Дорога до членства: що пообіцяли та що загальмували на “українському саміті” ЄС

П'ять годин тривала емоційна та непроста розмова лідерів ЄС за закритими дверима у Версальському палаці. Вони вирішували, що робити із заявкою України на членство в ЄС. Результатом стало компромісне рішення, у якому кожен побачить чи то “наполовину порожню”, чи то “наполовину повну” склянку.

Та найточніше це рішення можна описати словами: 

“Менше, ніж хотіли, більше, ніж могли”.

Цей текст допоможе розібратися у тому, що ж відбувається з рухом до членства в ЄС.

Якщо ж ви віддаєте перевагу швидким поясненням у відеоформаті — запрошуємо вас до перегляду цього відео.

Як і прогнозувала “Європейська правда” раніше цього тижня, лідери ЄС не зважилися надати Україні статус кандидата вже зараз, не дочекавшись висновку Єврокомісії.

Утім, кілька надважливих елементів нашим друзям у ЄС вдалося “пробити”. Поступилися навіть Нідерланди — хоча на публіку, для свого електорату, тамтешній прем’єр створює “непоступливий” імідж. Але у міжнародній політиці та праві деталі іноді мають ключове значення.

І найголовніше: рішення саміту лишило відкритими усі реалістичні шляхи, включно навіть з “механізмом прискорення”. Утім, його, напевно, доведеться схвалити без згадки цієї назви, яка дратує кілька західноєвропейських столиць. Ця мета не є простою, але вона лишається досяжною. 

Битва за слова

“Європейська правда” вже публікувала текст рішення саміту щодо заявки України на вступ до Євросоюзу в українському перекладі. Та ключові його моменти потребують пояснень.

Ці п'ять годин лідери ЄС витратили не на порожню суперечку — у цей час президенти, прем’єри та юристи євроінституцій відшліфовували найбільш чутливі фрази у документі. Так, щоби вкласти у них той зміст, що потрібен Україні, але при цьому не перетнути “червоні лінії” держав-скептиків.

Частина з цих фраз матиме довготривале юридичне значення. Тож перерахуємо їх — не за важливістю, а за черговістю у документі.

“Рада ЄС швидко ухвалила рішення запропонувати Єврокомісії подати свій висновок щодо цієї заяви відповідно до відповідних положень Договорів ЄС”.

Це речення важливе саме по собі, якщо навіть не вдаватися в деталі. Йдеться про те, що головний законодавчий орган Євросоюзу, яким є Рада ЄС, спрямував українську заявку до Єврокомісії. ЄК має підготувати висновок про те, чи відповідає Україна критеріям держави-кандидата. Це важливо, бо Україна не мала офіційно визнаної європейської перспективи і подала заявку тоді, коли ЄС міг взагалі відмовити у її розгляді.

Але держави ЄС дали на це згоду, і, таким чином, ми перестрибнули одну сходинку у процедурах Євросоюзу.

Але окрім факту початку процедури, важать також формулювання. Щодо них і розгорнулася дискусія у Версалі. Вона засвідчила, що опір просуванню України до членства є значним, але зрештою компроміс вдається узгоджувати.

Друзі України наполягали на тому, щоби згадати у рішенні ст. 49 Договору ЄС, у якій йдеться, що Україна рухається до статусу кандидата. Скептики були проти. Зійшлися посередині: написали про “відповідні положення договорів ЄС”, хоча насправді ст. 49 — єдина, яка регулює опрацювання заявок на членство.

Ще один вислів, щодо якого лідерам ЄС довелося добряче посперечатися — це фраза про те, що “Україна належить до нашої європейської родини”.

Спочатку там йшлося про “європейську родину”. Проукраїнські лідери наполягали, що цього замало, що “європейська родина — поняття надто широке, а Україна хоче вступити не в Європу, а в Євросоюз, тому варто писати про “родину Європейського Союзу”. Але оскільки такої фрази ЄС досі не вживав, то зійшлися на компромісі: лідери ЄС підкреслили, що йдеться про нашу європейську родину.

