Економіка-2013: одужання чи прогресуюча хвороба?

Економіка — це спосіб задоволення суспільством своїх матеріальних потреб.

В основі будь-якої економічної моделі лежить система цінностей та інтелектуальні здібності суспільства, яке створило цю модель. Які у суспільства цінності, таку економіку воно і будує.

Українське суспільство створило українську економіку, в якій істинною моральною установкою стало негласне правило: “Якщо не їси ти, значить — їдять тебе!”.

Модель неандертальського капіталізму, де важко знайти раціональну економічну логіку сучасної цивілізованої країни. Товариство бізнес-канібалізму, яке вже 21 рік не тільки пожирає само себе, але і свої майбутні покоління.

Торговельне сальдо, валютні курси, податки — лише піна на поверхні річки, що тече з глибин людської свідомості. Але це тема окремої філософської економічної статті. Сьогоднішнє завдання набагато простіше — показати зрячим очевидне.

Світова криза загрожує Україні

Світова економічна криза, що почалася в 2008 році, продовжує тримати в напрузі всі континенти.

Оптимістичні прогнози на 2013 рік, що звучали на початку 2012 року з боку МВФ про зростання світової економіки на 4,1%, до кінця 2012 року потьмяніли до 3,6%. Криза з яскравого спалаху 2008 року переросла в повзучу уповільнену хворобу, що охопила практично всю світову економіку.

Якщо у 2008 році погляди світу були прикуті до США, то у 2013 році економічна криза наступає на добробут народів світу з трьох плацдармів: США, ЄС та Китай.

Неминучість боргової кризи США низкою авторитетних експертів, у тому числі нобелівськими лауреатами Нуріелем Рубіні і Полом Кругманом, прогнозувалася ще до 2008 року.

Однак більшість економістів свято вірила в заспокійливі оптимістичні прогнози голови ФРС Бена Бернанке, що все буде добре і причин для хвилювання нема. Тепер усі зрозуміли, що “добре” вже було, і воно настане нескоро.

Не дивлячись на “затягування поясів”, сумарний борг США зростає колосальними темпами. На рубежі 2012-2013 років він досяг критичного значення — 16,4 трлн дол. Раніше уряд встановив борговий максимум, трохи більший за 16,4 трлн дол. Це межа, за яку відступати не слід, інакше можна скотитися в фінансову прірву.

Судячи з усього, США вже до середини лютого, в крайньому випадку до його кінця, цього рубежу досягне. Адже до граничної межі залишилося трохи більше 20 млрд дол. Така ситуація загрожує автоматичним секвестром бюджету та скасуванням податкових пільг на більш ніж 600 млрд дол, тобто майже 4% ВВП США.

А це ризик закручування нового витка рецесії США. Сумарне ж скорочення витрат американської скарбниці в разі введення процедури автоматичного секвестру спричинить скорочення витрат у 2013-2021 роках на 1,2 трлн дол.

На Новий рік Конгресу і Білому дому було явно не до святкувань. В результаті палких дискусій у владних структурах США було досягнуто компромісу, який на деякий час відклав підвищення податків на 536 млрд дол, та зниження федеральних витрат на 109 млрд дол.

Вже 2 січня 2013 року Конгрес США був змушений прийняти, а президент Барак Обама підписати новий закон, що запобігає “фіскальному обриву”.

Світові ринки відреагували позитивно: індекс Dow Jones піднявся на 1,8% при відкритті торгів 2 січня, а індекси європейських ринків виросли в середньому на 2%.

США, хоча і в щадному, порівняно з автоматичним секвестром, режимі, ще тугіше затягли паски: американці з індивідуальним доходом більше 400 тис дол або із сімейним доходом понад 450 тис дол на рік будуть тепер платити більше податків. Крім того, підвищені податки на нерухомість вартістю від 10 млн дол.

Передбачається, що ці заходи протягом десяти років принесуть в казну 600 млрд дол. Але все це тимчасові, оперативні, компромісні заходи, які здатні згладити хворобливі симптоми, але не викоренити причину самої хвороби.

І, судячи з усього, адміністрація США навряд чи має чітке уявлення про те, що потрібно робити. Як і раніше, невирішеними залишаються два головні питання: як вчинити із стрімко зростаючим державним боргом і як зменшити дефіцит бюджету.

Не знаючи, що робити, конгрес США взяв тайм-аут на два місяці в надії, що до кінця лютого буде знайдено вирішення даних питань.

Таким чином, США у 2013 році залишаються найсильнішим чинником ризику для всієї світової економіки. Є всі підстави стверджувати, що боргова криза в Америці посилюється. Боргова пружина продовжує стискатися до небезпечної межі, і дієвого вирішення проблеми поки що не знайдено.

У Європі в 2013 році економічна криза обіцяє погуляти з ще більшим розмахом, ніж у США. Картки на харчування, введені в Португалії 2012 року, судячи з усього, мають загальноєвропейські перспективи.

Виходячи із спектру проблем, пов'язаних із зростанням боргів, диспропорціями в доходах і витратах країн єврозони, неефективними інструментами антикризової політики, 0,5% зростання буде гарним показником для єврозони у 2013 році.

