Міненерговугілля та НАЕК “Енергоатом” лобіюють запуск проекту “Енергетичний міст Україна — Європейський Союз”.
З одного боку, це може забезпечити державного оператора АЕС коштами для добудови двох енергоблоків Хмельницької атомної станції.
З іншого — є ризики перетворення проекту на чергову “українську інвестицію”, коли надприбутки за рахунок держкомпанії будуть поділені між іноземними корпораціями та місцевими політичними бізнесменами на кшталт Миколи Мартиненка.
Які переваги та які ризики має проект, досліджував БізнесЦензор.
Історія енергетичної інтеграції
Ідея експортувати в Європу дешеву атомну електроенергію була закладена в концепцію енергосистеми України ще за радянських часів.
Тоді із України до Європи було побудовано три потужних енергетичних хаби — лінії електропередачі напругою 750 кВ (кіловольт). Вони мали передавати у Польщу, Румунію, Угорщину і Болгарію електроенергію західноукраїнських АЕС — Хмельницької та Рівненської.
Після розвалу СРСР була ліквідована найбільша в світі синхронізована система електромереж — “Мир”, в яку входили радянські республіки та країни Варшавського договору.
Україна залишилась синхронізованою із колишніми республіками СРСР — РФ, Білорусію та Молдовою. Натомість, перетоки електроенергії із західними сусідами — Польщею, Словаччиною, Угорщиною та Румунією — були припинені.
В 2002 році держава реалізувала перший проект по інтеграції в європейську енергосистему — так званий Бурштинський енергоострів. В рамках цього проекту західний шматок Об'єднаної енергосистеми (ОЕС) України була виділена в окремий острів та синхронізована з європейською енергосистемою.
В острів увійшли Бурштинська ТЕС (входить в “ДТЕК Західенерго” Ріната Ахметова), Калуська ТЕЦ (в структурі Міненерговугілля) та Теребле-Ріцька ГЕС (входить в “Закарпаттяобленерго”, яке на сьогодні формально контролює Ігор Тинний).
Загальна встановлена потужність генерації в острові склала 2,53 ГВт, реальна — трохи менше 2 ГВт. Максимальна експортна потужність — 650 МВт.
В 2012 році контрольний пакет акцій “Західенерго”, яка фактично контролювала острів, на приватизаційному конкурсі з обмеженою конкуренцією купив енергохолдинг ДТЕК Ріната Ахметова. З цього часу ДТЕК став найбільшим експортером електроенергії в Європу.
Після початку конфлікту з Росією в 2014 році, країна активізувала дії щодо інтеграції своєї ОЕС з європейською. При цьому, інтеграція енергосистем пішла двома паралельними шляхами.
Перший — приєднання всієї ОЕС України до так званої ENTSO-E (European Network of Transmission System Operators for Electricity — Європейська мережа операторів систем передачі електроенергії).
Ключовим моментом в цьому шляху стало підписання угоди про приєднання України до ENTSO-E в червні 2017 року. Втім, це тільки початок шляху. За інформацією гендиректора НЕК “Укренерго” Всеволода Ковальчука, для приєднання необхідна низка технічних заходів, що буде коштувати Україні близько 11 млрд грн.
Синхронізація ОЕС України з ENTSO-E може відбутися не раніше 2026 року.
Проект часткової синхронізації
Паралельно уряд Арсенія Яценюка запланував реалізацію проекту “Енергетичний міст “Україна — ЄС”. В червні 2015 року Уряд затвердив розпорядження №671, яке дало йому старт.
Суть проекту полягає у включенні в “Бурштинський енергоострів” одного з двох енергоблоків Хмельницької АЕС (ХАЕС-2) потужністю 1 ГВт. Це б дало змогу державній компанії НАЕК “Енергоатом”, що є оператором чотирьох українських атомних станцій, експортувати свою електроенергію в Європу.
На сьогодні, через союз президента Петра Порошенка з олігархом Рінатом Ахметовим, на ринку створено перекіс в регулюванні тарифів для двох найбільших генеруючих компаній.
