реформи Україні необхідно починати вже сьогодні.

Тим більше, як показала зустріч у Москві, перші серйозні випробування прийдуть вже на початку нинішнього року, одразу по закінченню дії “зимового пакету” — договору про умови купівлі газу Україною в кінці минулого — на початку нинішнього року.

“Газпром” вже непрозоро натянув, що обговорення нового пакету може не відбутися, одночасно заявивши про загрози для транзиту наступної зими, оскільки Україна може не спромогтися закуповувати необхідний обсяг газу для забезпечення цього транзиту.

До речі, саме ця загроза може виявитися ключовою заявою останньої зустрічі єврокомісара і глави “Газпрому”, а зовсім не тиражовані в ЗМІ слова про зміну маршрутів транзиту з 2018 року.

“Газпром” показав, що може піти на створення умов, за яких Україна не буде здатна забезпечити транзит газу до Європи. Чим на це відповість Україна та ЄС?

Карел ХІРМАН