Дивує: чого Україні не вистачає у відносинах із Китаєм

Уже майже два роки Україна не має Надзвичайного і Повноважного посла в Китайській Народній Республіці. За понад 30 років двосторонніх відносин такого тривалого періоду, коли Україна була представлена в Пекіні Тимчасовим повіреним, ще не було. Частково складнощі з пошуком кандидата можна було пояснити епідемією та жорсткими заходами карантину в Китаї останні три роки. Але відсутність у Китаї акредитованого посла з початку широкомасштабної агресії РФ проти України викликає подив і нерозуміння.

При цьому президент України Володимир Зеленський і його оточення нарікають на відсутність каналів комунікації з керівниками Китаю і намагаються донести свої послання до мешканців Чжуннаньхая (резиденції китайських лідерів) різними нетрадиційними способами — аж до передачі послання від Володимира Зеленського Сі Цзіньпіну через дружину українського лідера прямо в руки віцепрем’єру китайського уряду Лю Хе, який перебував минулого тижня в Давосі.

Такі “новації” й несподівані ходи в міждержавному діалозі високого рівня в китайської сторони викликають, швидше, подив. Відповіді на них не буде. У Пекіні звикли діяти в рамках усталених дипломатичних практик, де контакти між диппредставництвами та дипломатами відіграють першочергову роль і передують діалогові лідерів держав.

Побічно це підтверджується хоча б тим, що впродовж майже року широкомасштабної війни голова Сі утримувався від прямого діалогу з Зеленським. Відбулися лише дві телефонні розмови та зустріч міністрів закордонних справ України і КНР Дмитра Кулеби і Вана Ї на полях останньої Генасамблеї ООН.

Закликаючи до діалогу з Китаєм, Київ одночасно зволікає з призначенням посла в Пекін.

Коротка лава запасних

14 лютого 2021 року в китайському Чжанцзякоу помер від серцевого нападу Надзвичайний і Повноважний посол України в КНР Сергій Камишев. До цієї трагічної події він пропрацював на посаді майже рік, і це був час загострення глобальної пандемії. Але, як не дивно, саме в цей період Україна і Китай змогли успішно взаємодіяти. Досить згадати про “повітряний міст”: Київ надав свій парк найбільших транспортних літаків, включно з унікальним АН-225 “Мрія”, для перевезення вакцин і медичних вантажів із Китаю по всьому світу. Китайці раділи — один рейс “Мрії” закривав потреби в протиепідеміологічних засобах для маленької європейської країни.

Але при цьому за рік перебування в Китаї Сергій Камишев так і не отримав аудієнції в голови Сі для традиційного вручення вірчих грамот. Китайський лідер лише у квітні 2021-го прийняв грамоти відразу від 29 послів, які були направлені їхніми державами в Китай з початку пандемії і очікували зустрічі з Сі довгими місяцями. Чекав її й український посол Камишев, що в приватній розмові зі мною ділився планами поговорити з Сі про активізацію діалогу лідерів України та Китаю і вбачав метою своєї місії в Пекіні організацію візитів на вищому рівні, яких не було між двома країнами з 2013 року.

Слід зазначити, що перед призначенням Камишева в Києві обговорювали зразу кількох кандидатів на Китай, але вибір на його користь був виправданий: для дипломата це було вже друге тривале відрядження в Китай: він очолював посольство України в Пекіні з 2004-го по 2009 рік.

Оскільки Китай має свої культурні й політичні особливості, в які дуже складно вникнути сторонній людині, призначення дипломата, котрий не тільки працював там, а й у наступні роки не втрачав зв'язку з китайською тематикою, було правильним рішенням.

За певною інформацією, на посаду посла в Пекіні вже навесні 2021 року готували генерал-лейтенанта у відставці Віктора Гвоздя — ексочільника Служби зовнішньої розвідки. Він брав участь у миротворчих операціях у колишній Югославії, а також мав досвід дипломатичної роботи на Балканах і при місії України при ООН. У його біографії зазначено: знає китайську мову. В інтерв'ю того часу він виступав як експерт із питань Китаю від імені створеного з його ініціативи центру геополітичних досліджень “Борисфен Інтел”. Однак 28 травня 2021 року прийшла трагічна звістка — Віктор Гвоздь помер під час дайвінгу на відпочинку в Єгипті.

У липні того ж року відбулася єдина на цей момент телефонна розмова президента Зеленського і голови Сі. Але навіть вона не підстьобнула Київ до помітної активізації відносин із Пекіном. При цьому питання призначення посла в КНР, за словами міністра закордонних справ Дмитра Кулеби, “одне з тих, які йому найбільше болять”. Міністр зізнався, що кандидати були, але всі вони відпадали з різних причин. “Дуже високі вимоги до посла в Китаї”, — повідав ще у вересні минулого року міністр, на якому, формально, і лежить обов'язок подати в офіс президента кандидатуру підходящої людини. На офіційний же запит ZN.UA на ім'я міністра, в якому було чітко сформульовано запитання: “Чому Україна так довго не має посла в Китайській Народній Республіці?” і “Коли офіційний Київ планує призначити посла України в Китаї?” ми отримали тільки формальну відписку із загальним описом процедури призначення посла.

Принципи відбору

Китай — держава специфічна в усьому. Впродовж останнього року я неодноразово зустрічався з дипломатами, які працювали в Китаї, включно з колишніми послами України в КНР. Більшість їх дотримувалися думки, що в Пекін, безумовно, треба відправляти людину, обізнану з Китаєм. Знання китайської мови було б очевидною підмогою для успішної місії.

