Чому нам не треба боятися “Мінська-3”

Новий виток ескалації ситуації на сході України — це чергова спроба Росії підняти ставки. Навіщо, відомо лише в Кремлі, оскільки і в Штатах, і в Німеччині, і у Франції вже давно все Путіну сказали і пояснили. Його намагання перекинути відповідальність за ескалацію ситуації на Київ — це маячня, яка нецікава навіть “ватникам” нечорнозем'я. З Путіним просто ніхто не бачить сенсу спілкуватися, а от він ще вважає, що час від часу посилюючи обстріли на Донбасі змусить Захід до чергового етапу пустопорожніх переговорів. В нормандському чи якомусь іншому форматі. Навіщо Путіну ці переговори?

По-перше, він хоче відчути себе частиною історичного процесу. Переговори по Україні, Сирії чи Ірану — це можливість на певний час вилізти зі своєї нори і понадувати щоки. Переговори дають Путіну нагоду на певний час стати на рівень з лідерами світових держав. От що таке Росія? До війни з Україною була регіональним лідером, зараз втратила і цей статус. А тут можливість поговорити з Обамою, у гіршому випадку з Меркель чи Олландом. Очевидно, старий кремлівський кадебешник від цього отримує дозу самозадоволення. Але Обама, Меркель і Олланд вже все йому про конфлікт на українському Донбасі сказали, на пальцях розповіли, що буде з Росією та її кульгавою економікою в разі прямого вторгнення в Україну.

По-друге, усі формати переговорів з Росією померли. І “нормандський”, і “женевський” за участю США, і німецький (німецькомовні країни Європи). Америка розсварилася з Росією по всіх напрямках, тому Вашингтон просто не хоче мати справу з неадекватними у Кремлі. Формат Німеччина-Австрія-Швейцарія-Ліхтенштейн — це несерйозно. Так само, як і пропозиція Анджея Дуди про участь у переговорах Польщі. Ця пропозиція розрахована на польський правий електорат, який привів до влади Дуду, але аж ніяк не на вирішення кризи в українсько-російських відносинах. Простіше кажучи, всі існуючі формати вичерпалися. І тепер цивілізований світ шукає якийсь новий формат або якісь варіації старого. Того ж “нормандського”. Тому Путіна поки до столу і не звуть. Йому запропонують варіант, на який він погодиться. Але цей формат ще треба виробити.

Можливо, це буде “Мінськ-3”, можливо щось інше. Проте це не найгірший вихід. Адже, по-перше, участь лідерів ключових країн Заходу у припиненні конфлікту на Донбасі продовжується, а це означає, що ніхто від нас не відмовився, ніхто нас не зрадив, як пишуть російські ЗМІ. А, по-друге, Росія власними руками зменшує свої можливості для маневру. Згадайте, якою була “хотілка” Путіна влітку минулого року, зараз вона звелася до його бажання обміняти Крим на відмову Москви вести військові дії на Донбасі. Що він наочно показував Заходу приїхавши до Криму. Але на це ніхто не погоджується і не погодиться.

Як чинитиме Росія далі? Тут Путін передбачуваний. На сході він включатиме дурника: бойовики час від час обстрілюватимуть мирні території, а російська пропаганда все звертатиме на наших силовиків. З цією проблемою, нажаль, доведеться жити ще довго. На масштабну агресію проти України він не зважиться, адже на це у Росії немає ресурсів. Захопити територію — одне, а втримати її — зовсім інше. Та й у разі прямого вторгнення проти Москви застосують санкції, які за місяць повністю покладуть російську економіку. Сподіватися на перемогу на місцевих виборах своїх агентів впливу? Ця ставка також не спрацює. Скоріш за все буде прийняте консолідоване рішення українських еліт про відтермінування виборів на прифронтових територіях Донецької і Луганської областей, що ж до високого результату “Опозиційного блоку”, то це із області фантастики. Це страшилка, яка навмисно вкидається у суспільство російською пропагандою. Залишається головний козир — ядерна зброя. Її застосуванням вже колись лякав Геббельс Кисельов. Проте дивлячись на ті багатства, які накопили Путін та його оточення, ніхто не повірить, що ці хлопці — самогубці.

Юрий ВАСИЛЬЧЕНКО