Забути про референдум

Іноді великим здобутком стає не те, що написане у документі, а те, що у нього не увійшло. Рішення щодо України — саме такий приклад.

Ви, напевно, чули, що Нідерланди стали однією з найбільш скептичних держав стосовно українського руху до членства. Прем'єр Марк Рютте заявляв про це публічно. Утім, на практиці сталося трохи інакше. Так, Рютте справді був одним із небагатьох скептиків, які голосували проти найамбітніших пропозицій.

Але водночас Нідерланди поступилися у цьому рішенні найбільше.

Пам’ятаєте нідерландський референдум у 2016 році (організацію якого активно підтримували російські агенти), що ледь не заблокував нашу Угоду про асоціацію з ЄС? Тоді з кризи вдалося вийти за допомогою політичної угоди, яку погодили Нідерланди з іншими державами ЄС і яка, серед іншого, підкреслювала, що Україна не має статусу кандидата в ЄС і що Угода про асоціацію не дає Києву такої перспективи.

Юридично це не мало вагомого значення (хто бажає — можете почитати юридичний аналіз ЄвроПравди тих часів), але політично було дуже принизливо для нас.

Рік за роком, від саміту до саміту, в усіх згадках про європейський вибір України за наполяганням Нідерландів додавали посилання на угоду 2016 року, підкреслюючи тим самим, що Україна не має перспективи членства.

І от нарешті це пішло у минуле.

В рішенні Версальського саміту згадки про 2016 рік немає. І, за практикою ЄС, в усіх подальших рішеннях її також не має бути.

По суті, Нідерланди дали згоду на отримання Україною статусу кандидата на членство в ЄС після виконання необхідних процедур.

Ба більше, держави ЄС (включаючи ті ж Нідерланди, а також Францію та Німеччину, яка увійшла до числа прибічників “консервативного” підходу) погодилися із тим, що вже зараз, до отримання статусу кандидата, Україна та ЄС мають знайти нові можливості для зближення.

У рішенні саміту цей пункт звучить так: “До винесення цього рішення і вже відтепер ми будемо ще більше зміцнювати наші зв’язки та поглиблювати наше партнерство, щоб підтримати Україну на її європейському шляху”. Чим його наповнити — ЄС буде придумувати згодом. І це суттєво залежатиме від того, яким шляхом йтиме “кандидатський” трек.

Тепер саме час розібратися, якими є варіанти отримання “кандидатства”.

“Швидка дорога” не скасована

Перед початком саміту в соцмережах та телеграм-каналах лунали підозри у тому, що Україну “підставили” через те, що заявку на членство подали не тільки ми — до нас “паротягом” причепилися також Молдова та Грузія. Тоді ми поясняли, що, швидше за все, значної небезпеки тут не буде. Заявки розглядатимуть окремо, і, з високою імовірністю, прохання Грузії не задовольнять так швидко, як українську та молдовську заявки.

В реальності розділення виявилося ще радикальнішим. Рішення саміту це підкреслило: особлива процедура зближення стосується тільки України. Бо українська ситуація — особлива, наша держава потребує негайної підтримки, у тому числі політичної. Заявки Грузії та Молдови також розглянуть, але небезпека їхнього тісного зв’язку з українською — відсутня.

І найголовніше.

Наша заявка все ще має шанс на розгляд за прискореною процедурою. Про це заявили кілька лідерів  ЄС, наприклад словенський прем’єр Янез Янша, якого цитувала ЄвроПравда. Адже нинішнє рішення саміту не містить такої “заборони” і не містить також фраз на кшталт того, що процедура має бути стандартною.

Це зроблено свідомо, щоби лишити відкритою можливість прискорення у разі, якщо з’явиться політична згода на це.

Важливо: вже на цьому саміті переважна більшість країн була за спецпроцедуру.

ЄвроПравда наразі не має точного переліку противників, але приблизний є. І розуміти його важливо.

