Формально несудимий

За Андрія Ярославовича віддали свої голоси майже 38 тисяч українців. Бо Андрій Ярославович — це вам не якийсь там янучарський “браток” родом з шалених 90-х. Ні, Андрій Ярославович — людина кришталево чиста, взірцево законослухняна і стовідсотково чесна.

От навіть у заяві до ЦВК написав чорним по білому: судимостей не маю. Ну як за такого не проголосувати, тим більше на Львівщині?

Щоправда, дозволю собі припустити, що якби виборці Андрія Ярославовича раптом дізналися, що він, м’яко кажучи, у тій заяві написав не зовсім правду — результат народного волевиявлення міг би бути дещо іншим.

Тому що судимість у Андрія Ярославовича таки була. Але повідомити про це виборців він чомусь не схотів.

13 вересня 1988 року, у школі під час уроку трагічно загинув однокласник Андрія Тягнибока — Володя Голод. Сам Андрій не тільки був присутній при цьому, а й мав безпосередній стосунок до цієї смерті.

Пізніше на суді він скаже, що біг з Голодом наввипередки коридором і випадково вдарив того ліктем у шию. У Володі стався крововилив у мозок і хлопець помер майже миттєво. Суд визнав Тягнибока Андрія Ярославовича винним у неумисному вбивстві і засудив на три роки позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на два роки.

З відстані років ця історія може видаватися трагічною випадковістю. Щоправда, у такому випадку не зовсім зрозуміло, як це Андрій Ярославович написав у заяві “судимостей не маю”, якщо насправді таки має?

Ось тут зараз знайдуться охочі заперечити: судимість погашена, отож формально Андрій Ярославович не збрехав. Просто недоговорив дещо. Але тут виникає два морально-етичні моменти, про один з яких я вже писав.

По-перше, Андрій Ярославович не знайшов за можливе (чи необхідне) поінформувати своїх виборців про те, що він, з тієї ж формальної точки зору, вбивця.

По-друге — не тільки старший брат Андрія Ярославовича, але й уся скопом “Свобода” люблять нагадувати, що наш, прости господи, діючий (іноді) Гарант Конституції — двічі судимий шапкокрад. Щиро вітаючи і поділяючи таку принциповість, зневажаючи Двічі Несудимого Томущолідєра, хочу лише нагадати, що з тої-таки формальної точки зору — судимості Януковича теж погашені. При цьому Януковича судили хоча б не за вбивство.

Крім того, є певні підстави вважати, що лише відсутність очевидців смерті Володимира Голода дозволила Андрієві Ярославовичу уникнути значно суворішого покарання.

По-перше, судово-медична експертиза встановила, що Голод отримав не один, а два удари в шию. Ну, буває ж таке: біжать два хлопці коридором, один іншого доганя — і зовсім випадково двічі б’є ліктем в шию. Буденна і повсякденна ситуація.

По-друге, Володимиру Голоду від Андрія Тягнибока перепадало і раніше. Мати вбитого свідчила, що одного разу Андрій Ярославович підбив Володі око, а іншого — зламав зуба.

Діставалося й решті однокашників, причому не слабо. Якось Андрій зламав Ігорю Бойку руку, а Степану Ядаху — ногу.

З цього всього видається цілком ймовірним, що Андрійко, будучи найдебелішим у класі, мав дещо “гопуваті” звички. Приблизно такі ж, якими у роки своєї буремної молодості відзначався Вітя Янукович.

Але це, канєшно, неправда. Адже усім відомо: кожен пересічний школяр за час навчання у школі неминуче набиває однокласникам пару синців, вибиває зуби, ламає пару-вісім рук чи ніг. Нічого особливого, специфіка навчального процесу.

Не випадково ж за Андрія Ярославовича так палко “вписувався” на суді педколектив школи. Звісно ж, не тому, що Голод загинув під час уроку, на якому 9-Б був без вчителя, сам по собі — тобто хтось із педколективу мав непогані шанси помандрувати в, як нині кажуть, “школу президентів”. І вже точно не тому, що Андрійко був комсоргом класу.

Як? Такий полум’яний націоналіст — і комсомолець, ще й комсорг? А старший брат про це знає? Навряд. Інакше б уже давно вчинив Андрійку те ж саме, що Іван Гонта синам у поемі Шевченка “Гайдамаки”.

Адже — “Уже тоді я починав усвідомлювати,— каже О.Тягнибок, — що комуністична система — це зло, і що національна свідомість українців — кістка в горлі окупаційному режиму” (партійна газета ВО “Свобода”, грудень 2009 р., №52).

А як же законопроект про заборону комуністичної партії, який “Свобода” найпершим планує винести на обговорення Верховної Ради? Цікаво буде подивитися, як комсорг Андрій Тягнибок голосуватиме за заборону своєї ідеологічної колиски… Це буде, безперечно, надзвичайно символічне видовище.

Насамкінець хочу сказати кілька слів тим прихильникам “Свободи”, які посилатимуть мені лучі ненависті після прочитання цієї облудної, маніпулятивної, брехливої, замовної, недолугої, безпринципної писанини.

По-перше, не існує ніякої “спільної трагедії двох сімей”. Тому що Володя Голод — давно у могилі, а Андрійко Тягнибок — у Верховній Раді. Якщо ви саме так уявляєте його трагедію — не жалійтеся, якщо раптом вашу дитину безкарно заб’є на смерть синуля якого-небудь партайгеноссе чи бізнесюка.

По-друге, жодна боротьба з владою, жодні найвищі цілі чи ідеали не варті того, аби заради них відмовитися від правди. Брехні во благо не існує, її вигадали різні негідники для власного виправдання та маніпулювання іншими. Тому жодна політична доцільність не виправдовує того, що Андрій Тягнибок приховав від виборців деякі факти своєї біографії, а отже — обдурив тих, хто довірив йому своє майбутнє на наступні п’ять років.

А по-третє, якщо вам не порвали шаблон “по-перше” і “по-друге” — вашому Андрійкові ця стаття не загрожує анітрішечки. Він ще до президентства доросте. Саме тому, що вам не порвали шаблон мої “по-перше” і “по-друге”.

Історія, зрештою, вже знає такі випадки…

Володимир ЙАДОРОБ