Чому терористів не називають “терористами” у західних ЗМІ?

Самі ж західні журналісти вдаються до всіх можливих визначень: озброєні сепаратисти, повстанці, проросійські сепаратисти, сепаратистський рух, проросійські бойовики, сепаратисти з самопроголошених республік тощо. Тільки не “терористи”!

Втім, певна еволюція у термінах все ж таки є.

Якщо у червні минулого року, коли тільки почалися військові дії на сході країни, найпопулярніші ЗМІ писали лише про “повстанців” або “сепаратистів”, сьогодні в американських і британських виданнях фігурує термін “Russian-backed separatists” — “сепаратисти яких прикриває Росія”.

І це принаймні частково дає зрозуміти читачеві — хто відповідальний за війну.

Найрадикальнішим, але маловживаним визначенням терористів на сході поки залишається “маріонетки Кремля” — “Kremlin puppets” в англомовних ЗМІ та “проросійські сили” — “prorussischen Kräfte” в німецькомовних медіа.

Франкомовні та іспаномовні ЗМІ надають перевагу усталеному терміну “проросійські повстанці/сепаратисти” — “rebelles prorusses, separatistas prorusos”.

Не так давно стався інцидент із заголовком статті в “The New York Times”, який був сформульований наступним чином: “За словами голландців розслідування катастрофи малайзійського Боїнгу блокується в Україні” — “Dutch Say Inquiry Into Malaysia Jet Crash Is Being Blocked in Ukraine”.

З тексту було зрозуміло, що перешкоджають роботі голландських експертів терористи на сході, але із заголовку випливало, що розслідування блокує саме українська влада.

Завдяки зверненням читачів і, зокрема, заклику Мирослави Гонгадзе, заголовок того ж дня змінили на “Сепаратисти в Україні блокують розслідування катастрофи малайзійського Боїнгу”. Та це лише один з прикладів того, як неточність у термінах може впливати на міжнародний імідж держави.

Тлумачний словник Merriam-Webster на слово “тероризм” дає досить точне визначення того, що відбувається на Донбасі: “застосування насильницьких дій з метою залякування людей як спосіб досягнення політичних цілей”.

Тому, якщо хтось цікавиться, що ж відбувається на сході України, можна сміливо рекомендувати зазирнути у словник на букву Т — “тероризм”.

То чому західні журналісти такі обережні у визначенні учасників збройного конфлікту в Україні?

“Якщо ви запитаєте когось про значення слова “тероризм”, люди будуть згадувати новини із Близького Сходу чи Північної Африки, — каже Соболч Ворош, угорський кореспондент, який побував на обох сторонах конфлікту. — Хоча і мушу визнати, що хлопці із “ДНР” та “ЛНР” займаються приблизно тим самим, що описано у визначенні “тероризм”, але, так би мовити, на більш скромному рівні. Проте оскільки це європейський конфлікт, називати “ДНР-ЛНР” терористами було б політичною заявою, яка навіть теоретично виключає будь-які помилки українського уряду”.

Кюрре Ліен, норвезький журналіст і співробітник “The New York Times” вважає термін “сепаратисти” більш коректним, оскільки “ДНР, наскільки нам відомо, це — не терористична організація. Вони загалом нормально поводяться із цивільними і мають широку підтримку серед місцевих”.

“Для журналістів слово “терорист” — проблематичне. Уникання цього терміну — це намагання західних медіа тримати дистанцію та максимальний нейтралітет у інформаційній війні, — пояснює Едвард Лоуренс, журналіст BBC News. — Надто багато груп з різними ідеологіями, релігійними віруваннями та політичними цілями беруть участь у цьому конфлікті. Мені здається, термін “терористи” надто широкий та загальний, він спрощує конфлікт”.

Джим Ковпак, американський блогер, який також неодноразово бував у зоні АТО, вважає, що найкращим визначенням було б “сили, що підтримуються Росією” — “Russian-backed forces” або “бойовики” (insurgents), який світові ЗМІ використовували під час в’єтнамського конфлікту.

“ДНР та ЛНР справді завдавали ударів в густо населених місцях і це можна назвати тероризмом. Все ж я б тут процитував Вільяма Одома, екс-голову Агентства Національної Безпеки США який, критикуючи війну Буша проти тероризму, казав, що тероризм — це, в першу чергу, тактика. Що я не можу толерувати, це коли ДНР та ЛНР називають “українськими повстанцями”. Це грає на руку Кремлю, який називає українців українцями тільки коли це зручно”, — додає пан Ковпак.

Падрег Белтон, британський журналіст який працює на BBC і часто буває у зоні конфлікту, в тому числі на окупованих територіях, пояснює, що в британських медіа “терористи” — це вузьке визначення, яке використовується в контексті терористичного акту 2000 року.

“Це фактично юридичний термін. Чи називати когось так чи ні — має вирішити суд — як от із терміном “вбивця”. Крім того, у випадку британських ЗМІ, це намагання дотримуватись максимального нейтралітету в конфліктах. Тому ми і називаємо Ірландську Республіканську Армію — республіканцями, а ДНР — сепаратистами”.

Все ж окрім прагнення журналістів до точних формулювань і максимального нейтралітету, неабияк впливає на мову ЗМІ позиція політичних лідерів.

Однак, західні лідери, а відтак і ЗМІ, не називають терористів “терористами” не через те, що вони не знають, хто стоїть за “українськими сепаратистами”. Просто одночасно називати озброєні угрупування “ДНР-ЛНР” “терористами” і заохочувати переговорний процес було б нелогічним.

Чи не абсурдно звучать заклики до мирного процесу та домовленостей із озброєними бандитами? Бандитами, які тримають в заручниках у підвалах тисячі людей, не визнають жодних норм міжнародного права та ведення війни?

Тож маємо “сепаратистів” та “повстанців”, або “воюючі сторони”, що провокує сприйняття України як пригнічувача регіональної ідентичності.

Західні лідери, очевидно, вважають, що визначення “терористи” радикалізує позиції сторін і крім того зобов’яже до більш активної підтримки України, а відтак — більш агресивного ставлення до Росії.

Уникання слова “терористи” у західному політичному дискурсі — це елемент стратегії націленої на те, щоб все ж дати можливість Путіну “зберегти обличчя”.

Напевно, це має зміст для довготривалої стратегії поступового тиску на Росію, якої дотримується Захід. Але така обережність згубна для іміджу України у світі.

Вживання ж певних термінів у ЗМІ — це частина творення громадської думки, так званого “фреймінгу” подій.

Тому коли німецька “Die Zeit” публікує статтю під заголовком “Ukrainische Rebellen trainieren Kinder an der Waffe” — “Українські повстанці тренують дітей користуватись зброєю” — над відео де терористи у Харцизьку навчають неповнолітніх стріляти, ця обережність у термінах стає злочинною по відношенню до України.

Адже лише півтора роки тому “українськими повстанцями” для читачів Die Zeit та інших видань були ті, хто стояв на Майдані. Тепер їхнє місце зайняли озброєні терористи, які катують людей в підвалах.

Не дивно, що в своїй більшості громадяни ЄС не схильні підтримувати надання масштабної допомоги Україні і часто закидають політикам ескалацію конфлікту з Росією.

В той час як цей конфлікт уже давно розгорівся, а на фронті гинуть лиш українці. І до того часу, поки Гіві з Моторолою для західних ЗМІ будуть не ватажками терористичних угрупувань, а “українськими сепаратистами” чи “повстанцями” світ матиме викривлену картинку того, що відбувається. А це велика біда для України.

Євгенія КУЗНЄЦОВА