Уповільнення економічних процесів в ЄС у 2012 році з великою ймовірністю триватиме і в 2013 році. Як і в 2012 році, вся вага економічних проблем ляже на Німеччину та Францію, які можуть розраховувати на невелике зростання.

Хоча політика затягування пасків в тій же Франції вже змушує багаті верстви населення рятуватися втечею і виводити з країни свої капітали.

З Ірландії та Португалії під гнітом безробіття молодь виїжджає на пошуки щастя в країни Латинської Америки, які демонструють економічне зростання на 5-5,6%.

Португалія, Іспанія, Греція, Італія, Ірландія, Кіпр, Румунія — країни, які у 2013 році ще піділлють олії у вогонь кризи єврозони і поховають під уламками своїх економік благополуччя більш працьовитого населення країн-партнерів.

Виняток становить Ірландія, яку деякі економісти називали новим економічним дивом. Крах її економіки обумовлений не національною культурою розгульного способу життя, як в Греції та Іспанії, а вкрай неефективною інвестиційною політикою держави у 2000-2007 роках у всілякі інфраструктурні проекти.

Ніхто в Євросоюзі у найближчі роки ні на які поліпшення не чекає. Практично всі країни-члени ЄС прийняли на 2013 рік бюджети “затягнутих пасків”, по Європі прокотилася хвиля скорочення соціальних виплат, підвищення податків та акції протесту, які у 2012 році мали повсюдний характер.

Якби уряди Німеччини, Франції, Італії та Іспанії мали хоча б найменшу надію на швидкий вихід з економічної безвиході, то навіщо б вони урізали соціальні програми на п'ять років вперед і йшли на конфлікт з населенням?

Очевидно, надії нема, хоча населенню повідомляють: одужання ось-ось почнеться. Для Європи 2013 рік буде роком соціальних протестів.

Євросоюз так і не зміг у 2012 році розробити чітку антикризову стратегію, що, власне, і неможливо без створення єдиного наднаціонального органа, рішення якого мали б форму закону. Поки що антикризова політика ЄС нагадує відому байку Крилова “Лебідь, рак і щука”.

Європейський центробанк обмежений у своїх можливостях, оскільки він не може впливати на напрямок загальноєвропейських інвестиційних потоків. Європейський виробник повсюдно все в більших масштабах програє виробнику китайському.

Розширення експортних можливостей в країни Азії наштовхнулося на глуху Китайську стіну. Кращі часи єврозони вже позаду. Попереду — Китай.

Перефразовуючи Ломоносова, можна сказати: якщо у світі десь щось впаде, то в Китаї — підніметься. Китаю у 2012 році вдалося підстьобнути сплеск другої хвилі світової економічної кризи, коли влітку і восени відбулося падіння тамтешнього ринку нерухомості і різке скорочення ринку будівельних послуг і матеріалів.

Все це вдарило не тільки по Китаю, але і по експортних можливостях США, європейських країн і Японії.

Коли в середині 2012 року на тлі проблем Європи, головного торгового партнера КНР, темпи зростання китайської економіки різко знизилися, експортні можливості країн єврозони ще більше скоротилися, загостривши накопичені у них фінансові проблеми. Також впала прибутковість інвестицій в Китай компаній з Європи і США.

Світова економічна криза для Піднебесної виявилася дуже вчасною. Завдяки їй Китай зміг загнати в кредитну кабалу більше половини африканських країн, позичивши їм гроші під державні гарантії, права на розробку корисних копалин та лібералізацію торгівлі.

Світова криза — це не тільки скорочення світової економіки, але і перерозподіл світових ресурсів. Тут Китай опинився в безумовному виграші.

Характерно, що з початку світової економічної кризи золотовалютні резерви всіх розвинених країн світу і України скоротилися, і тільки китайські резерви зростали. Обсяг валютних резервів Китаю у 2012 році перевалив за 3,3 трлн дол!

Довгий час світова економіка працювала в режимі двох насосів: США випускали долари, а Китай їх активно скуповував. Сьогодні за своїми кредиторськими можливостям МВФ порівняно з Китаєм як моська поруч із слоном.

Так, світова криза завдала удару і по експорту Китаю.

Однак після того, як друга хвиля кризи була піднята із Сходу, Китай почав деякі кроки для розширення внутрішнього попиту на будівельні послуги та будівельні матеріали, в тому числі на китайський металопрокат, запустивши в другій половині 2012 року масштабну програму з модернізації інфраструктури вартістю 150 млрд дол.

Основне фінансування цієї програми намічено якраз на 2013 рік.

Китайську економічну політику в найближчі десять років будуть визначати рішення 28 з'їзду комуністичної партії Китаю, що відбувся в листопаді 2012 року.

На з'їзді прийнята концепція “ефективного розвитку”, сенс якої полягає в гармонізації існуючої китайської економічної моделі зростання “експорт-інвестиції-споживання” через розкриття потенціалу індивідуального споживання, прискорення темпів інвестиційного розвитку, розширення внутрішнього ринку і стратегічної корекції структури національної економіки в бік масового створення високотехнологічних виробництв п'ятого та шостого технологічних укладів.

Як заявив китайський лідер Ху Цзіньтао, в Китаї необхідно поглиблювати реформи і прискорити трансформацію моделі економічного розвитку для побудови суспільства “сяокан” — середньої заможності.

