Депутатопад у час війни: чому кількість народних депутатів зменшується?

Ще до повномасштабного вторгнення 27 місць у Раді були вакантними, адже громади з мажоритарними округами, де мали б обиратися 26 депутатів, були окуповані. Ще на одному окрузі так і не провели заплановані довибори — завадило повномасштабне вторгнення. Вже після 24.02.2022 кількість депутатів знову почала різко падати. Цього разу причин було багато: деякі пішли на державну службу, дехто втратив українське громадянство, а велика кількість членів уже забороненої ОПЗЖ пішли з Ради нібито за власним бажанням. Наразі в парламенті налічується вже 403 депутати — антирекорд за всю історію незалежної України. Лабораторія законодавчих ініціатив же вирішила спрогнозувати, скільки ще депутатів може вибути з Верховної Ради та які наслідки це може мати.

У “зоні ризику” мажоритарники та ексчлени заборонених партій

Якщо депутатів позбавляють мандатів, то чому ж на їхнє місце не приходять нові? Справа в тому, як саме депутат був обраний: якщо по списку партії, тоді його мандат отримує наступна людина зі списку. Як показує практика, поповнення депутатів по списках не є проблемою. Саме це відбулось, зокрема, в партії “Голос”: на місце Рустема Умєрова, призначеного у 2022 році головою Фонду держмайна (з вересня 2023 року Рустем Умєров обіймає посаду Міністра оборони України. — Авт.), прийшов Максим Хлапук. Значно складніша ситуація із “мажоритарниками”. Якщо такий народний депутат втрачає мандат, необхідно проводити вибори в округу, який втратив представника. Саме тут проявляється одна із двох головних технічних причин різкого падіння кількості парламентаріїв: вибори під час воєнного стану не передбачені Конституцією. Отож, мажоритарники тягнуть за собою в політичну труну і своє місце в Парламенті.

Інша причина — деколи списку партії, як і її самої, більше не існує. Саме це і сталось із ОПЗЖ. Оскільки її діяльність заборонена на території України, замінити депутатів, які обирались по її списку, просто неможливо. Тому ці дві категорії депутатів — мажоритарники та ексчлени ОПЗЖ — і є в центрі нашої уваги.

Але як саме депутати можуть достроково втратити мандат? У ст. 81 Конституції України прописано декілька причин. На практиці ж майже всі втрати мандатів за останні півтора року відбувались формально з двох причин: позбавлення громадянства та за особистою заявою. Причини втрати мандатів депутатів із групи ризику від початку повномасштабного вторгнення: 11 — за власним бажанням, 6 — втрата громадянства, 1 — отримання державної посади, 2 — смерть.

Скільки нардепів ще можуть втратити мандат?

Є декілька основних причин, через які депутати полишали свої місця в Раді раніше. ЛЗІ підрахувала, яка кількість депутатів може бути в таких же умовах на цей момент.

Ризик №1 — приналежність до проросійських політичних сил (-33).

Перш за все, не можна не згадати про заборонену ОПЗЖ. Саме вихідці цієї партії є під особливим прицілом. Так, протягом воєнного стану було ініційовано не один законопроєкт, який має на меті припинити повноваження депутатів із цієї фракції. Проте всі вони були відкинуті як “неконституційні”. Тим часом ряди колишньої ОПЗЖ рідшають і без конкретних рішень “зверху”: наприклад, Тетяна Плачкова склала свій мандат нібито “за станом здоровʼя”, а в деяких випадках депутати втрачають мандати і через процедуру позбавлення громадянства. Отож, саме ці депутати є під особливим ризиком, а потенційна “Рада майбутнього” може бути меншою на 33 парламентарія, якщо всі колишні члени ОПЗЖ втратять мандати.

Ризик №2 — перехід на керівні посади у ЗСУ (-1).

Більше як пів року тому склав мандат генерал-лейтенант ЗСУ Михайло Забродський — він вирішив сконцентруватися на роботі з Генштабом. Серед мажоритарників є один депутат, який воює, а саме — підполковник Сергій Рудик із групи “За майбутнє”. Із подальшим просуванням по службі він, як і його колишній колега, може більше сконцентруватись на військовій справі — отже, кількість депутатів може зменшитись ще на одного.

Ризик №3 — набрання законної сили обвинувальним вироком (-16)

Однією із можливих причин втрати мандату може бути набрання законної сили обвинувальним вироком. На основі наявної у публічному просторі інформації, ми підрахували депутатів, на яких були відкриті кримінальні справи протягом останніх років, а також — щодо кого з народних депутатів було розпочато досудове розслідування. Таких серед мажоритарників (без врахування депутатів від ОПЗЖ) ми нарахували 16 парламентарів.

ЛЗІ неодноразово надсилала запити до Офісу генерального прокурора з метою отримати офіційну інформацію щодо кількості народних депутатів, щодо яких було відкрито кримінальне провадження. На жаль, у наданні інформації було відмовлено. Тож ці дані зібрано на основі відкритих джерел.

