Фінансовий дефіцит змушує приборкувати грошові й товарні потоки

Микола Азаров припустив, що цього року економіка може й не вийти на зростання — про формат м’якої посадки.

Іспанський інвестор відмовився визнавати повноваження представника під час підписання документів про інвестування в LNG-термінал — про принципове й не дуже.

Об’єкти відновлювальної енергетики перевірятимуть за походженням — про інвестиційний відбір.

В. о. міністра економічного розвитку і торгівлі Петро Порошенко повідомив про домовленість із росіянами скасувати взаємні утилізаційні збори — про наших і не наших.

Збої виникали навіть на тих ділянках, де їх унеможливлювали міжнародні підходи до справи. Балачки про історичний момент під час початку технічної реалізації LNG-термінала обернулися заявою іспанського інвестора щодо його готовності вкладати гроші в цей проект. Сором — це не те, що лишилося по тому. Бо термінал, попри відсутність на цей момент контрактів на постачання зрідженого газу, таки породжує віру в те, що рано чи пізно вони будуть укладені. Але тепер виявилося, що інвестор, про якого заявляв український уряд, заперечує готовність до співпраці. Таке спростування здатне підірвати довіру інших потенційних інвесторів до проекту, принаймні, відтягнути його реалізацію. Це при тому, що заявлена вартість будівництва термінала становить 856 мільйонів євро, а термін його реалізації — 4 роки. Тобто, без інвестиційних коштів термінала не буде ані 2016 року, ані пізніше. Виграє Росія, адже Україна не матиме термінала, який диверсифікував би поставки газу і послаблював залежність від “Газпрому”.

Глава Держінвестпроекту Владислав Каськів потішив: мовляв, у будь-якому разі відмова іспанської компанії від участі в проекті принципового значення не матиме, оскільки почалася практична стадія його реалізації. Як на мене, поки що непринципово, хто очолює Держінвестпроект — Каськів, Іванов чи Сидоров. Міністр енергетики і вугільної промисловості ще більше насмішив: вони перевіряють повноваження представника іспанської компанії, який підписував рамочну угоду про створення консорціуму з будівництва LNG-термінала. А що заважало Держінвестпроекту провести “ідентифікацію” до підписання важливого для країни документа?!

З ідентифікацією українців виходить набагато краще, ніж з ідентифікацією іспанців. На це вказує сила-силенна всіляких реєстрів, але здебільшого говорили про Єдиний державний демографічний, створюваний на підставі законодавчого креативу і поправок до нього глави держави. Президент таки підписав закон про введення біометричних паспортів, керуючись наміром наблизити безвізовий режим із країнами Євросоюзу. Проте це не усуває, а посилює ризик нераціонального розподілу доходів, одержаних за адміністративні послуги. Нагадаю, їх акумулюватимуть на рахунках окремих бюджетних установ, а не доходних статтях бюджету. Паспортизація — це також бізнес-проект, як і все, що пов’язано з поточною політикою. Була б, як-то кажуть, цукерка в новорічному подарунку, а до того, що держзамовлення на подарунки не перший рік одержує одна й та сама фірма, а не десятки або й сотні інших, нікому діла немає.