“По-перше, необхідно поглибити процес реформування економічної системи. По-друге, слід дотримуватися інноваційної стратегії розвитку. По-третє, корегувати структуру китайської економіки. По-четверте, сприяти процесу урбанізації, по-п'яте, підвищувати рівень відкритості китайської економіки”, — заявив він.

У китайській економіці, в довгостроковій перспективі, передбачається оптимізувати структуру інвестицій в сторону виробництв, орієнтованих на світові ринки, які є найбільш перспективними, підвищити якісні інтелектуальні характеристики людського капіталу, технологічну озброєність компаній і рівень їх продуктивності.

Ставка зроблена на інтелект і нові технології. Як показує досвід останніх 30 років, слова китайського уряду не розходяться з ділом. По-суті, йде боротьба за посткризове світове економічне панування між Китаєм і США, яка триватиме ще, як мінімум, кілька десятків років.

Отже, у 2013 році криза доларової системи буде наростати. Очевидно, найближчим часом боргова межа США буде піднята, і ворота для ще більшої доларової емісії стануть відкритими.

Торговельне сальдо США негативне, платіжний баланс — негативний, зовнішні борги — колосальні. Але є чарівний світовий друкарський верстат. Криза доларової системи лікується переважно одним способом — щорічним вливанням у світову економіку сотень мільярдів доларів.

Світова економіка перетворилася на хронічного наркомана, що підсів на доларову голку. Світ від колосальної доларової інфляції рятує Китай, скуповуючи американську валюту і збільшуючи свої валютні резерви. Але й Китай не гумовий. Європа 2013 рік проведе в економічній стагнації і пошуку виходу з глухого кута.

Світова криза триває і загрожує Україні. Експортні можливості Києва у 2013 році навряд чи поліпшаться, бо ринки металу та хімії і далі перебуватимуть у стагнації.

Індустріально-аграрна українська економіка виконує обслуговуючу функцію щодо економік постіндустріальних країн: поки там не почне підвищуватися споживання, тут не варто сподіватися на зростання виробництва.

Асоціація з ЄС чи Митний союз

У 2012 році українські політики вели запеклу дискусію, куди податися бідному українцю: в Європу чи в обійми Росії-матінки, тобто в Митний союз.

Дискусія продовжиться і в 2013 році. Найчастіше ці суперечки ведуть політики, далекі від економічних реалій. А реалії такі: з морально і фізично застарілою, низькорентабельною виробничою базою Україні невигідна як асоціація з ЄС, хоча туди і не кличуть, так і приєднання до Митного союзу, хоча туди кличуть.

В України і там, і там негативне торгівельне сальдо, обумовлене неконкурентоспроможною виробничою базою.

За підсумками 2011 року, за офіційною статистикою, від торгівлі з Росією Україна втратила 9,3 млрд дол, з Білоруссю — 2,2 млрд дол, з Європою — 8,6 млрд дол. За перші вісім місяців 2012 року Україна від торгівлі з Росією втратила 6,4 млрд дол, Білоруссю — 2,1 млрд дол, Європою — 6,4 млрд дол.

При лібералізації торгівлі, в разі приєднання до одного з блоків, товарообіг, звичайно, збільшиться, але Україна від цього тільки програє.

Збільшаться і збитки від світової торгівлі, як це було із СОТ. Перед тим, як кудись вступати, треба створити нову виробничу базу, що забезпечує позитивний торгівельний баланс.

Від приєднання України до Митного союзу, перш за все, виграє Росія, бо левова частка торгівлі України з країнами Митного союзу припадає саме на неї, і товарна структура — не на користь України.

Російські економісти часто оперують цифрами 7-9 млрд дол, які нібито буде щорічно додатково отримувати Україна від торгівлі з країнами Митного союзу, якщо вступить у нього. При цьому замовчується, скільки вона буде втрачати. Чи не виявиться ця цифра набагато більшою?

Якщо Україна отримає на 9 млрд дол більше, то виникає питання, хто їх втратить. Росія? Білорусь? Казахстан? Невже Росія така благодійна країна, що кличе Україну до Митного союзу, щоб “безоплатно, тобто задарма” дати 9 млрд дол?

І ціну на газ безкорисливо знизити? Просто економічний рай: гроші з братської любові дають і натомість нічого не просять.

Безкоштовний сир буває тільки в мишоловці. Коли у 2012 році надумані економічні вигоди на Україну не подіяли, Росія вибухнула сирними і автомобільними війнами. Класичний метод батога і пряника. Причому батіг реальний, а пряник гіпотетичний.

Кризу підігріють банки

Дефіцит коштів у банківській системі може підлити олії у вогонь кризи. Хоча цей дефіцит сам є наслідком кризи неконкурентної виробничої бази.

Даний дефіцит буде вимагати все більших обсягів рефінансування НБУ. Якщо МВФ не дасть Україні кредит, то зростуть ризики невиплат за внутрішніми і зовнішніми боргами.

Дещо обнадіює те, що у 2012 році, вперше після 2008 року, банки отримали прибуток.

Однак з урахуванням зниження ділової активності та рівня доходів населення, високої частки проблемних кредитів і труднощів з отриманням закордонних позик у 2013 році фінансовий голод в банківській системі зростатиме.

