Демони агресії зі скриньки Пандори, яку відкрив Путін

Деякі прогнози краще б не справджувалися. Наприкінці минулого року було цілком очевидним, що рік прийдешній буде вкрай важким, навіть переломним із погляду формування майбутнього світового порядку. Але те, якими темпами почали розгортатися події вже в січні, перевершує очікування навіть для песимістичного сценарію.

Новий рік розпочався з небаченої ракетної атаки на Україну, під час якої з десяти “Кинджалів” було збито десять, але жертв і руйнувань уникнути не вдалось. У Японії стався надпотужний і руйнівний землетрус, наслідки якого ще довго будуть предметом уваги уряду цієї країни. Тим не менше до Києва прибула міністр закордонних справ Йоко Камікава, й цього року вона стала першою, хто словом і ділом підтримав Україну. Ціла низка візитів на найвищому рівні, укладення безпекової угоди з Великою Британією, нові пакети допомоги й іще чіткіше розуміння недоговороспроможності Путіна та його кліки — все це має стати чинниками стабілізації на тлі епохи виборів, у яку вступило людство. На щастя, перші вибори — на Тайвані — відбулися, й успішно, але Китаю все ж таки вдалося зменшити дипломатичну вагу Тайваню, переманивши Республіку Науру на свій бік.

Значно гірше події розвиваються на Близькому Сході, в Південній Азії та інших регіонах. Хусити атакували транспортні кораблі в Червоному морі й отримали відповідь у вигляді ракетних ударів США та Британії. Тепер вони заявляють, що американські та британські кораблі є законними цілями для їхніх іранських ракет. Іран обстріляв спершу Ірак, а потім Пакистан, і отримав зустрічний авіаційно-ракетний удар по своїй території, після чого вирішив наразі деескалувати. Аргентина відмовилася вступати до БРІКС, а (чомусь) Південна Африка подала проти Ізраїлю позов до Міжнародного кримінального суду, звинувачуючи єврейську державу в геноциді. Тим часом ХАМАС не припиняє атак на ЦАХАЛ, у США триває жорстке протистояння між президентом і Конгресом, а Трамп тим часом досить успішно торує шлях до номінації у кандидати на вибори президента США від республіканців. В Еквадорі — фактичний стан громадянської війни з наркобаронами, а Північна Корея обстріляла один із островів Південної й заявила, що Республіку Корея треба визнати в Конституції КНДР ворогом номер один і визначити її повну окупацію основною ціллю.

Демони агресії зі скриньки Пандори, яку відкрив Путін, як і очікувалося, досить швидко розповзаються світом. За часів наукового комунізму радянських людей вчили, що природа суспільств, за Марксом, відповідає формулі “суспільне буття визначає свідомість”. Якби це було так, то потоки російських нечистот мали б змити великоруський імперіал-шовінізм у найближче болото, а хронічний голод населення Північної Кореї — мати наслідком сумніви в яскравості променів учення Чучхе. Можливо, теза Маркса виправдовується в демократіях. Але в країнах новітньої вісі зла все навпаки. У Франциска Гої є знаменитий офорт, фабула якого — сон розуму породжує чудовиськ. Це іспанське прислів’я точно характеризує стан речей “за порєбріком”, північніше 38-ї паралелі, у Ємені, де, як кажуть фахівці, 90% населення вживають кат — наркотичну рослину, та в інших членах “альянсу хаосу”. Неможливо збагнути логіку цих режимів, які могли б існувати ще довго, якби залишалися всередині своїх кордонів. Один із наочних прикладів — Афганістан. Але запалення власної свідомості хибними уявленнями про навколишній світ і своє місце в ньому спонукає їх до дій, які врешті-решт призведуть до катастрофічних наслідків. Один із наочних прикладів минулого — нацистська Німеччина, а сучасності — Росія. Питання в тому, коли саме катастрофа станеться і скільки це коштуватиме людству.

Частиною японської культури є вміння “читати повітря” (kuuki o yomu), тобто розуміти невербальну комунікацію іншої людини чи групи людей. У найважливіших випадках, наприклад, ставлення до війни або до національної ідеї, таке “повітря” охоплює все суспільство й перетворюється на загальноприйняте розуміння, яке не потребує слів чи пояснень. Воно стає невід’ємною частиною суспільного договору. Для сторонніх людей особливо важливо вміти відчувати енергію, пов’язану з “повітрям”, розшифровувати наміри й очікування суспільства, аби не вскочити в халепу.

