Духовна дипломатія і американська допомога. Як це працює?

Понад пів року Україна чекала, що США виділять фінансову підтримку. Щоб переконати місцевий істеблішмент, заручитися широкою підтримкою абсолютно різних груп впливу та й звичайних виборців (які й собі тиснуть на верхівку), вдавалися до активної адвокації.

Українські урядовці та друзі України з інших країн будували комунікації по своїх лініях, парламентарі — по своїх; до процесу залучили дієвців культури, науковців, громадських діячів тощо. Проте був один адвокаційний трек, який діє вже багато років, дає системні результати, хоч не дуже помітний публічно. Хіба в останні місяці, коли стало зрозуміло, що релігійне питання в україно-американських відносинах не просто на чільному місці, а може стати ключовим. Йдеться про адвокацію від представників українських церков, передовсім протестантів.

Ми вирішили розібратися в природі цього явища — чому і як усе відбувається. Хто такі українські протестанти, чи дійсно вони такі впливові? Яка внутрішня кухня всіх процесів?

По допомогу звернулися до керівника Руху молитовних сніданків в Україні, координатора Християнської платформи українсько-американського партнерства Павла Унгуряна. Значна частина цього тексту підготовлена завдяки його коментарям, порадам і підказкам.

Павло Унгурян

Для початку з’ясуймо, хто такі українські євангелісти?

Історія українських протестантів налічує сотні років. Перші євангелісти з’явилися на наших землях ще наприкінці XVI — на початку XVII століття. На українських землях, що входили до королівства Польського та Великого князівства Литовського, активно ширилися ідеї Реформації, особливо популярні в середовищі шляхти. Український шляхтич Станіслав Оріховський, відомий полеміст, був одним з улюблених учнів ідейного натхненника Реформації Мартіна Лютера.

Власне баптисти з’явилися на наших землях у XIX столітті — на півдні України: Одещині, Херсонщині, на той момент Єлисаветградщині (Єлисаветград — нині Кропивницький), у бік Таврії, Запорізької області.

Рівно сто років тому таких вірян було під півтора мільйона. Радянська влада їх активно переслідувала. Більшу частину ХХ сторіччя євангелісти, як і представники УГКЦ, провели в підпіллі. Після розпаду імперії зла почалося стрімке відродження.

На початку незалежності в Україні налічували 800 євангельських церков. Зараз їх тисячі лише баптистських. А загалом євангельських протестантських без тимчасово окупованих територій — близько 8 тисяч. Якщо з окупованими — понад 10 тисяч.

Це багато чи мало?

Багато. Для порівняння. До 2014 року найбільшою релігійною громадою України була УПЦ МП, що налічувала понад 12 тисяч парафій. Коли загарбали Крим і Донбас, залишилося трохи більше ніж вісім тисяч. Зараз ПЦУ налічує понад п'ять тисяч парафій, УПЦ МП — менш як п'ять тисяч. 

Протестанти — це ж загальна назва. А які вони бувають і яка між ними різниця?

Основні протестантські конфесії України (баптисти, п’ятдесятники, адвентисти, харизматичні церкви) мають спільні богословські засади й відрізняються між собою незначними доктринальними відмінностями, в основному формою літургії та звершенням богослужбової практики.

Майже всі сповідують автономію, тобто громада може самоорганізуватися і приєднатися до того руху, який обере.

У США теж так?

Нині в США протестантизм є найчисленнішою деномінацією та охоплює 48.5 % населення.

З 205 млн християн США протестанти складають 141 млн.

А саме:

• групи магістерської реформації — це лютеранські, єпископальні, такі старі протестанти, найперші;

• групи так званої радикальної реформації — баптисти, пресвітеріани, методисти. Це вже більш така американська протестантська модель;

• неоп’ятдесятницькі рухи — дуже потужний рух у всьому світі, зокрема США. Це п’ятидесятницькі, харизматичні, незалежні, позаденомінаційні церкви.

Власне баптистів у США налічують понад 50 мільйонів. Найбільшим релігійним об'єднанням є Південна баптистська конвенція з понад 13 мільйонами вірян і близько 50 тисячами громад.

У Палаті представників США в різних скликаннях 55—65 % конгресменів є протестантами, із них найбільше баптистів — 17 %.