У 2012 році рефінансування НБУ не покривало всіх потреб банків у грошах, і в 2013 році ситуація, швидше за все, не змінитися. Обсяги кредитування з боку банківського сектора навряд чи перевищать показники 2012 року.

В умовах проблем з ліквідністю процентні ставки за кредитами будуть залишатися високими. Високі ставки унеможливлять розвиток капіталомісткого виробничого сектора, який вимагає тривалих інвестицій. Це посилить стагнацію економіки.

Кредитування, як і в 2012 році, буде переважно споживчим, а в бізнес-секторі пріоритетом стане торгівля.

Такий напрям кредитних потоків стимулюватиме зростання імпорту товарів масового попиту і, відповідно, погіршить негативне торговельне сальдо України, підриваючи національну економіку.

Плани щодо стимулювання іпотечного кредитування шляхом компенсації за рахунок держави частини процентної ставки можуть призвести до ще більш нераціонального розподілу внутрішніх інвестиційних потоків.

Нераціонального — з позиції забезпечення конкурентоспроможності економіки на світових ринках.

Проблеми з ліквідністю банківського сектора і нераціональний розподіл кредитів можуть істотно поглибити спад економіки. Як наслідок — скоротиться приплив депозитів і зросте кількість неповернених кредитів.

Все це може стати додатковим чинником ще більшого уповільнення економічних процесів, згортання ділової активності та збільшення безробіття.

Є й оптимістичні нотки: криза банківської системи негативно вплине тільки на малий і середній неолігархічний бізнес. Найбільший бізнес проблеми банківського сектора практично не торкнуться.

Щодо валютного курсу слід зазначити наступне. Протягом останніх чотирьох років спостерігається колосальна девальвація і долара, і євро. Це наслідок вливання ліквідності у світову економіку — нічим не забезпеченої грошової маси.

В Україні ж ситуація більш кризова, ніж в середньому у світі, відповідно, долар, при його слабкості, залишається значно сильнішою валютою, ніж гривня. У США криза боргова, а в Україні — набагато складніша — криза національної виробничої бази.

З урахуванням системної девальвації і долара, і євро, Україна в першому півріччі 2013 року зможе утримувати курс гривні з невеликими коливаннями. Далі все буде залежати від чергових кредитів. Однак якщо до кінця 2013 року не буде загрози дефолту або високої інфляції, або і того, і іншого одночасно.

В Україні стабільність доти, доки стабільно дають в борг, але це не може тривати вічно. Боргова яма не бездонна.

Очевидно, що у 2013 році основним кредитором України стане Китай. Україна через “Нафтогаз” у грудні 2012 року вже уклала угоду з Державним банком розвитку КНР про фінансування у 2013 році програми заміщення газу українським вугіллям на 3,656 млрд дол з державними гарантіями уряду.

Чи означає це, що про видобуток сланцевого газу вже не йдеться? Оскільки у 2013 році Україні для покриття дефіциту бюджету і виплати 9 млрд дол зовнішніх боргів потрібно буде знайти не менше 12 млрд дол, а МВФ не поспішає їх позичати, то очевидно, що їх може дати тільки Китай.

Багаті стануть багатшими

Агентство Bloomberg підрахувало статки найбагатших людей планети за 2012 рік. Доходи першої сотні багатіїв зросли на 241 млрд дол до 1,9 трлн дол.

Україна у 2012 році не стала винятком: при зниженні реального рівня життя населення вітчизняні мільярдери збагатіли ще більше. Парадокс українського “ефективного власника” полягає в тому, що його особистий дохід зростає прямо пропорційно зниженню економічної ефективності його власності.

Треба бути дійсно ефективним власником, коли бізнес зазнає збитків, а особисті доходи при цьому зростають. Український феномен ринкової економіки повністю перекреслює всі її основні теоретичні постулати.

Економічна криза — це завжди процес перерозподілу. Австрієць і американець Йозеф Шумпетер, який в першій половині минулого століття не здогадувався про особливості генезису капіталізму в майбутній Україні, наївно вважав, що криза перерозподіляє ресурси від менш інтелектуальних верств населення до більш інтелектуальних, забезпечуючи тим самим інноваційний розвиток.

Однак в Україні завжди було по-іншому. В жорстоку кризу 1990-х власність у перші роки справді почала перерозподілятися на користь більш розумних, але потім швидко перерозподілилася на користь більш сильних.

На зорі 1990-х саме наукова інтелігенція під стимулом невиплачуваних у вузах зарплат найбільш системно і з розмахом почала створювати приватні підприємства, інвестиційні фонди, акціонерні товариства.

Проте гегемоном нового капіталістичного устрою, як і в часи перерозподілу власності 1917 року, виявилась людина з рушницею, кастетом та праскою.

Шумпетерівська концепція в Україні зазнала повного краху, оскільки в її основі закладена чесна, тобто інтелектуальна, конкуренція, а не сицилійський принцип “Пропозиція, від якої не можна відмовитися”.

В умовах сучасної кризи перерозподіл здійснюватиметься так. При падінні рівня життя населення спочатку впаде ринок нерухомості, потім — ринки товарів промислового призначення. Ринок продуктів харчування постраждає останнім. Стрімко знизиться норма накопичення та інвестиційні можливості населення.