Перебіг обговорень на самітах — річ таємна, інформацію про позиції столиць доводиться дізнаватися від джерел та із затримкою.

У публічному просторі кажуть, що головними противниками є Нідерланди та Німеччина, але список ширший. Так, лунали публічні заяви проти “прискорення” від Фінляндії та Франції, нібито були проти Бельгія, Швеція та Португалія, ходили чутки про Данію тощо… Утім, доводилося чути і оцінку про те, що достатньо переконати німців та французів — і опозиція “швидкому вступу” зникне.

Причому вже відомо, як можливо це змінити. І долучитися до цього може кожен читач ЄвроПравди — ми писали про це у статті “Шлях до членства в ЄС”. Треба організувати суспільний тиск на політиків, щоби ті нарешті зрозуміли, що їхні виборці не бояться руху України до ЄС.

На це після саміту натякнув і президент Литви Гітанас Науседа. “Окремі держави мають порядок денний вдома, мають громадську думку і мають про неї піклуватися”, — заявив він, додавши, що у разі зміни ухвалити нове рішення можна буде вже дуже скоро.

Що саме пришвидшиться?

Наступний саміт ЄС відбудеться 24-25 березня.  На ньому знову розглядатимуть українське питання.

Це — ще один шанс для України. До речі, не останній — але навіщо відкладати? Тож якщо ви маєте знайомих у країнах, які названі вище (а тим більше якщо самі там живете) — переконайте якомога більше людей, тамтешніх виборців, вимагати цього у своїх політиків, як ми це описували.

Так працює демократія.

І наостанок, важлива деталь. Треба бути свідомим того, що пришвидшення не означає “моментального вступу України до ЄС”. Це просто неможливо. Євросоюз — це передусім торговельний, економічний блок, і для набуття членства у ньому треба адаптувати стандарти якості та безпечності, правила конкуренції тощо до законодавства ЄС.

Це — тривалий процес.

Тому коли йдеться про “пришвидшення”, то ніхто у ЄС всерйоз не розглядає і не буде розглядати можливість вступу до блоку за рік -три-п’ять. Це навіть юридично непідйомно, не кажучи про те, що й політично неможливо.

Так, політики про це кажуть, але такі заяви є лише елементом переговорної тактики. Мовляв, “вимагай неможливого, і отримаєш те, чого справді прагнеш”.

А от пришвидшення надання статусу кандидата є цілком реальним.

Як юридично, так і політично.

Адже — для багатьох читачів це стане несподіванкою — в забюрократизованому Євросоюзі як раз на цьому етапі чітких правил немає. “Оцінка” від Єврокомісії, отримання якої відділяє нас від статусу кандидата,  є доволі стислим документом, який в Брюсселі можуть підготувати за пару тижнів.

Або лише було політичне рішення про це.

І найголовніше. Насправді Україна є набагато більш готовою до членства (а не тільки до кандидатства!), ніж будь-яка інша східноєвропейська держава, що раніше подавала заявку до ЄС. Ми, по суті, є більш європейськими на практиці, ніж більшість держав Західних Балкан, яких нині (не завжди заслужено) вважають “першими претендентами на вступ до ЄС.

Візьмемо приклад — Чорногорію, одну з найбільш просунутих держав-кандидатів. Та подала заявку у грудні 2008 року і отримала статус кандидата рівно за 2 роки. Однак на той момент, у 2008, у Чорногорії тільки-но запрацювала угода про  асоціацію! Ця країна лише робила перші кроки європейських реформ.

А тепер порівняймо з Україною. Ми виконуємо асоціацію вже понад 6 років, маємо реформи, якими пишаємося. Ми тримали безвіз, що також вимагало реформ, часом складних.

Словом, статус кандидата Україна справді давно заслужила. А зважаючи на умови і на готовність ЄС всіляко підтримати нашу державу, ми маємо отримати його як найшвидше. Переконати у цьому європейських політиків — цілком реально.

Сергій СИДОРЕНКО