Державний “Енергоатом” (близько 55% генерації електроенергії) отримує тариф нижче собівартості — близько 0,55 грн за кВт*г.
В той же час, тариф для вугільної генерації (більше 30% виробітку електроенергії) складає 1,8 грн за кВт*г в середньому за рік.
Це стало можливо завдяки новій методології розрахунку Оптової ринкової ціни (ОРЦ), відомої під назвою “Роттердам+”. Вона була запроваджена складом НКРЕКП під головуванням Дмитра Вовка з початку 2016 року.
У разі реалізації “Енергетичного мосту”, державний оператор АЕС зможе продавати електроенергію в Європу за цінами на європейських біржах, тобто дорожче 1 грн за кВт*г. Зараз електроенергія “в базі”, тобто — без можливості різкого збільшення або зменшення виробітку, коштує в Європі близько 3 євроценти за кВт*г.
Кошти від продажу мають піти на добудову двох енергоблоків ХАЕС. Технічно, за інформацією “Енергоатому”, проект складається з таких пунктів:
Вартість реалізації проекту має скласти 243,5 млн євро, з яких 47,7 млн євро мають піти на побудову інфраструктури для включення ХАЕС-2 в “Бурштинський острів”.
Ще 195,8 млн євро мають бути витрачені на Програму нарощування потужності АЕС (ПНП) і на Програму підвищення ефективності АЕС (ППЕ).
Проектом передбачається, що ХАЕС-2 буде виробляти 5,6 млрд кВт*г електроенергії на рік, які будуть продаватися в Європу. Щоб замістити цей обсяг в українській ОЕС, треба наростити виробництво електроенергії іншими енергоблоками.
Для розуміння, за даними енергетичного регулятора, в 2017 році Україна виробила 142 млрд кВт*г, з яких близько 80 млрд кВт*г виробив НАЕК “Енергоатом”. Тобто, обсяг виробництва ХАЕС-2 складає близько 4% всього виробництва електроенергії в країні.
ПНП дозволить підвищити встановлену потужність енергоблоків АЕС до 1050 МВт при стандартних 1000 МВт (1 ГВт). ППЕ спрямована на скорочення планових ремонтів енергоблоків, що дозволяє підвищити середньорічний коефіцієнт використання встановленої потужності (КВВП).
Всього ПНП та ППЕ мають забезпечити приріст 3,2 млрд кВт*г на рік, що менше виробітку ХАЕС-2. Але в “Енергоатомі” стверджують, що вже зараз можуть виробляти більше електроенергії, ніж купує ринок. Нібито, виробництво АЕС стримується диспетчерськими обмеженнями.
В НЕК “Укренерго” не поділяють цього оптимізму.
Ініціатори проекту
Відразу після Революції в 2014 році проект Енергетичний міст лобіював один з найкрупніших польських бізнесменів Ян Кульчик — власник компанії Kulczyk Investments. В Україні йому належала частка у газовидобвній компанії “Куб-газ”, яку в 2016 році придбав газовидобувний холдинг Burisma Миколи Злочевського.
В Україні проект проштовхував на той момент прем'єр Арсеній Яценюк та його впливовий соратник Микола Мартиненко, який має вплив на президента “Енергоатому” Юрія Недашковського.
Микола Мартиненко
У липні 2015 року Кульчик помер. А через кілька місяців, у жовтні 2015, в Польщі відбулись вибори в Сейм. Ліберальну партію “Громадянська платформа” Єви Копач змінила консервативна партія “Право і справедливість” Ярослава Качинського.
Це поставило під сумнів можливість реалізації проекту “Енергетичний міст”, тому що його, як мінімум, мають погодити оператори мереж всіх країн, що задіяні в проекті.
Чому консервативне керівництво Польщі не у захваті від експорту української атомної електроенергії? В Польщі немає своїх АЕС. Найпоширенішим видом там є теплова генерація на вугіллі, яка дорожче атомної.