В результаті, коли основна маса населення більше 60% доходів почине витрачати на харчування, попит на інші групи товарів різко знизиться, відповідно, впаде збут, виробництво і доходи підприємств, потім знизиться їх ринкова вартість.

Впадуть ціни і на нерухомість, оскільки на цьому ринку різко скоротиться попит. У таких умовах найбільш багаті люди, які раніше зосередили значний інвестиційний ресурс, мають можливість за безцінь скуповувати те, що подешевшало.

Крім того, в умовах кризи, держава, стикаючись з проблемою наповнення бюджету, буде змушена піти шляхом приватизації природних монополій. Нескладно здогадатися, що в кризовому 2013 році багаті стануть ще багатшими, а бідні продовжать реалізацію своєї головної функції — дешевої робочої сили.

Навіть якщо масштаб кризи і знизить вартість активів українських олігархів, все одно вони опиняться у виграші, оскільки обростуть новою власністю, а після запуску ринку землі — масштабними латифундіями. Коли ж шторм стихне, одні залишаться на дерев'яних бочках, а інші — на яхтах і островах. Все повторюється.

Видужання чи прогресуюча хвороба

Спантеличує радість деяких придворних економістів, які наголошують, що в країні за підсумками 2012 року вперше за останні десять років зафіксовано дефляцію на рівні 0,2%. Востаннє раз вона фіксувалася в 2002 році на рівні 0,6%.

Низка економістів відзначає чисто математичний ефект, адже у 2011 році була змінена товарна база для розрахунку інфляції. Туди увійшли товари, які стрімко морально старіють і, відповідно, дешевшають, наприклад, флешки і DVD-плеєри.

Проте основні причини все-таки економічні. У 2012 році ціни в основному перестали рости, а на багато товарних груп — автомобілі, нерухомість, побутова техніка і деякі продукти харчування — навіть дещо знизилися.

Характерно, що при плануванні держбюджету на 2012 рік уряд заклав інфляцію 7,9%. Стільки ж прогнозував МВФ, рейтингове агентство S&P говорило про 6%, а Світовий банк — про 9,4%. Ніхто не прогнозував дефляцію!

Всі вірили у сплеск ділової активності завдяки “Євро-2012” та підвищенню різних соціальних виплат перед виборами до Верховної ради у жовтні 2012 року. Однак “Євро-2012” в економічному сенсі виявилося пшиком, а в результаті падіння темпів економічного зростання грошей на соціальні програми не знайшлося.

Друкувати гроші і пускати їх в обіг Нацбанк не став, і правильно зробив, інакше б країна отримала неконтрольований інфляційний процес, різкий скачок курсів долара та євро і великі проблеми з виплатою зовнішніх боргів.

Однак дефляція в даному випадку не благо, а свідоцтво стрімкого падіння реальних доходів населення. Правда, є виняток — овочі. Тут завдяки високому врожаю 2011-2012 років і тому, що Європа закрила свої ринки для українських овочів, ціни знизилися внаслідок надмірної пропозиції.

Але ціни на автомобілі, холодильники, пральні машини і багато інших товарів промислового призначення перестали рости зовсім з інших причин: коли у людей грошей стає менше, вони й менше купують.

Якщо у 2009-2010 роках стабілізація і навіть незначне зниження цін на деякі товари промислової групи сталися з причин скорочення програм споживчого кредитування, то у 2012 році причина вже інша. У населення просто стало менше грошей. Менше грошей — нижче попит — нижчі ціни.

Зрештою, це призводить до уповільнення ділової активності та зниження темпів економічного зростання, стагнації, а потім — і до падіння економіки.

Скоротиться економіка — знизяться надходження до держбюджету — скоротиться фінансування бюджетної сфери, у тому числі доходи бюджетників. Останнє викличе ще більше падіння попиту за багатьма товарними групами.

Тоді скоротяться доходи приватного сектора, зменшаться надходження до бюджету у вигляді податків і так далі по спіралі.

Вельми тривожить і дефіцит держбюджету на 2013 рік на рівні 50 млрд грн. На 2012 рік доходи загального фонду бюджету планувалися в розмірі 322,2 млрд грн, але на 1 січня 2013 року зібрали всього 288,6 млрд грн. 33,6 млрд грн зібрати не вдалося, хоча сумарний збір збільшився на 8,6% порівняно з 2011 роком.

Оскільки економіка за 2012 рік зросла менш ніж на 1%, та й то цей показник викликає сумнів, а прогноз уряду щодо економічного зростання на 2012 рік при прийнятті держбюджету був закладений на рівні 3,9%, то цілком закономірно, що надбавка із збору податків — 8,6% — виявилася далекою від планової — 21%.

Зростання надходжень податків з одночасним стрімким скороченням ділової активності — тривожна тенденція. І це в рік, коли за прогнозами уряду та експертів повинен був статися сплеск ділової активності завдяки “Євро-2012”!

Наслідок недонадходжень до держбюджету — скорочення фінансування бюджетної сфери, коли, наприклад, в системі освіти відразу після “Євро-2012” хвилею прокотилася низка безкоштовних відпусток, були зняті надбавки і премії, почалися проблеми з оплатою комунальних послуг, витрат на відрядження.

