Чому виробники зброї тікають з України

Підприємства державного концерну “Укроборонпром” щороку генерують 600-800 млн дол надходжень в Україну. Ці гроші вкрай важливі для економіки держави. Це і нові технології, і робочі місця. В умовах війни на Донбасі це ще й стратегічний ресурс для ремонту радянської техніки.

Якщо Таїланд купував сучасні українські танки “Оплот” по 5 млн дол, а відновлення радянської моделі Т-72 коштує 200 тис дол, то в підсумку один танк за кордоном підтримує 25 радянських вдома.

Це приваблива арифметика, проте вона неповна. Валютні надходження в Україну можуть зрости, якщо уряд лібералізує експорт військових товарів і для державних, і для приватних виробників.

Хлопці з паперами

У 2016 році українського глядача у кінотеатрах повеселила голлівудська комедія “Хлопці зі стволами”. У фільмі на реальних подіях йшлося про двох приятелів, яким вдалося отримати багатомільйонний контракт від Пентагона на постачання набоїв для військових сил в Афганістані.

Хоча через жадібність одного з героїв історія закінчилася вироками для обох, увагу спеціалістів передусім привертає легкість, з якою можна вести специфічний збройний бізнес у США, наскільки просто можна отримати інформацію про оборонні контракти уряду онлайн, у тому числі за кордоном.

Не менш цікавим є те, наскільки низький “поріг входження” в оборонний сектор за кордоном для нової компанії. Новачку у США реально зібрати документи, які дозволяють позмагатися на тендері за міжнародне замовлення на 300 млн дол.

В Україні теж можливі кримінальні історії, пов'язані з експортом зброї, але зовсім інші. У вітчизняному бізнесі керують не підприємці, а бюрократи.

Основним органом, який контролює експорт та імпорт військових товарів, є Державна служба експортного контролю України — Держекспортконтроль або ДСЕК. В теорії це сервісна служба, яка повинна роз'яснювати українським та іноземним виробникам зброї особливості вітчизняного законодавства.

В епоху диджиталізації достатньо зайти на застарілий портал служби з неповним переліком паперових дозволів для експорту-імпорту військових товарів, щоб зрозуміти, наскільки все складно і, як показує практика, дорого. Часом ціна хабарів за бюрократичні дозволи сягає сотень тисяч доларів.

Подільський суд столиці уже три роки слухає справу Сергія Головатого, колишнього начальника відділу державної експертизи міжнародних передавань товарів подвійного використання, який за право експортувати гільзи до двигунів внутрішнього згорання вимагав у приватного виробника 250 тис дол.

До слова, військові товари бувають різними. Є товари тільки військового призначення, а є товари подвійного використання, які також можна застосовувати в мирному житті: будівництві, агросекторі, цивільній авіації. Згадана ДСЕК видає дозволи на торгівлю обома групами товарів.

Щоправда, крім Держекспортконтролю, є інші органи, від яких залежить, чи продасть щось український виробник за кордон. Додатково документи погоджують Міністерство оборони, СБУ та служба розвідки.

В окремих випадках дозволи розглядаються на Міжвідомчій комісії з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю. Наприклад, Служба безпеки перевіряє, чи немає за підприємством сумнівного шлейфу порушень законодавства у сфері експортного контролю чи державної таємниці.

Міністерство оборони ознайомлюється з переліком та властивостями військових товарів, які повинні йти на експорт, і підтверджує, що ці товари в даний час не потрібні для заходів оборони. Збір усіх дозволів затягується на місяці, що породжує додаткові можливості для хабарництва.

Особливе місце в бюрократії посідає державний концерн “Укроборонпром”. Він виступає посередником між національним експортером та іноземним замовником у вигляді комісіонера, що породжує додаткові корупційні ризики.

Саме у спеціальних експортерів “Укроборонпрому” державні та приватні виробники військових товарів повинні замовляти послуги експортно-імпортних комерційних операцій. Також із структурами “Укроборонпрому” підприємці вимушені погоджувати остаточну ціну товару для іноземного замовника.