Цукерки для монополістів

Чи не найкраще на законодавчих цукерках розуміється, звісно, влада. Проілюструю це на прикладі законопроекту, який стосується змін на ринку відновлювальної енергетики і застосування “зеленого” тарифу. Нагадаю, він стимулює інвесторів вкладати гроші в розвиток альтернативних джерел енергії. Утім, стимулює — м’яко сказано, він жене в спину братися за це діло. Бо якщо в ядерної генерації купують кіловат-годину електроенергії за два гривеники з копійкою, то в альтернативників — у 20—25 разів більше. Бо вони користуються податковими пільгами і мають підтримку навіть Європейського банку реконструкції та розвитку. Тільки дуже наївні можуть думати, що девелопери об’єктів вітрової та сонячної енергетики керуються суто прагненням оздоровити довкілля. Це величезні прибутки, за якими стоять такі потужні інвестори, як ДПЕК і відомі в країні олігархи. Минулої осені законодавці хитромудро (за допомогою часових рамок) звільнили об’єкти наближених до влади олігархів від дуже незручної вимоги Закону “Про електроенергетику” — використовувати в ході будівництва об’єктів відновлювальної енергетики до 30 відсотків обладнання українського виробництва, якого катма — не виготовляємо. А західні інвестори відмовляються вкладати гроші в проекти, якщо немає високотехнологічного обладнання. Про це тепер криком кричать девелопери (інвестори у розвиток нерухомості), які не встигли локалізувати в Україні виробництво. Якби ж їм бодай опосередкований контакт із урядом, то вони знали б, що відсутність упродовж кількох років нормативно-правових актів щодо розрахунків “місцевої складової” не означає, що все не з’явиться у потрібний момент для тих, хто має пряме представництво у владі. Так і вийшло у вересні—жовтні. Між появою самого поняття “місцева складова” та порядком її розрахунку спливло понад три роки, за які відбулася стрімка централізація великого капіталу в цьому сегменті ринку. А схвалений у листопаді законопроект уже визначив фіксовані частки “місцевої складової” за видами обладнання та робіт, пов’язаних із будівництвом електростанцій. Тобто благословив нерівні умови ведення бізнесу на ринку альтернативних джерел енергії, що є передумовою його монополізації. І хто б подумав? Адже підписаний Президентом закон надає право кожному громадянину продавати оптовому ринку електроенергію, вироблену з вітрової, сонячної, біомаси! Але не думаю, що тут одержимо черги. За даними НКРЕ, станом на 30 серпня, “зелені” тарифи одержує 9 вітрогенеруючих компаній, 2 об’єкти, які генерують електроенергію із сонячного випромінювання, і 2 виробники, які спеціалізуються на біомасі.

Законодавчі цукерки роздають далеко не всім бажаючим.

Утилізаційний контрольний

А кому краще про це знати, як не в. о. міністра економічного розвитку та торгівлі Петру Порошенку! Він, до слова, цього місяця став чи не найпомітнішою постаттю, бо коментував урядові прогнози макропоказників на наступний рік. І тому, що саме цього місяця законодавці прийняли в першому читанні законопроекти про утилізацію транспортних засобів і розмір їхніх ставок. Фактично за відсутності механізмів його справляння, з одного боку, і утилізаційного ринку як такого — з іншого. Це далеко не деталі, оскільки законопроект стосувався винятково російської автопродукції і відкривав можливість нарешті перевести в практичну площину урядовий намір дати гідну відсіч Росії за аналогічне впровадження утилізаційного збору стосовно української автопродукції.

Поки суть та справа, темпи падіння машинобудівної галузі прискорилися неабиякою мірою через скорочення експорту в Росію. Нарешті в. о. міністра Петро Порошенко повідомив, що є домовленість на рівні міністерств обох країн про невідкладне призупинення дії утилізаційних зборів з обох сторін, а в. о. міністра екології та природних ресурсів Едуард Ставицький — що законопроекту зробили свого роду тюнінг, надавши вітчизняним виробникам певні преференції.

Як на мене, якщо законодавці поширять сферу застосування утилізаційного збору на авто з третіх країн, то це обмежить ринок імпортної автомобільної техніки, який спершу різко подорожчає, а потому почне згортатися. Утилізаційний збір може виявитися для багатьох автоімпортерів контрольним пострілом. І, звісно, для тих споживачів, хто збирався найближчим часом сісти за кермо іномарки.

З іншого боку, важко збагнути, чому вітчизняним виробникам (“АвтоЗАЗу” і “Богдану”), які вже освоїли повномасштабне виробництво і мають конкурентні переваги в обсягах виробництва, треба надавати преференції. Віце-президент корпорації “УкрАвто” Олег Папашев вважає, що автомобільній галузі загрожує повна зупинка. Авжеж. Але не тому, що вітчизняному виробнику бракує преференцій, а тому, що він і досі не спромігся виготовити бодай одну українську модель, яка б утерла носа іноземцям. 

