“Декларативна” ЧЕСНість кандидатів

Одним з чотирьох критеріїв, на який перевірялися всі кандидати, є фінансова чесність — чи відповідає декларація реальному способу життя, який веде кандидат та його родина.

Рух ЧЕСНО встановив чимало невідповідностей та лукавства в деклараціях майбутніх парламентарів, а подекуди — і відверту брехню. Що намагалися, але не змогли приховати майбутні народні обранці у своїх деклараціях? Чому про це мають знати виборці?

Українські політики дуже відрізняються від своїх європейських та американських колег. Ця різниця помітна відразу — від способу вдягатися, розмовляти, жити, до способу мислити і розуміти суспільні процеси.

Проте, є ще одна помітна різниця: на Заході політиком вважають того, хто або професійно займається політикою, тобто від студентських років бере активну участь у житті партій, працює волонтером на виборах, допомагає діючим депутатам та міністрам, постійно навчаючись політичним премудростям як ремеслу.

Або ж того, хто зробив самого себе і довів, що може працювати та жити заради інших, хто займається громадськими справами, благодійництвом та має значне суспільне визнання.

У другому випадку йдеться, як правило, про зовсім не бідних людей, часто навіть заможних, які вирішують не класти життя винятково на бізнес, а йдуть у політику.

Проте, у кожному з цих випадків політики знають і розуміють, що увага до їхнього життя буде дуже серйозною, бо суспільне визнання не з’являється просто так, воно виникає на фоні справ і повної прозорості у справах. І одним з найбільш важливих моментів є те, як ці люди платять податки, тобто виконують свій громадянський обов’язок.

Тих, хто платить податки, поважають, бо розуміють, що саме за кошти великих платників податків країна може утримувати правоохоронні структури, платити дотації та пенсії.

Приховувати прибутки і не платити податки — чи не найбільший громадянський гріх, бо це — зневага до країни та суспільства, це злочин, який надміцно закриває шлях до політичної кар’єри.

В Україні все інакше: платити податки не модно, модно — не платити, роблячи все можливе, аби заробляти та не витрачатися на податки.

Увага суспільства до декларацій мінімальна. Але поза цим, саме декларації лишаються серйозним індикатором багатьох якостей тих, хто прагне бути політиком: чи чесний він з державою та суспільством, чи виконує громадянський обов’язок, чи не приховує свої статки зароблені в корупційний спосіб.

Саме тому один із критеріїв ЧЕСНО стосується декларацій кандидатів у депутати та тому, чи відповідають вони способу життя того чи іншого кандидата. Демократія починається з прозорості.

Закон не дарма зобов’язує всіх кандидатів оприлюднювати публічно декларацію, бо з цього — прозорості та підзвітності — починається шлях в політику.

Якщо людина стає політиком, то ця прозорість має бути обов’язковою. І тут навіть мінімальний аналіз результатів дослідження свідчить, що політикою займаються люди, які навіть уявлення не мають про свої громадянські обов’язки.

Бідаки на Лексусах

Показова декларація в цьому сенсі у кандидата в 133 окрузі міста Одеса Володимира Петрова, який ніби очолює громадську організацію “Журналісти проти депутатів”. Організувавши діяльність “журналістів” проти депутатів, Петров за весь минулий рік не отримав ні копійки прибутку.

Зате того ж року зміг покласти у банк 92 тисячі гривень у банк, застрахуватися на 124 тисячі, утримувати будинок, дві земельні ділянки та квартиру, але головне — купувати та використовувати наступні авто: Porsche Panamera Turbo 2010, Lexus RX 350 2011 року, Mercedes Benz ML 500 2001 року, Mercedes Benz S500 (у власності членів сім’ї).

Вартість лише перших двох автівок перевищує 2,2 мільйони гривень. Складно уявити, що такого роблять “журналісти проти депутатів”, що дає можливість купувати такі машини. Але головне питання: в який спосіб Петров дістав ці кошти і чи сплатив з них податки?