Тому експорт дешевого ресурсу з України буде означати заміщення місцевої генерації, тобто — втрату доходів польськими компаніями та скорочення робочих місць.
В “Енергоатомі” стверджують, що Польща може не купувати електроенергію, а пропускати її транзитом. Наприклад, український ресурс може бути затребуваний в країнах Балтії, які з'єднанні з ENTSO-E так званими вставками постійного струму (ВПС).
Але, найближчі 2-3 роки має почати роботу Білоруська АЕС, яка будується біля південного кордону Литви. То і тут попит на український ресурс є сумнівним.
Не дивлячись на все це, в 2017 році, за інформацією “Енергоатому”, було сформовано консорціум з трьох учасників для реалізації проекту.
БізнесЦензор відправив запити на кожну з цих компаній із проханням підтвердити свою участь у консорціумі з реалізації проекту. Жодної відповіді не надійшло.
Умови від учасників
Процедура приватно-державного партнерства передбачає оголошення відкритого конкурсу, на який можуть податись будь-які учасники, які відповідають його умовам.
Конкурс має оголосити Міністерство енергетики та вугільної промисловості України. За попередніми даними — до кінця поточного року.
Президент НАЕК “Енергоатом” Юрій Недашковський та власниця Kulczyk Investments Домініка Кульчик
Втім, потенційні учасники самі підготували конкурсну документацію та направили її в Міненерговугілля на затвердження. Копія цього документу є в розпорядженні БізнесЦензор.
Питання викликають кваліфікаційні вимоги, за якими компанія може стати учасником конкурсу.
Згідно розділу 2 документації, учасник повинен:
протягом останніх 5 років мати досвід у здійсненні заходів щодо обслуговування енергоблоків АЕС;
протягом останніх 5 років мати досвід у проектування будівництва АЕС на суму щонайменше 100 млн євро;
здійснювати діяльність на ринках е/е ЄС протягом щонайменше 10 років, на ринках е/е Східної Європи (щонайменше 2 країн з 4, в які здійснюватиметься експорт) протягом останніх 5 років;
бути учасником бірж е/е Польщі, Румунії, Угорщини та Словаччини;
протягом останніх 5 років мати щорічний продаж е/е на ринках ЄС, що складає не менше 20 обсягів е/е, що буде продаватися із України (приблизно — 100 млрд кВт*г на рік);
мати власний капітал не менше 2,5 млрд євро.
Теоретично, близько десяти компаній в світі можуть в різних конфігураціях створити консорціум для того, щоб прийняти участь у конкурсі. Але на практиці, за таких кваліфікаційних умов, участь в ньому можуть взяти лише зазначені вище компанії: PolEnergia, EDF Trading та Westinghouse.
Яка вигода для інвесторів? Це ретельно прописано в конкурсній документації. Приватний партнер купуватиме в “Енергоатому” електроенергію ХАЕС-2 за середньою ціною попереднього року на енергетичних біржах Угорщини, Словаччини, Румунії та Польщі.
Згідно пункту 6.5 документації, приватний інвестор отримує такі бонуси:
Джерелом компенсації по кожному пункту стане виручка “Енергоатому” від проданої інвестору електроенергії.
Якщо інвестор буде дотримуватись плану, всі роботи по будівництву мереж, реконструкції підстанцій та ПНП з ППЕ він може завершити у перші п'ять років.
Весь проект розрахований на 23 роки. Але згідно таких умов, він повністю окупиться не пізніше п'яти років з моменту закінчення інвестицій, або через 10 років з моменту початку проекту.
Після цього, інвестор буде отримувати відшкодування всіх своїх витрат, плюс 3,5% маржі від продажу ресурсу.
Слід зазначити, що конкурсні умови до цього часу обговорюються на засіданнях спільно з представниками Міненерговугілля, “Енергоатому” та інвесторів. В Міненерговугілля створена комісія з підготовки проекту під головуванням першого заступника міністра Тетяни Максимець.