Але, якщо судити із заяв президента Зеленського, у доборі українських послів його принципи трохи інші. 17 січня в діалозі з німецькими студентами він відповів на запитання про критерії відбору кандидатів на посаду керівника дипломатичного представництва. Насамперед це вища освіта, і вона відповідна у 90—95% кандидатів. Другим критерієм Зеленський назвав бажану обізнаність у військовій або військово-технічній сфері, якщо посла направляють у країну, в якій потрібно активізувати матеріальну підтримку України для відсічі російської агресії. І насамкінець президент не виключив призначення на дипломатичну посаду людини зі сфери бізнесу, якщо її завданням буде залучити інвестиції.

Про Китай у цьому спічі президент не сказав. Він згадав лише про плани розширити дипломатичну присутність в Африці та Латинській Америці, куди теж, за словами очільника держави, важко знайти гідних кандидатів.

Тому зазначимо: зважаючи на той факт, що відносини України з Китаєм нині складаються не найкращим чином, добір кандидатури в Пекін має базуватися на трохи інших, ніж перелічені президентом, критеріях. Відсутність у кандидата досвіду роботи в Китаї та знання мови частково може компенсувати його високий статус. У розмові із ZN.UA деякі українські дипломати, котрі працювали в Китаї, прямо зазначали, що бажано, аби це був член уряду або політик високого рангу з досвідом дипломатичної роботи.

Як зізнавалися дипломати, котрі пройшли службу в Пекіні, Китай дуже чітко вибудовує рівні доступу для послів різних держав. Наші зазвичай мали своїми основними візаві китайських дипломатів на рівні начальника відповідного територіального департаменту МЗС КНР. У роки, коли відносини Києва і Пекіна були більш довірчими, ніж тепер, доброю підмогою для роботи українського посла був вихід на керівництво Канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ. До речі, саме на посаду керівника цієї структури з нового року перейшов колишній міністр закордонних справ КНР Ван Ї, який доти вів перемовини з Дмитром Кулебою. А новим міністром закордонних справ КНР став Цінь Ґан, що з українським міністром поспілкуватися ще не встиг (однак 9 січня вже зателефонував Лаврову й обговорював із ним Україну).

Для того, щоб майбутньому українському послу вийти на рівень Канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ або, наприклад, отримати можливість доносити свої прохання й побажання одному із заступників керівника китайського МЗС, навіть високого статусу в українській владній ієрархії буде замало: треба буде ще переконати китайців у тому, що в посла України є постійний контакт із вищим керівництвом країни, що в нього є доступ до президента і глави його офісу для вирішення питань державної ваги. Мало хто з вітчизняних дипломатів може похвалитися такими привілеями, адже, згідно з табелем про ранги, вони підзвітні міністрові закордонних справ. А Дмитро Кулеба в китайській системі координат тепер стоїть нижче, ніж член політбюро ЦК КПК і керівник Канцелярії Комісії ЦК КПК із закордонних справ Ван Ї.

За нинішніх умов посол у Китаї має бути надзвичайно ефективним і активним у відстоюванні інтересів України, виявляти ініціативу у сферах, які йому відкриються на місці, й не чекати вказівок із центру для вирішення нагромаджених проблем. За роки відсутності посла і прямого діалогу керівників двох країн їх назбиралося чимало. Війна лише поглибила недорозуміння між Києвом і Пекіном. До того ж за минулий рік торгівля України з Китаєм, за попередніми даними, скоротилася більш ніж наполовину.

Загалом, фронт робіт для нового посла вимальовується доволі широкий. За нашими даними, вже не тільки обговорюють його кандидатуру в МЗС та офісі президента, а й зроблено запит на отримання агремана (згоди) від Пекіна. У зовнішньополітичному відомстві нам відмовилися назвати прізвище можливого майбутнього посла до оприлюднення указу президента про його призначення.

Однак у дипломатичних колах, а також люди, які працюють із Китаєм, найімовірнішим кандидатом на посаду нового посла України в КНР називають українського політичного діяча, юриста й дипломата Павла Рябікіна. Нині він обіймає посаду міністра з питань стратегічних галузей промисловості України. У разі призначення послом його очевидною перевагою з усіх перелічених вище (і таких, які розглядають китайці) критеріїв буде лише статус члена уряду. А ось за критеріями, озвученими президентом, він проходить, маючи відповідну освіту (юрист-міжнародник) і досвід дипломата (доволі скромний), а також як управлінець та бізнесмен.

Оскільки в Китаї відбувається традиційне святкування Весни (Нового року за місячним календарем), не слід очікувати, що офіційна згода з Пекіна про прийняття нового посла з України надійде скоро. Але треба гадати, що в Китаю немає підстав зволікати з рішенням занадто довго (довше, ніж до кінця лютого), адже штучне затягування з відповіддю теж може нашкодити двостороннім відносинам.

Олексій КОВАЛЬ

Почав роботу журналістом у газеті “Фінансова Україна” у 1994 році. У 1996 — 2007 роках обіймав посаду керівника відділу міжнародної політики інформаційно-аналітичної служби телеканалу “Інтер”. Згодом працював у сфері інвестиційного бізнесу. Як журналіст спеціалізується на питаннях міжнародних відносин.