Гасити. Не погасити

Удар 15 листопада по енергетичній та іншій інфраструктурі прораховувався заздалегідь. Засіб тиску на Україну був необхідний. Традиційно, якщо на фронті хвалитися нічим, а після Херсона це так, значить, робимо, що простіше, — б'ємо інфраструктурою, тероризуючи населення. Добре, коли ворог такий передбачуваний.

Тож ППО України заздалегідь попереджали, що 15—16 листопада буде масований наліт. Хіба що були варіанти: під час конференції “двадцятки” чи після закінчення. У результаті вдарили відразу, щойно почав набирати висоту літак із Лавровим, який тікав з Балі. Боягузтво навіть у дрібницях…

Удар був “зірковий”, із різних напрямків. Били, не економлячи, такої кількості ракет в одному ударі ще ніколи не було. Окрім ракет повітряного базування, в Україну летіли “калібри” з підводних човнів. А по Харкову з Бєлгорода вже звично запускали ракети С-300 у варіанті “земля-земля”. А також перські “шахеди”.

Сумарно у черговій хвилі, п'ятій за п'ять тижнів і шостій з початку осені, прилетіла понад сотня снарядів. На гостей чекали і більшу частину “подарунків” вдалося збити. Але далеко не всі, дива не сталося. На й так побиті вузлові підстанції обрушився новий удар.

За словами голови “Укренерго” Володимира Кудрицького, під вогнем опинилися об'єкти Об'єднаної енергосистеми по всій країні.

Ракетних ударів було завдано по Харківській і Полтавській областях, Києву, Житомирській, Вінницькій, Рівненській, Волинській, Хмельницькій і Львівській. Мета — погасити весь північний захід країни. Одночасно завдали удару і по Дніпропетровській області, де у Кривому Розі під землею опинилися майже шість сотень шахтарів, і по Кіровоградщині.

Атака здійснювалася з цинічним розрахунком часу — у момент початку пікового споживання, щоб енергетикам було максимально складно впоратися з навантаженням і не дати покласти енергосистему. Те, що пережили диспетчери України, важко описати. Енергосистеми у світі розвалювалися від на порядки менших впливів. Але наша енергосистема витримала. Хоча час від часу застосовувалися режими, що колись розраховувалися для ядерної війни. От уже знадобилися. Сумарно під відключення потрапили сім мільйонів споживачів, тобто майже половина всіх наявних залишилися на якийсь час без світла.

Харківську область знеструмило практично повністю, вперше у подібній ситуації опинилася Тернопільська область. Ракети били безпосередньо біля західних кордонів. Дві вдарили у Польщі — двоє загиблих і переполох у лавах НАТО. Біля білоруського кордону удар по підстанції вибив прокачування нафти на Угорщину нафтопроводом із знущальною назвою “Дружба”, і друг Путіна Орбан навіть скликав Раду безпеки Угорщини з повісткою про ракетні обстріли України та Польщі. Нафта життєдайна.

Вибивання ліній електропередачі вдарило і Молдовою — частина Кишинева залишилася без світла.

Загалом рашисти здійснили спробу рукотворного Армагеддону. Але завдяки героїчним зусиллям ППО та енергетиків система встояла та зберегла керованість.

Звичайно, потрібен величезний обсяг робіт із відновлення, адже нові руйнування додалися до розбитого за місяць, люди та економіка отримуватимуть електроенергію порційно. Звикаємо та адаптуємося.

Це не останні ракети у наш бік. Москва вже цинічно заявила, що це є наслідок незгоди України на її умови (читай — капітуляцію).

З цього приводу навіть традиційно стримані французи (президент Макрон, наприклад, зустрівся на саміті з Лавровим) заявили: “Під час зустрічі G20 Росія знову доводить свою безсовісність, розпочавши серію ударів по цивільних об'єктах в Україні. Який цинізм. Коли країни G20 збираються і намагаються порозумітися, відповідь Росії — це ще одна хвиля ракет”. НАТО розслідуватиме потрапляння ракет до Польщі… “і не допускатиме ризику ескалації”. За великим рахунком, все як завжди. Нам своє робити.

Причому робити бажано добре, а не як завжди. Як, наприклад, зробив наш Кабмін, вписавши в постанову про безмитне ввезення генераторів вимогу подавати про це до Міненерго купу паперів. Що, з одного боку, затягує процес на тижні, з іншого — смердить корупцією на кілометри. Не найвдаліший час для подібних рішень уряду, погодьтеся. Особливо на контрасті з героїзмом ППО та рядових енергетиків.

Ми всі маємо усвідомлювати, що удари по енергосистемі будуть куди болючішими взимку, з початком холодів. Росія відкрито на рівні керівництва ставить завдання організувати 10—12 мільйонів українських біженців. Отже, Україні гостро потрібні постачання не лише електрообладнання та ППО, а й далекобійної зброї. Топити ті самі підводні човни на Чорному морі та знищувати стартові позиції у Бєлгороді та Курську — теж захист.

А світові треба було б системно бити по російському зовнішньоекономічному бізнесу, якось прискорюючи наразі досить скромне падіння ВВП держави-терористки. Вчора, гадаю, багато хто зрозумів, який Україна важливий вузол у європейському енергетичному кровотоку. Не до лояльності. Путіна легко було зупинити 2014-го, але тоді всі просто відмахнулися від цієї неприємності там, на околицях, за межами ЄС. Що ж, кордони стали ближчими. Мабуть, після цього нальоту навіть найбільшим друзям Росії в Європі стало зрозуміло: що швидше зупинити Путіна, то дешевше нам це обійдеться.

На Україну ж очікує найважча зима. Очевидно, що цей удар не останній. І відбити все, що ще прилітатиме, на жаль, не вийде. Треба вистояти.

Наша країна цього року вже здивувала багатьох.

Здивує ще.

Декого здивує неприємно.

Ігор МАСКАЛЕВИЧ