Чи візьме Трамп реванш у Байдена та чи програє від цього Україна

8 листопада в США відбудуться так звані проміжні вибори, коли переобирається весь склад Палати представників та одна третина Сенату США. Найімовірніше, американські виборці згідно з традицією, яка порушувалася в поодиноких випадках, скористаються цією нагодою, щоби показати обраному два роки тому президенту та всій владній команді “жовту картку” через невдоволення їхньою діяльністю та недотримання ними частини передвиборних обіцянок. На мою думку, вимогливість виборців до чинної влади відображає також небажання громадян США бачити надмірну концентрацію влади в руках однієї політичної сили.

Гуру американської політичної аналітики практично одностайні в тому, що за підсумками проміжних виборів цього року демократи втратять більшість принаймні в одній із палат Конгресу США. За останніми опитуваннями суспільної думки (10—17 серпня), Республіканська партія повинна отримати більшість (у 25—26 місць) у Палаті представників Конгресу, де наразі домінують демократи (220 проти 211 місць у республіканців, 4 місця є вакантними). Разом з тим Демократична партія має деякі шанси утримати контроль над Сенатом: наразі їхня перевага тут забезпечується тільки віцепрезидентом США Камалою Харріс, яка, за Конституцією, є головою Сенату і має право віддати свій голос, щоби вирішити долю того чи іншого законопроєкту, якщо голоси сенаторів розділяються порівну (Харріс скористалася цим правом уже 21 раз, тоді як її попередник за всю свою каденцію — 13).

Якщо прогнози виправдаються, чинний президент США надалі буде фактично позбавлений можливості домогтися законодавчої підтримки своїх ініціатив, оскільки тексти законів мають бути ухвалені обома палатами Конгресу. За умов розділеного правління, коли партія президента не контролює законодавчої гілки влади, політичний процес у Вашингтоні заходить у звичний глухий кут — жодна з партій не здатна реалізувати свою програму.

Розуміючи це, Джо Байден доклав надзусиль для того, аби у серпні Конгрес ухвалив (голосами демократичної більшості) Закон про зменшення інфляції, який знижує вартість медичних послуг, інвестує 369 млрд дол. у заходи боротьби з кліматичними змінами та підвищує оподаткування корпорацій і великих інвесторів. У поєднанні з раніше ухваленою масштабною програмою з розвитку інфраструктури країни закон має стати основою політичної спадщини Байдена як “трансформаційного президента” на кшталт Франкліна Рузвельта чи Ліндона Джонсона.

Адміністрація Байдена розраховує, що останні законодавчі успіхи, до яких слід додати розширення пільг для ветеранів збройних сил, запровадження більш жорстких правил продажу зброї громадянам, заходи з посилення позицій США в конкурентній боротьбі з Китаєм у галузі виробництва напівпровідників, а також ліквідацію лідера “Аль-Каїди” аль-Завахірі, позитивно вплинуть на несприятливу для господаря Білого дому динаміку рейтингів і в контексті наступних проміжних виборів підвищать шанси на перемогу кандидатів від Демократичної партії, в тому числі завдяки мобілізації прихильників демократів і приверненню на свій бік частини незалежних виборців.

Дійсно, за останній тиждень підтримка президента збільшилася до 40,6%, але загалом його позиції залишаються уразливими: популярність Джо Байдена поступається навіть показнику Дональда Трампа в аналогічний період президентства. На користь президента та його однопартійців грає подальше зростання зайнятості (рівень безробіття вкрай низький — 3,5%) і заробітної плати й доходів населення, але економічне зростання уповільнюється (реальний ВВП знижується другий квартал поспіль). Значна кількість американських економістів і керівників великих компаній не виключають початку рецесії протягом наступних 12 місяців. Головною економічною проблемою залишається інфляція — 8,5%, попри зниження останнім часом цін на пальне.

 

До виборів залишилося майже три місяці, але вже зрозуміло, що їхні результати залежатимуть насамперед від динаміки економічних показників, що безпосередньо впливають на добробут американців. Стан економіки набагато випереджає за вагою (29%) інші проблеми, які американці відносять до пріоритетних, — кримінальну ситуацію, стан довкілля, охорону здоров’я та імміграцію.

Значущість цих проміжних виборів до Конгресу США у тому, що їхні підсумки сформують політичний пейзаж США на наступні два роки і, відповідно, значною мірою визначать параметри виборчої кампанії 2024 року, зокрема, чи відбудеться “матч-реванш” Трамп vs Байден.

 

Здавалося б, негативне ставлення до такого сценарію переважної більшості американців, які наразі не хочуть бачити жодного із них кандидатом у президенти (57% опитаних проти кандидатури Трампа і 60% — Байдена), виключає можливість повторення дуелі. Втім, нинішній розклад сил у Демократичній і Республіканській партіях свідчить про протилежне.