Схожа ситуація — в міжнародних відносинах. У світовому “повітрі” пахне великою війною, що має потенціал вийти за межі не лише України, а й Європи, якщо ігрища в популізм і намагання загравати з бандитами під час нападу затягнуться. Хвиля показових виступів російських “консерв”, які протягом декількох тижнів переконували вузьке коло обмежених пропутінських осіб у тому, що “треба домовлятися”, наразі відкотилася, а ефективне перетворення крейсера “Москва” на авіаносець укотре продемонструвало хибність думки деяких “аналітиків” “РЕНД Корпорейшен”, що надання зброї Україні нічого не змінить. Не дивно, що читати “повітря” не вміє не лише Лавров, який видав чергову порцію “багатополярності” та “бріксівщини” під час підсумкової прес-конференції про “успіхи” російської дипломатії, а й деякі представники раніше шанованих мозкових центрів. Таких японці дещо презирливо називають КУ — kuuki ga yomenai, або “неспроможні читати повітря”, й не запрошують у пристойні компанії. Нехай Лаврову про “успіхи” розкажуть російські ФСБ-дипломати з посольства РФ у Токіо, які нині мріють вийти зі своєї штаб-квартири, замаскованої під дипломатичне представництво, хоча б у найближчий магазин дешевих товарів. Бо більше нікуди не кличуть.

Маленькі перемоги неодмінно призведуть до великої — закону переходу кількості в якість ніхто не скасовував. Як неможливо скасувати й особливість людської психіки, згідно з якою легше підтримують переможців, тих, хто не опускає рук і не втрачає надії. Кожен локальний успіх на полі бою, кожен збитий “Кинджал” чи А-50, кожна демонстрація живої української культури, кожна перемога наших неймовірних спортсменів — усе це працює на формування правильного “повітря”. Достатньо раз побачити овації японської публіки, яка, будьмо відверті, не відчуває дефіциту у виступах виконавців найвищого рівня із цілком мирних світових столиць культури, на концертах ансамблю імені Вірського, балету Національного театру опери та балету або оркестру Київської філармонії, аби зрозуміти це.

Наразі в повітрі — вибори в РФ і тимчасовий бюджет у США, якого вистачить лише до 8 березня. Неважко спрогнозувати черговий залп замовних матеріалів у колись шанованих американських виданнях, нові одкровення кремлівського карлика про те, що “цілі досягнуто” й “усе іде за планом”, як і те, що він захищатиме заморожені російські активи від конфіскації. Він справді вважає всіх решту групою недорозвинених осіб, які не мають волі діяти. Вкрай важливо, щоб він помилився, й наразі немає жодних підстав вважати інакше. Європа також хоче прийти до своїх виборів зі щитом, а не на щиті, й немає іншого варіанту, крім як виконати все, про що домовлялися. Путіну таки вдалося розбудити вже добряче приспаний жах світової війни, й лише диктатори вісі зла не розуміють наслідків.

22 листопада 1963 року президент США Джон Кеннеді перебував у передвиборчій поїздці в Далласі. Там він став жертвою нападу й був убитий по дорозі на передвиборчий мітинг, на якому збирався виступити з важливою промовою. Її текст лежав складений у внутрішній кишені піджака. Там були такі слова: “Нарешті ми маємо зрозуміти, що нація не може бути сильнішою за кордоном, ніж вона є вдома”. Варто вважати, що після Карибської кризи він мав усі підстави для такого висновку. Про ці слова повинні пам’ятати нині в багатьох столицях країн, де мають відбутися вибори й не припиняються намагання розхитати внутрішні конфлікти в умовах загрози зовнішнього. Путіну та його оточенню здається, що вони створюють “повітря”. Насправді ж вони його тільки псують. Сморід блукає Європою, сморід путінізму, й добре, що серед лідерів альянсу демократій дедалі менше тих, хто не вміє читати. 

Сергій КОРСУНСЬКИЙ, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Японії