Експертна оцінка 

Роман Шпек, старший радник “Альфа-банку” (Київ), міністр економіки в 1993—1995 роках:

“Відсутність належної бюджетної та макроекономічної дисципліни стримує приплив інвестицій... У першому півріччі уряд звітує про перевиконання бюджету, а восени він не виконується. Який довготривалий ресурс, який розумний інвестор прийде до нас за таких обставин?” 

Усім — по м’якому місцю!

Про те саме, що й Микола Азаров на з’їзді роботодавців, експерти говорили ще з другого кварталу, відтоді як промислове виробництво почало гальмувати. Щоправда, у жовтні вже не так помітно, як у вересні, але це не послабило тенденції до скорочення бюджетних надходжень, зростання дефіциту бюджету, погіршення стану платіжного балансу країни. Якщо на початку листопада жалілися на боргову кризу в європейських країнах, низькі ціни на металопродукцію та недобори валютної виручки, то наприкінці — на жорстку монетарну політику. А якщо ви не знаєте, як її пом’якшити економічними засобами, то друкуватимете гривню, котра не забезпечена товарною масою. А це потягне за собою інфляцію. Поза тим відчайдушний оптимізм Миколи Азарова ще залишає надію, що така доля омине країну. “Було й гірше, — запевняв Микола Янович роботодавців, — згадайте, чим розраховувалися у дев’яності...”

Цей меседж нагадав мені спілкування у ті часи з одним міністром фінансів, який також запевняв: “Було й гірше, згадайте Велику Вітчизняну”. Й тоді, й зараз уряди не бачили “м’якої посадки” економіки і порятунку бюджету без того, щоб не “поскубти” доходи громадян через податки, збори, ціни на товарних ринках і обмеження на грошово-кредитному. Виразні докази того в листопаді — жорсткіші вимоги до імпортерів та рядових громадян у частині продажу іноземної валюти, радикальніше оподаткування алкоголю, тютюну та іномарок, адміністративних послуг з оформлення прав на нерухомість і здійснення валютних переказів в Україну (конвертація у гривню від 150 і вище тисяч за місяць) тощо. І тоді, й зараз контраверсійні рішення їхні ініціатори обумовлювали, як то кажуть, не по суті. Звітного місяця нас запевняли, що податок на продаж валюти стимулюватиме роботодавців платити заробітні плати “по-білому”. Якось це було нелогічно. Або — що початок будівництва газогону для з’єднання газотранспортної системи з LNG-терміналом є першим кроком до енергетичної незалежності. А тут протестувала пам’ять, бо за перший крок вважала прийнятий ще 1994 року Закон “Про енергозбереження”.

з форматом макроекономічної посадки на фініші року уряд ще не визначився. Поза тим економіка здатна залишитися з мінімальним зростанням завдяки незалежним від урядових зусиль чинникам — сприятливій базі порівняння, сезонному пожвавленню споживчого попиту і активізації капіталовкладень. Зрештою, такої ж думки дотримуються і в Нацбанку.

Підсумуємо: 

з форматом макроекономічної посадки на фініші року уряд ще не визначився. Поза тим економіка здатна залишитися з мінімальним зростанням завдяки незалежним від урядових зусиль чинникам — сприятливій базі порівняння, сезонному пожвавленню споживчого попиту і активізації капіталовкладень. Зрештою, такої ж думки дотримуються і в Нацбанку.

А оприлюднені макропоказники (3,4 відсотка — ВВП, 4,8 — інфляція) вкотре свідчать про безпідставний оптимізм і непоміркованість. Отже, країні не уникнути ручного керування економікою і бюджетом, підтримки життєвого рівня по мінімуму.

Від першої особи

 Віктор ГРИНЕВИЧ