Ще один приклад — відомий “громадський активіст” Олександр Пабат, що нині намагається обратися в 219 окрузі в Києві. З 2005 року він працює на чолі союзу громадських організацій “Громадський актив Києва”, а до того працював рекламістом в “Фінанси та Кредит” та заступником голови Святошинської РДА. Минулого року заробив менше 53 тисяч гривень, члени родини — менше 15 тисяч гривень.

Натомість він є власником 5 земельних ділянок, трьох квартир загальною площею понад 250 м2 та 6 автівок, і це без урахування численної власності членів його родини. При цьому кандидат нічого не витрачає на утримання улюблених спортивних авто і численного майна.

Саме ці люди претендують на звання “нового покоління” в українській політиці і постійно позиціонують себе як альтернатива політикам діючим.

Утриманці

Ще одна, доволі численна категорія кандидатів, — утриманці власних дружин. Виглядає так, ніби саме їхні дружини опікуються фінансовим станом родин — займаються бізнесом, купують власність та автівки, паралельно виховуючи малолітніх дітей. Чоловіки в цей час займаються громадськими справами.

Звідси виникає логічне запитання: чи в такому разі не ці жінки мали б бути кандидатами, якщо вони настільки успішні в бізнесі і можуть так вправно планувати сімейні бюджети. Може, і бюджет країни в такому разі краще виглядав би.

Одним із типових утриманців є лідер українських комуністів Петро Симоненко. Його молода дружина заробила щонайменше в півтора рази більше свого відомого чоловіка. Більше того, на відміну від Симоненка, який є власником лише однієї скромної квартири у 70 м2, його жінка має їх аж чотири.

Чимало утриманців і серед опозиціонерів, яких ледь не безхатченками можна назвати. Андрій Кожем’якін, наприклад, також живе на житловій площі своєї дружини, бо власної не має.

Більше того, він класичний утриманець, бо минулого року заробив щонайменше вп’ятеро менше від прибутку у 2,24 мільйона гривень, який отримала його жінка.

Інший соратник Тимошенко — Іван Кириленко, хоч і заробив у парламенті більше за свою дружину, все ж власності, за винятком однієї квартири, не має. Тоді як дружина має повний комплект: землю, будинок в 540 м2, квартиру, садову ділянку та навіть гараж.

Насправді, всі розуміють причину такого дисбалансу в деклараціях на користь дружин. Політики просто бояться чесно показувати свою власність через страх статті “конфіскація майна”, записуючи все на “дружин або улюблених тещ”.

Чиновники-мільйонери

Серед кандидатів ви можете знайти людей, які все життя пропрацювали на державних посадах, але встигли накопичити непогані суми у банках. Наприклад, колишній генпрокурор Геннадій Васильєв, який від ВУЗу працював хіба що чиновником в судах та прокуратурі, а потім депутатом Верховної Ради, зміг зібрати у банку понад 2,212 мільйонів гривень.

Щоправда, пан Васильєв може твердити, що відкладав буквально кожну копійку впродовж життя до того внеску, бо більше жодної власності у кандидата немає. Зважаючи і на відсутність родичів першого кола, абсолютно невідомо, де живе народний обранець і на чому пересувається, адже в цих розділах його декларація — одні мінуси.

Як колишній прокурор Васильєв, очевидно, також добре знає, що таке конфіскація майна, аж до тієї міри, що воліє взагалі того майна не мати, принаймні офіційно.

У 108 виборчому окрузі від Партії регіонів балотується Юрій Терніков, який минулого року заробив скромну суму у 65 тисяч гривень. Ніби то нічого дивного: останні 10 років кандидат перебував на державній службі, обіймав посаду заступника глави Перевальської районної державної адміністрації, начальника ревізійно-аудиторського відділу КРУ Державного комітету України Держрезерву, директора державного підприємства “Комбінат Прогрес” Держрезерву.