Також у Штатах є цілий рух мегацерков — окремих великих громад, що об’єднують 30—40 мешканців одного міста. Очільники таких громад — впливові, медійні люди.

У радянський період, коли євангелістів переслідували, американські одновірці всіляко підтримували їх. З відкриттям кордонів активно їздили з християнськими місіями, розвиваючи горизонтальні зв’язки. Розвивалася й міжнародна співпраця. По суті, це ті самі багаторічні горизонтальні зв’язки, засновані не на тому, хто яку посаду займає, а на спільній вірі (для людей світських це може звучати трохи дивно, але в релігійному середовищі так є і працює. — С.К.).

Молитовні сніданки — важливий інструмент комунікації

Молитовні сніданки в різних штатах збираються систематично вже десятки років. Можуть бути бізнесові молитовні сніданки, освітянські, військові тощо. Участь у таких заходах — обов’язковий елемент усіх виборчих кампаній, кандидати у президенти США відвідують десятки й сотні таких заходів у кожному штаті. Раз на рік організовують Національний молитовний сніданок США.

В Україні цей рух теж діє: Павло Унгурян з командою провели дев'ять національних молитовних сніданків. Останній відбувся у 2021-му. Десятий, ювілейний, відклали через війну.

Духовна дипломатія і американська допомога. Як воно працює?

“Є три напрямки в так званій закритій духовній дипломатії, — каже Павло Унгурян і пояснює:

— Перше: усі церкви комунікують з усіма. Католики — з католиками, православні — з православними, різні протестантські деномінації України — з одновірцями у США. Кожен зробив і робить величезну роботу.

Другий пласт — організовані інституційні групи. Це Всеукраїнська рада церков, яка подорожувала не раз, адвокатуючи Україну від імені всіх конфесій — і християнських, і навіть які сповідують Всевишнього в юдейській або мусульманській традиції. Це і Рада протестантських церков, яка не один візит зробила.

А третє — це вже ми (рух українсько-американського християнського партнерства. — С.К.). Оскільки маємо досвід, як працюють уже управлінські моделі, почали розвивати наші комунікаційні майданчики”.

Що відбувалося безпосередньо в останні пів року?

Декілька зустрічей Президента України та його команди з очільниками євангельських деномінацій України та США.

Під час інтенсивних поїздок до Вашингтона в листопаді — грудні 2023 року керівник Офісу Президента й інші представники української влади почали активно звертати увагу партнерів саме на релігійні аспекти розв’язаної РФ війни.

На Різдвяному молитовному сніданку у Верховній Раді України в грудні 2022 року було сформовано делегацію парламенту на Національний молитовний сніданок США (лютий 2023), яку очолив керівник фракції “Слуга народу” Давид Арахамія. Також в українському парламенті вже 17 років існує постійна група молитовного спілкування — туди входять депутати всіх скликань, але найбільше — з чинної каденції. І от коли всі збираються на сесію, до чинних доєднуються колеги з попередніх скликань і ми всі разом проводимо зустрічі: молимося, вивчаємо Боже слово, напрацьовуємо спільні плани дій.

А як саме переконували американців?

За останні кілька місяців було декілька закритих зустрічей зі спікером Палати представників Конгресу США Майком Джонсоном. З ним зустрічалися глави українських протестантських церков під час Українського тижня у Вашингтоні в лютому 2024 року. Разом з послом Оксаною Маркаровою вдалося поширити лист від усієї протестантської спільноти України до кожного американського конгресмена й сенатора.

Зрозуміло, які важливі меседжі американському суспільству заходять і необхідні для комунікації. Перш за все це те, що робить Росія з християнами на окупованих територіях: знищення храмів, переслідування священників, пасторів, викрадення дітей, убивство, погрози, примус заходити під структури, підконтрольні окупаційній владі.

На прифронтових територіях вщент знищують храми, незалежно від патріархатів — чи це будинки молитви протестантів, чи православні храми. Просто знищують. Цифра добігає до 700.

“Ці речі дуже важливо чути американцям, тому що перша поправка до Конституції — це свобода віросповідання. Захищати вільний вибір своєї віри — у ДНК американців. І коли ми кажемо, що Росія робить цей злочин, це лягає в зрозумілий для них контекст і заходить”, — зазначає Унгурян.

