Формула порятунку

Головний редактор Forbes Ukraine Борис Давиденко, в рамках рубрики “Практична філософія” для друкованого журналу Forbes за червень-липень 2023 року, поставив філософу Вахтанґу Кебуладзе питання для роздумів: чому світу важливо навчитися жити без Росії в голові. Ось його думка.

Світу потрібно навчитися жити без Росії не лише в голові, а й у шлунку та серці.

Цивілізованому світу варто нарешті відмовитися від співпраці та торгівлі з Росією. Насамперед — не купувати в цієї недоімперії енергоносії, адже отримані за них гроші російські можновладці використовують не для соціального розвитку власного народу, а для злочинного самозбагачення та фінансування російських загарбницьких війн по всьому світу.

Ці гроші не слугують життю, а допомагають поширювати російський світ смерті. 

Без Росії у шлунку

Концепція business as usual стосовно такої маргінальної та деградованої країни, як Росія, базується не лише на прагматичному прагненні економічної вигоди, а й на хибному припущенні, що спільні економічні інтереси гарантують подолання соціальних, політичних і культурних розбіжностей. 

Хибність цього припущення, до речі, вкотре ілюструє помилковість вчення Маркса про те, що саме боротьба економічних інтересів є базисом людського суспільства, а культура, політика, релігія — лише надбудовою над ним. 

Казус Росії доводить те, що люди та цілі суспільства часто-густо можуть діяти всупереч власним економічним інтересам, керуючись божевільними ідеями про власну велич і залишаючись заручниками ресентименту. Вільні та гідні люди західної цивілізації мають кинути в російський Мордор його перстень сили — нафту і газ. 

У найближчій перспективі це спричинить економічні та соціальні проблеми у самому ліберально-демократичному світі, але у стратегічній віддаленій перспективі убезпечить людство від російської загрози. Ось що я маю на увазі, коли говорю про те, що світ має навчитися жити без Росії у шлунку.

Без Росії у серці

Коли я кажу про те, що світ має навчитися жити без Росії в серці, маю на увазі необхідність деконструкції небезпечного міфу про “велику російську культуру”. Він базується на хибному уявленні про те, що культура завжди відіграє в людському суспільстві позитивну та конструктивну роль на відміну від політики й економіки, які можуть як об’єднувати, так і роз’єднувати людей, породжуючи конфлікти та війни. 

Згадаймо тезу палестинського політичного активіста та основоположника постколоніальної теорії Едварда Саїда про те, що культура є полем битви, на якому імперські наративи змагаються між собою за панування. Росія завжди використовувала власну “культуру” для легітимації імперської та ксенофобської політики. 

Інші імперії також це робили. Але, по-перше, для багатьох цивілізованих політичних націй світу імперіалізм відійшов у минуле, залишивши по собі не лише імперіалістичні злочини, а й витвори мистецтва, що стали надбанням усього людства. 

По-друге, російська імперія на відміну від великих світових імперій не принесла до своїх колоній нічого позитивного, оскільки часто-густо культурно була менш розвинутою, ніж колонізовані нею народи. 

Треба забути про “загадкову російську душу”, зрозумівши, що ця формула просто приховує справжню сутність росіян, більшість із яких є інфантильними істотами, які не вміють послуговуватися власним розумом, а живуть у полоні згубних ілюзій та хворобливих і безпідставних марень про власну велич. До речі, Іммануїл Кант вважав вміння послуговуватися власним розумом одним із головних результатів просвітництва, яке в Росії, судячи з усього, повною мірою так і не відбулося.

Формула порятунку

Формула нашого спільного порятунку народилася в мене у місті Ізюм, до якого я потрапив після звільнення його від росіян. Там, на одному з напівзруйнованих будинків, є мурал із портретом Джона Леннона, посічений російськими обстрілами. Поруч з обличчям англійського поета й музиканта — назва його пісні Give Peace a Chance (“Дайте миру шанс”. — Forbes). 

І я подумав: аби дати миру шанс, ми маємо переформулювати рядок з іншої пісні Леннона — Imagine (“Уяви”. — Forbes), і уявити світ без Росії. Не без росіян (адже ми, на відміну від них, не є нацистами та не закликаємо знищувати людей через їхнє етнічне походження, мову або належність до певної спільноти), а без російської імперії, “тюрми народів”, що в ній більшість самих росіян є упослідженими рабами, якими керує зграя знахабнілих злочинців. 

Знищення цього геополітичного монстра може стати не лише запорукою миру в Україні, Європі та світі, а й умовою звільнення самих росіян.

Вахтанґ КЕБУЛАДЗЕ