Міністр енергетики та вугільної промисловості Ігор Насалик
Тобто, текст конкурсної документації може бути змінено. Наразі незрозуміло: приватний партнер буде отримувати маржу у 3,5% від ціни, за якою він продає електроенергію в Європі, чи від ціни, за якою він купує електроенергію в “Енергоатому”.
Ризики реалізації проекту
Найнебезпечнішим виглядає пункт 9.1 конкурсної документації, який звучить так:
Приватним партнером може виступати юридична особа, в якій переможці конкурсу володіють більше 50% весь строк реалізації проекту
Як вже було в Україні, для участі в проекті може бути створена українська компанія, в якій більше половини буде належати консорціуму зазначених компаній, а друга частка — таємничому “українському інвестору”, за яким будуть ховатися українські політики.
Наприклад, саме так було, коли в Україну заходили енергетичні гіганти Shell і Chevron. Для реалізації проекту були створені компанії “Надра Юзівська” та “Надра Олеська”.
В них по 90% статутного капіталу належали держкомпанії НАК “Надра України”, яка мала передати їх інвестору. А по 10% — підставній фірмі “СПК Геосервіс”, за якою ховались представники “Сім'ї” колишнього президента Віктора Януковича.
Крім того, всі ризики в разі провалу реалізації проекту, покладені на державу Україна. Якщо інвестор почне вкладати гроші, а Польща так і не погодить “Енергетичний міст”, Україна має компенсувати інвестору всі понесені витрати, враховуючи неодержаний прибуток.
Джерелом такої компенсації стануть державні компанії НАЕК “Енергоатом” та НЕК “Укренерго”.
Головні бенефіціари проекту
На сьогодні драйверми проекту є міністр енергетики Ігор Насалик та власне президент “Енергоатому” Юрій Недашковський.
Найбільш зацікавленим у проекті є “Енергоатом”. За підрахунками компанії, проект може принести їй за 20 років близько 3 млрд євро.
Цієї суми має вистачити для добудови 3-го та 4-го енергоблоків ХАЕС. За даними компанії їх будівництво обійдеться у 72,4 млрд грн за цінами 2016 року. Планується, що будівництво ХАЕС-3 почнеться в 2024 році, ХАЕС-4 — у 2026 році.
Для добудови двох блоків “Енергоатом” легко позичить гроші у європейських банках, заклавши у якості застави контракт з приватним партнером на продаж електроенергії ХАЕС-2.
Добудова двох блоків, за прогнозами “Енергоатому”, дасть Україні додатково 15 млрд кВт*г електроенергії на рік.
Реалізація проекту вкрай не вигідна енергохолдингу ДТЕК Ріната Ахметова. По-перше, в “Бурштинському енергоострові” у ДТЕК з'явиться конкурент. По друге, на перших порах з ОЕС України випаде 4% дешевої атомної електроенергії, за рахунок якої субсидується теплова генерація на вугіллі, де ДЕТК має частку більше 70%.
В той же час, якщо Україна до 2026 року зможе об'єднатися з ENTSO-E, проект “Енергетичний міст” стане тягарем для “Енергоатому”. Йому доведеться ще 15-20 років віддавати електроенергію ХАЕС-2 приватному партнеру, замість того, щоб продавати самому з більшою вигодою.
Сергій ГОЛОВНЬОВ
Что скажете, Аноним?
[07:00 25 ноября]
[15:06 24 ноября]
[11:45 24 ноября]
07:40 25 ноября
07:30 25 ноября
15:45 24 ноября
12:30 24 ноября
12:00 24 ноября
11:30 24 ноября
10:00 24 ноября
[16:20 05 ноября]
[18:40 27 октября]
[18:45 27 сентября]
(c) Укррудпром — новости металлургии: цветная металлургия, черная металлургия, металлургия Украины
При цитировании и использовании материалов ссылка на www.ukrrudprom.ua обязательна. Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, содержащей ссылку на агентства "Iнтерфакс-Україна", "Українськi Новини" в каком-либо виде строго запрещены
Сделано в miavia estudia.