Дві податкові реальності: європейська показуха і каральна сутність

Очільникові новоствореного Міністерства доходів і зборів Олександрові Клименку геть не позаздриш. І не лишень тому, що відтепер йому доведеться очолювати цілу 70-тисячну армію не лише податківців, а й митників, яка своєю чисельністю дорівнює половині Збройних Сил України (а, як відомо, рівень бюрократії є прямо пропорційним кількості підлеглих). І далебі не тому, що дохідна частина бюджету-2013 “збільшена” його творцями на 37,2 млрд. грн. у порівнянні з минулим роком, а це — головний біль передовсім для верховного митаря країни: де, з кого і яким чином витискати зрослі податки, та ще й в умовах боргової економіки, що неухильно котиться до фінансової прірви?

Та, питання ще й у тому, наскільки громадяни довіряють збирачам податей, а отже — яким є рівень суспільної легітимності самої фіскальної системи? Іншими словами: чи впевнені українці, що податки, нехай і невиправдано високі, проте чесно виплачені державі, повернуться їм у вигляді якісних державних послуг і соціальних благ, як, наприклад, у скандинавських країнах?

Схоже, пан Клименко таки вичленив цю “проблему проблем”, щоправда потрактувавши її по-своєму оригінально. Виявляється, біда не в тому, що підприємці вистоюють в кількаденних чергах, щоби здати звіти, при цьому платячи численні штрафи і хабарі (через “невірно” вказаних прибутків й апріорі “занижених” податкових зобов’язань), і не в тому, що бізнес змушують сплачувати їх авансом (як от перед виборами податок на прибуток), або ж приймати “фантики” — у вигляді держоблігацій чи казначейських векселів (все ж таки краще, ніж нічого!). І не в тому, що невмотивовано порушуються численні кримінальні справи проти “не наближеного” бізнесу, а податковий “спецназ” у формі “маскі-шоу” виступає передовим загоном державно-олігархічного рейдерства й “сімейного” перерозподілу власності.

“Корінь зла”, як виявляється, — у банальній непоінформованості громадян про доблесні й благі наміри податкової, у недолугому самопіарі відомства, що дістався у спадок від консервативних “папєрєдніків”. Тож ДПС вирішила надолужити очевидний розрив між дійсністю та мрією за допомогою соціально-рекламного спруту, заполонивши пропагандистськими білбордами практично всі обласні центри й великі міста України. Вийшла така собі міні-виборча кампанія із рекламним бюджетом невеличкої політичної партії, якому так само могла б позаздрити далебі не дрібна бізнес-структура — у 2,9 млн. бюджетних гривень. Цікаво, що іміджеву рекламу митарів можна побачити навіть на телеканалі ТВі, до котрого нинішня влада, як відомо, небайдужа не лише з мотивів власного медіа-просування.

І якщо інформування громадян про можливості електронної звітності ще мають відтінок хоча б якоїсь доцільності, то нагадування на кшталт “Сплати податки і спи спокійно” або волинський слоган “Колос до колосу буде хлібина — так від податків живе Україна. Задекларуйте доходи” — звучать чи не всуціль гротескно й антиутопічно. Особливо — на тлі платинового годинника за 0,34 млн грн, зафіксованого фоторепортерами на сановному зап’ясті головного митаря країни.

Власне, дві податкові реальності паралельно опуклюються і в передноворічних сугестіях фіскалів до дідів Морозів і Снігуроньок — щодо чесної сплати податків на прибуток зі щедрого святкового “врожаю”. І все ніби нічого, якби ці заклики не лунали на тлі помпезного новорічного “корпоративу” центральної ДПС, що нібито обійшовся аж у 1,2 млн грн (“збитки” завдані, за версією слідства, державі екс-міністром МВС Юрієм Луценко — 970 тис). Схема проста: хтось зобов’язаний докладати “колоски”, щоби інший затято й безкарно розпилював “хлібину”.

Чи ж стає українцям “солодко” від білбордово-плакатної “джинси”, що вславляє чини податківців? І чи зріс рівень довіри до фіскального відомства (а відтепер уже й міністерства)?

Соціологія показує іншу реальність: за даними групи “Рейтинг”, податковій довіряють лише 10% громадян. Наразі симптоматичним є свідчення глави комісії з питань економічної політики Української спілки промисловців та підприємців Юлії Дороговоз: “Чи то через несміливість, чи через незнання або втрату віри в справедливість бізнесмени майже не користуються таким сервісом, як “Пульс податкової”. Особливо УСПП непокоїть те, що велика частина опитаних підприємців погоджуються на всі вимоги податківців, аргументуючи це побоюванням ще більшого посилення податкового тиску”.

Виглядає природно: навряд чи бізнесмени купляться на білборди й дитячі комікси про “європейську сервісну службу” і разом з пересічними громадянами ще більш натхненно платитимуть до держскарбниці. Адже існує відмінна від тієї, що плекається податковою, реальність: частина з цих податків, як мінімум, трансформується в а-ля виборчу рекламу самої податкової, а також у святкові фуршети для топ-митарів (не кажучи вже про такі “дрібниці”, як годинники).

Попри все, теорія “двох паралельних світів” продовжує публічно впроваджуватися паном Клименком. Так, нещодавно він ощасливив платників податків анонсом нового Міністерства доходів і зборів, назвавши його “новорічним подарунком” для українців. Дехто вже встиг (вкупі зі своїми клієнтами) відчути на собі цей “презент” в буквальному сенсі. Як-от доволі успішний і модерно-технологічний конкурент “неприродної” заскорузлої держмонополії “Укрпошти” — компанія “Нова пошта”. Днями проти неї податківцями порушено кримінальну справу — “у зв’язку з надходженням заяви від громадянина України” (як бачимо, новий КПК запрацював ефективно).

Вочевидь, подарункова креативність новоспеченого міністра не знає меж. Наприклад, в одному з останніх інтерв’ю він пообіцяв громадянам, що скоро запозичуватиме британський досвід: зокрема, окрім використання моніторингу й аналізу численних баз даних, податкова виявлятиме злісних ухильників також через записи у мережі Facebook. Отже, відтепер не рекомендуємо повідомляти на особистій сторінці про подаровані вам годинники чи смартфони, або вивішувати світлини з новорічного відпочинку у Тайланді.

І останнє, проте не менш важливе. З історії відомо, що поява парламентської процедури ще у середньовіччі (в тому числі — в Англії) багато в чому була спричинена необхідністю легітимізації збору податків у населення. Та ж таки Американська революція і поява США розпочалися із простого гасла: “Ні — податкам без представництва”. Довіру громадян навряд чи можна завоювати красивими білбордами; її ж відсутність (як і прийняття бюджету-2013 — без консультацій з громадськістю й належного розгляду в парламенті) ставить під загрозу легітимність всієї податкової системи. Громадяни повинні чітко знати, на що витрачається кожна копійка зі сплачених ними податків. Отже, наразі суспільству потрібна системна податкова реформа (як компонент економічної). Це видається чи не найважливішим викликом для опозиції в новому політичному сезоні. Та й у всіх наступних.

Андрій КОВАЛЕНКО