Футбольно-політичні міжусобиці можуть спаскудити Євро-2012

Поза сумнівом, до нашої держави буде прикута увага всієї планети. Світову спільноту цікавитимуть не тільки наші стадіони, аеропорти, дороги, готельний сервіс, культура обслуговування загалом, безпека, а й рівень показаного нашими хлопцями футболу. Однак за 34 дні до чемпіонату у вітчизняних уболівальників немає впевненості, що гравці у жовто-синіх футболках продемонструють якісну гру. Що вони виходитимуть на матчі монолітною командою, відчуватимуть надійне плече товариша, лягатимуть кістьми один за одного, “через не можу” штурмуватимуть чужі і захищатимуть власні ворота. І для таких побоювань є вагомі причини.

Основу нашої національної збірної складають представники відверто ворогуючих клубів — київського “Динамо” і донецького “Шахтаря”. За ними стоять дві футбольні школи, два олігархи, якщо хочете — два світогляди. У гонитві за чемпіонським “золотом” спортивна боротьба між Києвом і Донецьком переросла у політичну. Вершиною цих міжусобиць став недавній поєдинок у столиці Донбасу, під час якого кипіли далеко не футбольні пристрасті. “Купу арештантів” наговорили один одному керівники клубів, тренери, футбольні ветерани, і, що найгірше, — самі гравці. Деякі з них після публічного, “непарламентського” з’ясування стосунків не хочуть спілкуватися між собою. То як після такої нелюбові вони виступатимуть разом в одному колективі на Євро-2012, як втілюватимуть мрію мільйонів українців?

Чи підстрахує у вирішальну мить голкіпера “Шахтаря” П’ятова захисник “Динамо” Гусєв, пам’ятаючи, що перший своїми діями спровокував конфлікт під час квітневого дербі на стадіоні Ахметова? Чи знайдуть у червні спільну мову на полі київський хавбек Алієв і донецький форвард Селезньов, якщо другий бачив, як перший брав за горло одного з донецьких наставників і сипав матюками?

Кажуть, гра забувається наступного дня. У даному випадку все не так. Активна фаза футбольної війни між Києвом і Донецьком триває більше місяця. До неї підключилися навіть коментатори. Після втрати трьох провідних воротарів психологічна несумісність між гравцями головної команди обіцяє стати найпекучішою проблемою для української збірної, знівелювати всі тренерські напрацювання і установки.

І це ще не все. Так сталося, що два із трьох групових матчів на Євро-2012 підопічні Олега Блохіна проводитимуть у Донецьку. Під час усіх попередніх ігор наша команда на “Донбас Арені” ще ніколи не вигравала — багато в чому “завдяки” відверто прохолодній атмосфері на трибунах, неприхованій обструкції з боку донецьких фанів. Футболісти збірної та їхні наставники зізнаються, що на 50-тисячній “Донбас Арені” почуваються непроханими гостями, називають донецький стадіон-“діамант” нефартовим. Невже такий же черствий прийом чекає наших збірників у розпал футбольного літа?

Успішне проведення Євро і такий же вдалий виступ на ньому — питання престижу України. Це мали би розуміти керівники держави, які часто козиряють прихильністю до футболу. Чому б президентові Януковичу уже тепер не запросити на горнятко кави кандидатів у збірну, їхніх тренерів, президентів клубів, які делегували своїх вихованців — і душевно не переговорити з ними? Зняти напругу, навести зруйновані мости. Бо якщо збірна команда поділиться на “донецьке” і “київське” угруповання, ризикуємо на Євро-2012 виглядати посміховиськом.

Іван ФАРІОН