Чи потрібно жаліти і захищати FEMEN?

З одного боку, вони вже всім осточортіли зі своїм сексуальним екстремізмом. З іншого боку, очевидна психічна травма як у самих дівчат, так і суспільства, яке цей продукт породило.

Якщо людина пхає голову в пащу крокодила, то ясно, що він її рано чи пізно відкусить. Інша справа, збагнути, навіщо вона це робить.

Всі 2 роки своєї діяльності FЕМЕN займалися відвертими провокаціями. А значить мали бути готові, що хтось на них відреагує. І реакцією буде саме агресія.

В Україні FЕМЕN забирали в автозак і везли у відділок, а потім відпускали.

У Білорусі їх вивезли в ліс, облили зеленкою, остригли і сфотографували на фоні свастики.

А могли замкнути в казематі поруч з туберкульозниками і сифілітиками. Або зробити ще щось гірше.

Навряд чи дівчата не розуміли, куди їхали, відправляючись у Білорусь. Вони не діти, які пхають спиці у розетку. А якщо знали, і їхали, то напевно того і домагалися.

Постає питання: а яка від того кому користь?

Без них ніхто не знав, що Білорусії працює тоталітарна машина? Від їх екстравагантної акції щось зміниться в житті Білорусі? Чи може завдяки їхнім голим цицькам в когось похитнулась віра, що Україна таки бордель?

На самих початках своєї діяльності дівчата заявляли метою зруйнувати образ України як клондайку секс-індустрії. Щоправда, по ходу своєї діяльності вони, здається, лише укріпили таке ставлення до України.

Напевно, на весь світовий фемінізм вже можна дивитися як на такого собі трошки пришелепкуватого Дон Кіхота, який бореться не з реальними ворогами, а лише з вітряками.

Але наш FЕМЕN на цьому подіумі виглядає якось особливо гротескно безглуздо.

По-суті, на початку своєї діяльності дівчата начебто і правильно заявили свою проблему, але далі їх явно понесло не в тому напрямку, що і довело їх до білоруського лісу.

Для психолога Влади Бабицької, випадок з Femen не зовсім однозначний.

“Його можна сприймати як героїку, а можна як пошук екстриму або акт безумства”, — каже вона.

“Героїзм і боротьба за свободу завжди пов'язані з ризиком для життя, але тут є виправдана мета. Людина ризикує собою або чимось важливим заради чогось більш значимого. Інша справа, коли йдуть на ризик заради гостроти відчуття. Це так званий екстрим”, — відзначає Бабицька.

Екстрим у розумних дозах — це непогано. Але для чого це потрібно?

Психоаналітики одностайні у висновку — люди, які йдуть на такі бездумні, екстремальні вчинки мали тяжкі психологічні травми в дитинстві.

“З психологічної точки зору, пошук екстремальних моментів пов'язаний з неможливістю або невмінням жити звичайним життям. Можливо, і ці дівчата не можуть чомусь реалізувати себе, відчувають життя порожнім, а відтак знаходять такі екстремальні ситуації, які дають можливість утекти від себе”, — припускає Бабицька.

Психолог також звернула увагу на те, в який спосіб виражаються Femen-ки.

Їх “шоу” нагадали психологу негативістську поведінку дітей, які роблять все на зло батькам, аби тільки привернути їх увагу.

“Це може бути навіть недоброзичлива увага, але все ж увага. Така дитина діє за принципом: “краще нехай лають, ніж нехтують”, — і продовжує робити те, за що її карають”, — вказує Бабицька.

“До якого внутрішнього батька волають ці дівчата? Чиє схвалення вони не одержали в житті і кому вони хочуть щось довести? Цікаво, що президента Білорусії називають “бацькой”, — нагадала психолог.

Для будь-якого психоаналітика буде очевидно, що дівчатам якщо і треба пред’являти претензії, то хіба що до власного батька, точніше його образу, який сидить у їх голові. А не бігати голяка по морозу і дратувати чоловіків-міліціонерів, які не мають жодного стосунку до їхніх проблем.

Дехто взагалі може сказати, що ніякого реального побиття КДБ не було. І дівчата все це роблять просто за гроші. Але насправді, це не має жодного значення (навіть, якщо скептики праві). Якби дівчата не влипли в таку історію зараз, влипли би пізніше. Бо КДБ в цій історії — це лише образ, а не реальний діяч. Так само, як і Лукашенко.

Так, Олександр Григорович — той ще гнобитель фемінінності і свободи. Як Володимир Путін і Віктор Янукович. Стосунки всіх трьох з власними дружинами, здається, класичний діагноз для чоловіків-диктаторів.

Але вірити в те, що в їх голові щось зрушиться від того, що перед ними “промітингує” FEMEN, все одно що вірити, що вітрянка проходить від зеленки. Всім видно, комусь весело, комусь моторошно, а користі насправді — нуль.

P.S. Павло Шеремет не дарма захистив наших дівчат. Він як ніхто інший знає, як працює білоруське КДБ. Але різниця в тому, що Шеремет бореться з системою, а FEMEN складно боротися з тарганами у власній голові.

І звалити зараз всю вину на КДБ — все одно, що дозволити дитині бігати на червоне світло і далі. Ну раптом везуче, і виживе.

Тетяна НІКОЛАЄНКО