Цей вантаж проблем перейшов у 2013 рік, і ситуація з податками може виявитися ще складнішою. За видатковою частиною бюджету-2013 планується витратити на 75,45 млрд грн або на 26% більше, ніж зібрали до держбюджету-2012.

Податків у 2013 році планується зібрати на 20 млрд грн більше, ніж у 2012 році з урахуванням запланованого економічного зростання на 3,4%. Якщо цього зростання не станеться, і економіка України знову зросте на 1%, а таке цілком може статися, то недобір становитиме мінімум 20 млрд грн.

Можна, звичайно, ввести нові податки, як на продаж валюти, посилити фіскальний тиск на населення та бізнес, але тоді економічна активність буде знижена ще більше, а більше просто нікуди, оскільки наслідки матимуть незворотний характер.

Відповідно, якщо зовнішні експортні ринки України не збільшаться, а передумов до цього достатньо, і Україні у 2013 році не вдасться позичити 12-15 млрд дол, залежно від можливості виплати або реструктуризації зовнішнього держборгу, а також ступеня стагнації економіки, то до кінця 2013 року держбюджет з урахуванням закладеного дефіциту може зіткнутися з “діркою” 60-70 млрд грн.

Виникне питання: де брати гроші? Якщо держава, щоб розплатитися з бюджетниками, увімкне друкарський верстат, то запланована при прийнятті держбюджету-2013 інфляція 4,8-6,1% виявиться оптимістичним сценарієм.

З урахуванням хронічно негативного торгового сальдо, а іншого при існуючій структурі національного виробництва і бути не може, Україна навіть при бездефіцитному бюджеті не зможе обходитися без нових запозичень. Адже від участі у світовій торгівлі країна щорічно втрачає 14-15 млрд дол.

У таких умовах жити без постійних кредитів неможливо. Причому борги будуть наростати. Негативне торговельне сальдо — неминучий шлях до дефолту.

Політичний риф для старого корабля

Новий склад Верховної ради говорить про неминучість гострих політичних конфліктів. Парламенту у 2013 році явно буде не до економічних проблем.

Причому, як економічна, так і політична кризи мають передумови до прогресування і до кінця 2013 року можуть дати такий синергетичний ефект, який спровокує ще більш масштабну кризу всієї соціально-економічної і політичної системи України, чим, до речі, обов'язково скористається Росія.

Політичний риф небезпечний ще й тим, що економічні рішення у вигляді законів приймаються, як правило, не як стратегічні інструменти довгострокового економічного розвитку, а як оперативні кон'юнктурні рішення поточних політичних проблем або з метою захисту утилітарних інтересів олігархічних груп.

Все це підриває національну конкурентоспроможність.

Традиційний гострий виступ політичного рифу — примітивізація українського патріотизму, що відсуває на другий план економічні проблеми. Мовне питання, вічні пошуки історичної істини багато років ведуть хибним шляхом розстановку пріоритетів у суспільній свідомості, що обов'язково позначається на економіці.

Якби головним пріоритетом у патріотичній свідомості українців стало створення найбільш передової у світі економіки, то вони б вже давно таку економіку створили. Але поки що примітивний карнавально-фольклорно-спортивний патріотизм у свідомості українця вбиває патріотизм економічний.

Українські політики як квінтесенція українського суспільства багато років української незалежності створювали більше проблем для розвитку української економіки, ніж приносили користі.

Інакше чим пояснити те, що за двадцять один рік в результаті політичних рішень про напрямки економічного розвитку країна так і не змогла не те що просунутися вперед, але навіть вийти на рівень доходів 1991 року?

Змінити парадигму

Що робити? Латати дірки в застарілому кораблі чи будувати новий?

Є два діаметрально протилежні принципові підходи до оцінки теперішнього: з позиції минулого і з позиції майбутнього. Трагедія національної економіки України в тому, що в Україні минуле, а не майбутнє визначає сьогодення.

Коли мова заходить про інструменти економічного розвитку, Україна завжди обирає вчорашній день економіки, називаючи це перевіреним досвідом економічно розвинених країн. Хоча результати топтання на місці протягом двох десятків років мали б привести до розуміння, що методи аналогій вичерпані.

Ніякого випереджального розвитку через озброєння найпередовішим європейським досвідом не буде. Тим більше, що європейський досвід з кожним роком все більше схожий на досвід економічного глухого кута.

Якщо Україна ставить мету протягом десяти років увійти до числа найбільш економічно розвинених країн світу, то потрібно розуміти: такої неординарної мети ординарними методами не досягти.

Традиційні підходи до вибору інструментів економічного розвитку ґрунтуються на наступних традиційних установках.

Головні економічні ресурси — праця, земля, капітал і підприємницька здатність. У ринковій економіці спрямування інвестиційних потоків визначає приватний власник. Податки повинні збиратися з доходів.

Стимулювання внутрішнього ринку — завжди благо, розвиток іпотечного ринку — завжди добре, бюджетне фінансування інфраструктурних проектів — завжди на благо національної економіки.

До чого призводять традиційні підходи в українській практиці?