Ризик №4 — припинення громадянства України.

В ідеалі друге громадянство також має бути достатньою умовою для втрати мандата. Та, як показує досвід, цю карту розігрують лише тоді, коли це зручно — історії Вадима Рабіновича та Ігоря Васильковського є прекрасною ілюстрацією. Проте цю категорію ми до аналізу не брали: знайти інформацію такого роду з відкритих джерел майже неможливо, та і в самій Раді на це не надто зважають.

Враховуючи всі ці ризики, можна зробити припущення, хто є наступним потенційним депутатом “на вихід”. Фул-хаус зібрав нардеп Вадим Столар. Він належав до т. зв. Батальйону “Монако”, має на своєму рахунку декілька кримінальних проваджень, до нього навідувалась СБУ із обшуком, він належав до ОПЗЖ. І навіть більше: раніше вже лунали чутки, що він складатиме мандат.

Чи є зменшення кількості народних депутатів критичним для поточного скликання?

Після введення воєнного стану зріс запит на очищення Парламенту від зрадників та корупціонерів. Разом з тим, їх заміна подекуди є неможливою. Враховуючи всі перераховані ризики, наразі мінімальна можлива кількість депутатів — 353. Проте в будь-який момент можуть з'явитися нові кримінальні провадження та ротації в Уряді. Чим це небезпечно?

Є декілька порогів кількості голосів, які Рада повинна досягнути для повноцінного виконання своєї роботи. Це — 1) 226 для прийняття законів, 2) 300 для змін в Конституцію та 3) 338 — для імпічменту президента. Імовірно, до таких показників ІХ скликання не впаде і парламент все ж зможе продовжувати роботу.

Хоча проблем все одно не уникнути: як заявив перший заступник Голови Верховної Ради Олександр Корнієнко, “це перша Рада, в якій нема 10% депутатів, і теж треба розуміти, що це впливає на комітети, де не так багато людей… Там гірше з кворумом тепер”. Отож, здатність парламенту приймати рішення неодмінно знизиться, і що менше буде депутатів — то більш явною ставатиме ця проблема.

Є і інший вимір цієї історії. Важливою є доля не тільки окремих депутатів, а і політичних сил, до яких вони входять. Для формування у парламенті фракції або групи необхідно мінімум 17 депутатів. Вже зараз є три групи депутатів, чий склад дорівнює цьому мінімуму: “Відновлення України”, “За майбутнє” та “Довіра”. Проте якщо розбити по фракціях “ризикових” депутатів, то можна побачити, що усі чотири депутатські групи, які є в Раді, можуть припинити своє існування.

У такому випадку може змінитися конфігурація депутатських груп: при повному вичищенні “ризикових депутатів”, із ексчленів цих політичних сил залишиться ще 33 депутати — цього майже достатньо, аби створити ще дві групи. Разом з тим, у парламенті ще залишатимуться 20 позафракційних депутатів, яких можуть використати як додаткових осіб для перекриття можливої недостачі.

Ще один ризик, на який наражається Парламент, — втрата монобільшості. “Слуга Народу” у відповідь на гучні скандали членів коаліції просто виключає їх із рядів фракції. Саме це сталось у серпні із Анатолієм Гуньком та Богданом Торохтієм. Що характерно, Давид Арахамія, коментуючи виключення Торохтія, прямо заявив, що “тут є деякі спроби маніпулювати ситуацією, щоби ще більше зменшити нашу фракцію”. Тобто небезпека якщо не розпаду, то, як мінімум, критичного зменшення монобільшості вже передчувається і самим головою фракції. Наразі у правлячій фракції є 235 депутатів, якщо ж відняти ще шість, виділених нами, — залишиться всього 229. Тобто ще чотири скандали відділятимуть “Слугу Народу” від необхідності створювати коаліцію, обʼєднуючись із іншою фракцією, чи шукати інші шляхи поповнення фракції — “вербувати” позафракційних депутатів або ж повертати “колишніх”.

Постійне зменшення кількості народних депутатів найбільше нагадує цугцванг — ситуацію на шаховій дошці, коли кожен наступний хід лиш погіршує наявну ситуацію. Суспільство вимагає різкої відповіді на будь-які скандали, в які втрапляють народні обранці. Якщо відповіді не буде — “зловмисник” залишиться при привілеях, на які він, можливо, не заслуговує. Якщо ж той втратить мандат — проблема (не)набору голосів ставатиме все більш явною. Можливо, саме із небажанням втрачати дієздатність Ради повʼязане таке затягнуте зволікання із позбавленням мандатів депутатів від вже давно забороненої ОПЗЖ. Все-таки вони стали зручним важелем в руках влади, чесно відіграючи свою роль пішаків. 

Лабораторія законодавчих ініціатив