“Другий наратив, який дуже важливо комунікувати і доносити, — вісь зла об'єднується проти нашої західної християнської цивілізації. За фейковим наративом, нібито Росія — така консервативна “захисниця” всього християнського, стоїть просто ідеологія рашизму й цього самого “руского міра”, який нещодавно оголосили на так званому Народному соборі, — додає він. — До цього приєднується їхнє партнерство і співпраця з Іраном, Північною Кореєю. Іран ненавидить Ізраїль, водночас для американців Ізраїль — це святе, сакральна точка для протестантів. Північна Корея — загроза для Південної, дуже прохристиянської, яка серйозно зорієнтована саме на євангельський протестантський трек. І коли пересічний американець усе зв'язує, вимальовується інша картина світу, і Україна в цій картині світу стає східною фортецею християн”.

“Ще ми однозначно говоримо про викрадених діток, про зґвалтування жінок, про психологічне насильство в тих спеціальних таборах, де нашим дітям ламають психіку в кращих традиціях нацизму, КДБ, ГУЛАГу. Діти і порятунок дітей — це теж надзвичайно важливо й сенситивно”, — додає.

Хто ці активності й поїздки фінансує?

“Мені не відомі випадки якихось бюджетних вливань, — стверджує Унгурян. — Це завжди добровільні внески, кошти громад”.

Так працюють тільки протестанти чи інші також?

Усі потроху. Нещодавно була адвокаційна поїздка глави УГКЦ блаженнішого Святослава з командою, у США активно на місці працює митрополит Філадельфійський УГКЦ Борис Ґудзяк. Попри те, що ПЦУ не має своїх парафій за кордоном, ця конфесія теж активно долучається.

Які ще чинники спрацювали, щоб нам надали допомогу?

На думку Павла Унгуряна, вплинула атака Ірану на Ізраїль. Це мобілізувало багатьох американських політиків. Теза про вісь зла, яка об’єднується проти західної цивілізації, була наочно проілюстрована. Іранські “шахеди”, які летіли тоді на стратегічного партнера США — Ізраїль, щоночі вбивають українців.

Зокрема, такий “шахед” зруйнував багатоповерхівку в Одесі, під завалами якої загинули дочка баптистського пастора Ганна Гайдаржи і її чотиримісячна дитина. Чоловік і старша донечка вижили. Сергій Гайдаржи мав зустріч зі спікером Конгресу, і це емоційно дуже вплинуло на Майка Джонсона.

Після трагедії в Одесі багато містян приїхали розбирати завали, зокрема члени баптистської громади, які знали, що в будинку проживають їхні брати й сестри. На місці зібрали іграшки, дитячі речі, одяг і взуття, які ударною хвилею винесло з будинку.

“Із цим усім і фотографією Ані з маленьким сином я приїхав у будинок Конгресу на виголошення щорічного послання президента Байдена. Просто виклав усе — показав. Реакція була дуже емоційною. Коли це побачив спікер Майк Джонсон, коли це побачила дружина Майка Джонсона Келлі, у них на очах проступили сльози, тому що вони добрі люди, християни. У них самих четверо діток — троє своїх і одна усиновлена. Це реально вплинуло, і не тільки на них”, — розповідає Унгурян.

Зараз Сергій Гайдаржи перебуває в адвокаційному турне по США. “Його дуже підтримує наша громада, вони організовують зустрічі, перекладають. Їхня з Ганною старша донечка, що вижила, досі в лікарні — відходить від пережитого, але — розуміючи важливість живих свідчень — він залишив її з бабусею та дідусем і поїхав у Штати. Сергій — проста людина, у нього ніколи не було американської візи. Включилися всі: Офіс Президента, МЗС, прикордонники. Віза була зроблена за кілька днів, інші організаційні питання теж вирішені”, — розповідає екснардеп.

Звучить оптимістично, проте рівно половина республіканців не підтримала допомогу нам.

111 членів Конгресу від Республіканської партії проголосувати проти допомоги Україні. У кожного свої причини. Українські дипломати відразу проаналізували структуру голосування і дійшли висновку, що тих, хто не підтримав, можна умовно розділити на три групи. Перша — ті, хто остерігається негативної реакції своїх виборців на округах. Друга — затяті опоненти Байдена (з будь-якого питання). Третя — ідейні. З усіма, на думку співрозмовників у дипломатичних колах, можна й потрібно працювати. У тому числі по релігійній лінії.

Соня КОШКІНА, шеф-редактор LB.ua