За даними CNN, три чверті демократів 2024 року воліли би бачити нового кандидата у президенти (очевидно, більшість серед опонентів Джо Байдена становлять ті, хто вважає, що він недостатньо активно просуває ідеї “прогресивного” лівого крила партії), але більшість представників партійного ядра, тим не менш, переконані, що саме Байден має найкращі можливості знову перемогти Дональда Трампа, якщо той вирішить балотуватися 2024-го. Амбіціям президента сприяє також обмеженість лідерського резерву Демократичної партії: найпопулярнішу фігуру з пулу претендентів на заміну Джо Байдена — віце-президента Камалу Харріс — за всієї поваги до її посади не можна віднести до найбільш харизматичних та ефективних політиків, здатних завоювати симпатії американських виборців. Таким чином, попри вік, Байден має всі шанси представляти Демократичну партію на президентських виборах 2024 року і вже повідомив про свій намір знову претендувати на найвищу посаду в державі.

Дональд Трамп міцно утримує контроль над Республіканською партією. Підтримані ним кандидати перемогли у 94% “праймеріз” із відбору представників партії на виборах до Конгресу. Продовжується “зачистка” партії від традиційних консерваторів: свої позиції зберегли лише двоє з десяти республіканських членів Палати представників, які голосували за імпічмент Трампа. Партійна ідеологія трансформується відповідно до поглядів радикалізованої бази республіканців, яка продовжує вірити у міф про “вкрадені” президентські вибори та інші теорії змови.

Трамп залишається лідером партії і, подібно до Байдена у демократів, з великою ймовірністю може стати її кандидатом у президентських перегонах навіть за наявності ряду сильних конкурентів (наприклад, губернатор Флориди Рональд ДеСантіс, колишній віцепрезидент Майк Пенс, колишня представниця США в ООН Німрата Хейлі). На заваді цьому можуть стати його проблеми з правосуддям, оскільки колишній президент США є об’єктом низки проваджень — щодо його ролі у нападі на Конгрес 6 січня 2020 року, спроб змінити результати президентських виборів, ділової діяльності до обрання президентом і незаконного зберігання таємних документів. Висловлюється навіть припущення, що внаслідок цих розслідувань він може бути позбавлений права обіймати виборчі посади. Натомість “переслідування” Дональда Трампа сприяють подальшій радикалізації його прихильників, які спрямовують своє невдоволення проти державних інституцій і вашингтонського істеблішменту.

За будь-яких результатів проміжних виборів у США в листопаді, можна очікувати продовження або навіть посилення міжпартійного протистояння в Конгресі та американській політиці в цілому (зокрема, деякі республіканці вже повідомили про наміри розпочати процедуру імпічменту президента Байдена). Коло проблем, щодо яких у Сполучених Штатах існує загальнонаціональний консенсус, є вкрай обмеженим. Для нас гранично важливо, щоби він зберігався в питанні допомоги Україні в боротьбі з російською агресією.

На перший погляд, ситуація в цьому сенсі залишається сприятливою для нашої держави. На початку серпня (згідно з дослідженням учених Мерілендського університету, які здійснюють постійний моніторинг цієї проблематики) 70% американців вважали, що США роблять достатньо або замало для підтримки України. Для продовження підтримки вони навіть готові йти на певні жертви в економічному плані: 62% не зупинить збільшення витрат на енергетичні носії, а 58% — зростання інфляції.

Водночас варто звернути увагу на кілька “але”. По-перше, хоча підтримка України в США залишається на стабільно високому рівні, вона знизилася порівняно з початком війни (принаймні в аспекті економічної ціни, яку готові за це заплатити пересічні американці). По-друге, існує (і має тенденцію до збільшення) суттєва відмінність у позиції прихильників Демократичної та Республіканської партій: зростання енергетичних витрат готові витримати 78% демократів і 44% республіканців; інфляційний тиск — 72% демократів і 39% республіканців. 46% республіканців і 42% незалежних (порівняно з 11% демократів) поділяють думку, що США роблять для України забагато.

Останні цифри корелюються з формуванням у Палаті представників групи конгресменів-республіканців, які постійно виступають проти надання Україні зброї та інших видів допомоги: під час голосування 40-мільярдного пакета допомоги у травні їх було вже 57; проти нього проголосувало також 11 сенаторів-республіканців. Група включає в себе палких прихильників Трампа, відомого своєю симпатією до російського диктатора, яка в сучасних умовах трансформувалась у фактичне виправдання Трампом російської агресії проти України. Все це свідчить про посилення в Республіканській партії впливу ізоляціоністів. Їхнім рупором став один із провідних журналістів телеканалу Fox Такер Карлсон, якому, за його словами, “байдуже, що Путін робить в Україні” (з’явилась інформація, що Кремль рекомендував російським ЗМІ частіше цитувати Карлсона).

Ізоляціоністи поки що перебувають у меншості серед американських законодавців. Утім, цілком реально, що їхня кількість у складі Конгресу нового скликання зросте внаслідок обрання до складу його республіканської фракції нових трампістів. Чи позначиться це на сталій двопартійній підтримці України в Конгресі США, яка за умов війни є абсолютно необхідною для нашої держави? Треба визнати, що це залежатиме від факторів, більшість яких перебуває поза зоною нашого можливого впливу. Однак ми можемо і маємо підвищити ефективність своєї комунікації з американськими законодавцями та особливо з американським загалом, щоби звузити маржу для маневру тих сил, які воліли б відсунути допомогу Україні щонайдалі в переліку завдань зовнішньої політики США.