Таке жорстке й непрозоре регулювання заважає вітчизняним підприємцям конкурувати на міжнародних тендерах, змушує приватних виробників переносити потужності і податки в сусідні країни Європейського Союзу.

Польща: ніяких хабарів

У середовищі виробників зброї і товарів подвійного призначення не прийнято відверто говорити про проблеми через пряму залежність від чиновників. Олександр Носов — один з небагатьох, хто бачить в лібералізації та прозорості економічні можливості для України і готовий говорити про це публічно.

Він власник компанії “Дніпро спецтех”, яка спеціалізується на виробництві запчастин для промислового обладнання, дорожньої спеціальної техніки та шасі для БТР. Поставляє продукцію у країни ЄС. Частково переніс виробництво у Польщу саме через національні бюрократично-корупційні обмеження.

За його словами, він такий не один. Українські виробники спеціальних товарів, зрозумівши, що змін на ринку не буде, почали активно переводити виробництво в інші країни: Польщу, Чехію, Болгарію. Сусідні країни мають очевидні переваги.

Наприклад, у Польщі, щоб стати експортером спеціальних та військових товарів, достатньо мати керівником компанії поляка віком понад 30 років.

Він повинен пройти профільні курси на знання законодавства, скласти спільний іспит Міноборони та МВС, пройти співбесіду з працівником служби безпеки. Після цього компанія отримує “концесію” — аналог української безтермінової ліцензії на право міжнародної торгівлі без будь-яких посередників.

“Концесія видається не на фірму, власник якої може змінитися, а на конкретну людину, яка відповідатиме за можливі порушення”, — уточнює Носов.

Усі процеси там відбуваються онлайн. Очікування ліцензії триває не більше десяти діб, розмитнення проходить без виходу з офісу. “Сервіс націлений на те, щоб підприємець легко долав бюрократичні процедури”, — додає Носов.

У Польщі при експортних операціях підприємство Носова платить 18% податку з прибутку (раз на рік), 23% податку з доходу працівників та платіж за страхування життя робітників — 350 злотих (близько 2,5 тис грн) щомісячно за кожного працівника незалежно від обороту або прибутковості.

ПДВ у Польщі вищий, ніж в Україні, — 23%, але він повертається чітко і вчасно, протягом місяця.

На думку підприємця, це дорожче, ніж в Україні, зате там усе регламентовано, що дозволяє планувати роботу. Крім того — ніяких хабарів.

“В Україні чиновники хочуть потрапити в цехи, де є економіка, де можна заробити. У країнах Євросоюзу чиновники приходять лише на полігон, де відбуваються випробування”, — пояснює Носов.

На шляху виробників стоять не тільки бюрократичні перешкоди.

Контроль “Укроборонпрому” над експортом провокує реальний конфлікт інтересів. Світлана Зварич, представниця інженерної групи “Арей”, приватної ініціативи, яка виробляє бронетехніку для Міноборони, розповідає власну історію.

За її словами, “Арей” може поставляти за кордон технології — танкові кондиціонери і танкові енергетичні агрегати. Проте підприємці не уявляють, як саме вони могли б скоординувати свої дії при експорті з “Укроборонпромом”.

“Викласти на стіл свої ноу-хау, щоб вони їх “оцінювали”? Чи десь на Тайвані запустили паралельне виробництво?” — риторично питає Зварич.

Прискорення реформ

Утім, не все так погано: дещо у сфері реформування експорту таки зроблено.

Донедавна списки товарів подвійного використання, на які поширюється державний контроль, встановлювалися п'ятьма офіційними переліками. У 2018 році уряд затвердив єдиний список за формою, що діє у ЄС. В Євросоюзі такий перелік був запроваджений десять років тому, у 2009 році.

Колишній заступник директора “Укроборонпрому” Денис Гурак вважає, що період виборів дозволяє прискорити перетворення у такій делікатній сфері.

“Давно назріла необхідність узгодити чинні правила з економічною реальністю. Передусім — провести лібералізацію ринку з метою надання приватним компаніям права на експорт власної продукції. Тим більше, що відповідні  законодавчі ініціативи уже існують”, — підсумовує Гурак.

Гліб КАНЄВСЬКИЙ, StateWatch, проект “Марлін”