Прописана у всіх підручниках з економіки традиційна установка про головні економічні ресурси — праця, земля, капітал і підприємницька здатність — призводить до того, що економічна політика зводиться до вдосконалення управління ними.

На практиці все це виливається в тисячі законів, постанов, інструкцій та інших нормативно-правових документів, які “покращують” і регламентують відносини в сфері управління працею, землею, капіталом і підприємницькою здатністю.

Шкода від такої установки у тому, що чим масштабніше “вдосконалення”, тим вища ступінь бюрократизації економічних процесів, в результаті чого відбувається їх уповільнення. Всі ці довідки, звіти, накладні, декларації, інструкції, як бруд, налипають на колеса старого воза української економіки, і вона зупиняється.

Нетрадиційний підхід: час — головний економічний ресурс, він не поновлюваний! Якщо виходити з цієї установки, то ключовим економічним завданням стає підвищення швидкості економічних процесів. І тоді з'ясовується: те, що за традиційного підходу робилося правильно, робилося даремно.

Від шляху тотального ускладнення економічної системи, яким Україна йшла двадцять один рік української незалежності, слід терміново переходити до її тотального спрощення. Якби швидкість економічних процесів в країні вдалося підвищити всього лише удвічі, це було б два ВВП на рік!

Наступна згубна установка, що в ринковій економіці спрямування інвестиційних потоків визначає ефективний приватний власник. В умовах України “ефективний власник” за двадцять років, що цілком достатньо для зміни виробничої бази, так і не спромігся створити жодного великого високотехнологічного виробництва.

Вся його “ефективність” будувалася на перерозподілі морально і фізично застарілих засобів виробництва, які дісталися країні у спадок від СРСР, і дешевій робочій силі. Ефективний власник в Україні — це міф, економічні казки.

Визнання цього факту вимагає від держави принципово інших підходів до інвестиційної політики. Коли держава не чекає “прозріння” приватного бізнесу, а сама інвестує у створення точок зростання нової виробничої бази.

Гроші на це можна знайти. Знайшла ж Україна кошти на проведення “Євро-2012”? А на ці гроші можна було побудувати чотири найбільші за світовими мірками фармацевтичні гіганти і заробляти на одному з найперспективніших ринків.

До речі, пряме державне інвестування було одним з ключових елементів японського економічного дива і головний стратегічний інструмент сучасного Китаю.

Ще одна традиційна установка: податки повинні збиратися з доходів. В результаті — весь бізнес прагне ці доходи правдами і неправдами мінімізувати. А великий бізнес взагалі воліє провертати свої угоди в офшорах. Значна частина економіки переходить у тінь, створюються корупційні схеми.

Мільярди людино-годин щорічно витрачаються на податкове адміністрування, колосальне бюрократичне оформлення податкових процедур і мудровані методики розрахунків податку на прибуток і ПДВ під соусом введення і скасування різних податкових пільг, створення спеціальних режимів і змін законодавства.

Що станеться, якщо поміняти ключову установку “податки повинні збиратися з доходів” на прямо протилежну — “податки повинні збиратися з витрат”? Підприємницький бум і різке підвищення швидкості економічних процесів.

Завдяки новій податковій парадигмі можна провести податкову реформу, сенс якої полягає у створенні світового прецеденту, країни з найпростішою і прозорою податковою системою, у якій відсутні податки на підприємницький дохід.

Замість цього вводиться один-єдиний податок на купівлю. При цьому підприємець повністю виводиться з податкової системи країни в її традиційному розумінні. Податкові перевірки повністю відсутні.

Якщо, наприклад, прибрати ПДВ і податок на прибуток, то компенсаційний податок на купівлю, який сплачує покупець, становитиме близько 3% від вартості покупки.

Технічна реалізація даної концепції можлива в декількох варіантах, але буде найбільш ефективна в разі повного переходу країни на безготівковий розрахунок через систему електронних платежів.

Податкова трансакція відбувається в момент купівлі: гроші за товар та послугу з рахунку покупця переходять на рахунок продавця, а податок автоматично переходить з рахунку покупця на державний податковий рахунок, який, при бажанні, легко зробити персоніфікованим.

Основні переваги нової податкової системи: в результаті повного скасування податків на підприємницький дохід в Україні будуть створені ідеальні умови для розвитку підприємництва та інвестиційного буму.

За рахунок тотального спрощення податкової системи суттєво скоротяться бюрократичні процедури. Різко підвищиться швидкість економічних процесів. Крім того, буде досягнута колосальна економія за рахунок скорочення людино-годин, що витрачаються на податкове адміністрування з боку держави і бізнесу.

Тотальне спрощення податкової системи створить надійний фундамент для вивільнення творчої підприємницької енергії найбільш інтелектуальних верств населення, яким чужі бюрократичні регламентуючі процедури.

Це підвищить інноваційність економіки та детінізує економіку, бо нема сенсу приховувати неіснуючі податки. Зруйнуються всі корупційні схеми.

Запропонована система соціально справедлива. Чим багатша людина, тим дорожчі покупки вона робить, тим більша сума податку, і навпаки. Не треба вводити ні податок на депозити, ні податок на нерухомість, ні додаткові податки на зарплату, жодних інших податків на багатство.