Тепер займається благодійництвом — очолює Фонд соціального захисту населення Добродій.

В той же час, незрозуміло як кандидат заробив та утримує своє численне майно. Зокрема, у власності Тернікова Юрія Миколайовича зазначено: земельні ділянки площею 1518 м2, 1518 м2, 480 м2, 120 000 м2, 900 м2, 400 м2, житлові будинки — 448,5 м2 та 272,2 м2.

У членів родини — земельні ділянки площею 1181 м2, 2500 м2, 6500 м2, 1000 м2,100 000 м2, 100000 м2,100 000 м2, 2500 м2, 1900 м2, 1000 м2, 1000 м2, 1000 м2, 1800 м2, 800м2, 700 м2, 150000 м2; будинки, житлові площі яких: 49,3 м2, 259 м2, 146 м2; квартири житлові площі яких: 63,6 м2, 58,9 м2, 48,3 м2.

У власності кандидата перебували автомобілі Honda Legend 2006 року випуску та Ford Econoline E350 2008 року випуску, а також напівпричіп. А у власності членів родини були три автомобілі — Range Rover Vogue 2007 року випуску і два Land Rover Freelander 2011 року випуску. За даними Віннер Автомотів найменша вартість одного Land Rover Freelander 2011 року випуску становить 341000 гривень.

Герої Forbes

Не менш цікавими є й декларації українських мільярдерів, які до всього свого багатства прагнуть мати ще й депутатські мандати. Найбагатший з них — власник корпорації “Фінанси та Кредит” та нині народний депутат фракції “Батьківщина” Костянтин Жеваго, якого Forbes стабільно називає в десятці найбагатших українців зі статками в 1,8 мільярдів доларів.

Проте, коли читаєш декларацію Жеваго, хочеться оголосити про збір коштів на підтримку цього депутата, бо загальну суму своїх прибутків він задекларував на рівні 137 тисяч гривень. Утримуватися за кошт дружини він теж не міг, оскільки вона заробила лише 51 тисячу гривень.

Щоправда, ситуацію з бідацтвом Жеваго трохи рятують одержані в Швейцарії 300 тисяч доларів. Проте, окрім квартири Костянтин Валентинович та його родина не мають більше нічого — ані повітряних суден, ані катерів, ані землі, ані будинків, ані навіть автівок. Очевидно, користуються громадським транспортом?

***

Не байдужим та не лінивим можемо лише порадити переглянути декларації хоча б тих кандидатів, які балотуються у ваших округах. Аби обирати свідомо, бо саме в цьому є наш громадянський обов’язок.

Ці невеличкі документи дають цілком очевидне уявлення про країну, в якій ми живемо. Країну, де депутати не соромляться їздити на найдорожчих машинах та записувати все майно на дружин, де мільярдери не платять податки і при цьому прагнуть представляти народ у вищому законодавчому органі країни.

Де люди, які називаються “журналістами”, не отримуючи нічого, купують машини на мільйони гривень.

Далі можна почитати, що у своїх політичних програмах ці люди обіцяють нам “зміни”. Критерій ЧЕСНО, що стосується обов’язкової прозорості декларацій кандидатів, аби кожен міг перевірити, чи відповідає спосіб життя людини задекларованим статкам, дає чітке розуміння — зміни мають початися з особистої відповідальності тих, хто прагне бути політичним класом.

І якщо хтось казатиме, що чесно вести бізнес в країні не можна, що платити податки — означає підгодовувати корупціонерів, а власності краще не мати, бо її можуть відібрати, то в політику варто йти, аби все це змінити. А не апелювати до того, чому це так і лишати все таким, як воно є сьогодні.

Без особистої відповідальності кожного кандидата, без прозорості, без усвідомлення громадянського обов’язку перед країною, не може бути відповідальності партійної, фракційної, парламентської та будь-якої іншої політичної відповідальності.

Вікторія СЮМАР