Крім того, всі платники податків перебуватимуть у рівних умовах, платитимуть податок за єдиним для всіх принципом без всяких пільг та канікул. Ця система автоматично забезпечує декларування доходів і видатків всіма громадянами, знижуючи рівень корупції серед чиновників.

Завдяки новій податковій парадигмі можна створити безпрецедентні, найкращі у світі умови для стрімкого прискорення економічних процесів, розвитку підприємництва та інноваційно-інвестиційного буму.

Ще одна згубна установка: “Стимулювання внутрішнього ринку — завжди благо”. Її можна розглядати в комплексі з такими установками як “розвиток іпотечного ринку — завжди добре” і “бюджетне фінансування інфраструктурних проектів — благо”.

До чого ці установки призводять в Україні? Те, що добре для сучасного Китаю і США періоду Великої депресії — не обов'язково добре для України.

Стимулювання внутрішнього ринку традиційно здійснюється двома ключовими інструментами: кредитні програми й інфраструктурні проекти, фінансовані державою. Є третій інструмент: підвищення реального рівня доходів населення, але цей інструмент складний і до нього, як правило, не вдаються.

До чого призводить стимулювання внутрішнього ринку України кредитами? Споживчі кредити населення використовує для придбання промислових товарів — автомобілів, пральних машин, холодильників, телевізорів, мобільних телефонів.

Більше 90% цього товару — імпорт. Таким чином, стимулювання внутрішнього ринку споживчим кредитуванням стимулює закордонних виробників.

Крім того, до кризи українські банки брали дешеві кредити в закордонних установах, трансформували їх у більш дорогі споживчі позики, на ці гроші купувалися зарубіжні товари, гроші знову йшли за кордон, і Україна ще залишалася винна закордону.

В умовах національної структури споживання-виробництва споживчі кредити для української економіки — однозначне зло.

Іпотечне кредитування — особливий голос в українському хоровому співі про стимулювання внутрішнього ринку.

Передбачалося, що, стимулювання ринку нерухомості різними іпотечними кредитними програмами, як це було до кінця 2008 року, підтримувало ринок будівельних послуг і будівельних матеріалів, в тому числі гірничо-металургійний комплекс, бо прокат широко застосовується в будівництві.

До чого це призвело на практиці?

Протягом десяти років, 1998-2008 роки, кредитні програми стрімко розігрівали український ринок нерухомості і робили його вкрай інвестиційно привабливим. У результаті колосальні інвестиційні ресурси банківського сектора, населення і бізнесу були спрямовані на створення всіляких об'єктів нерухомості.

Вони прикрасили українські міста, але не вплинули на конкурентоспроможність національної економіки на світових ринках. Крім того, вони забезпечили консервацію застарілої та енергоємної структури національного виробництва, тобто в довгостроковій перспективі — зашкодили національній економіці.

На ці колосальні ресурси можна було створити нову виробничу базу, яка дозволила б заробляти гроші на світових ринках і вже на зароблені, а не кредитні кошти будувати будинки і купувати автомобілі та холодильники.

Іпотечне кредитування на десятиліття спотворило загальнонаціональні інвестиційні потоки і законсервувало стару, неефективну виробничу базу.

Бюджетне фінансування інфраструктурних проектів можна розглядати в руслі тієї ж теорії альтернативної вартості.

Можна нескінченно сподіватися на совість “ефективних” власників і будувати нові дороги, якими в країну будуть завозитися китайські, європейські і російські товари. А можна на ці гроші побудувати підприємства, покликані дати початок масштабній структурній перебудові національної виробничої бази.

Можна, звичайно, втішати себе думкою: сьогодні — дороги та аеропорти, а завтра — і виробництво. Тільки це “завтра” може ніколи не настати, бо в умовах негативного торговельного сальдо, гарантованого існуючою структурою національного виробництва, країна буде заганяти себе у все більші і більші борги.

Крім того, буде безповоротно втрачений найголовніший ресурс — час. Коли найбільш перспективні ринки будуть остаточно захоплені і поділені іншими країнами, в України вибору не залишиться.

Як не дивно, але сьогодні завдяки світовій економічній кризі в України з'явився історичний шанс стрімкого економічного злету.

Коли європейський і американський бізнес шукає, куди б направити свої капітали, а бізнесмени розвинених країн через збільшення податкового тиску на їх доходи навіть не проти поміняти своє громадянство на більш привабливі у податковому сенсі держави, Україна, реалізувавши концепцію нової економічної парадигми, має всі шанси перетворитися на вирву, що засмоктує капітали з усього світу.

Стрімкий випереджальний розвиток і нове економічне диво — не така вже нездійсненна мрія. Все залежить від вибору: латати дірки в застарілому кораблі чи будувати новий. Проте важлива властивість українського суспільства якраз і полягає в його самоусуненні від будь-якої відповідальності за майбутнє країни.

Громадяни вважають за краще думати, що вони до економічних процесів у рідній країні не мають відношення, хоча економіка — це дзеркало суспільної свідомості.

Олександр КЕНДЮХОВ, доктор економічних наук, професор, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів, академік Академії економічних наук, завідувач кафедри стратегічного управління економічним розвитком Донецького національного технічного університету