Чи є життя після Табачника?

На те є підстави. От, скажімо, попереджав Янукович увесь минулий рік про “неповну службову відповідність” міністрів: фінансів — Ярошенка, оборони — Єжеля, охорони здоров’я — Аніщенка? Попереджав. І врешті-решт вигнав усіх, хоч і в різні часи. А втім, жодного з них він не критикував суворіше, ніж усе ще урядовця Табачника.

Дехто з політологів наводить додатковий нюанс: хоч скільки називай “відпрацьованим матеріалом” прем’єра Азарова, останніми роками саме йому зазвичай доручали ставити на міністрах “чорну мітку” остаточного президентського невдоволення. Всі перелічені члени уряду незадовго до відставки діставали від Миколи Яновича добру купу, скажімо так, “здорової критики”.

Останнім часом Дмитрові Табачнику перепала її чергова порція саме від президента, але прем’єр щедро додав і “від себе”. Так, іще 7 лютого Янукович із трибуни Верховної Ради назвав законопроект міністерства про реформу вищої освіти “антиприкладом” того, як треба проводити реформи взагалі. А 21 лютого Микола Азаров доручив відкликати з ВР табачниківський проект про вищу освіту. Сталося це після засідання робочої групи за участю ректорів та студентів, котра запропонувала поправки до 67 із 71 статті закону! Хоча доти міністр освіти з усіляких “інтерів” переконував усіх, що його законопроект здобув усеукраїнський студентський і викладацький “одобрямс”. Утім, сьогоднішнє чиновництво чудово знає: коли вже влада йде “на поступки” громадськості, то це переважно заради “принесення в жертву” когось зі своїх. Адже дослухатись до думки людей у ній вважають ознакою слабкості, та й просто кепським тоном.

У тому ж таки ряду можна розглядати нещодавній “злив” у ЗМІ проекту наказу Міносвіти про скорочення кількості годин викладання української мови у загальноосвітніх школах. Повідомлено було, що документ передбачає інтегрування курсу історії України зі “світовою”. Послідовне українофобство Табачника, в якому, власне, ніхто й не сумнівався, дістало зайве підтвердження. Що лишилось таємницею, то це хто й чому зробив надбанням гласності наказ, завізований міністром, за деякими даними, ще торік, але поки що покладений під сукно.

Деякі аналітики припускають, що Янукович досі не зняв Табачника тільки через позицію Москви, котрій, мовляв, кортить бачити на посаді головного нашого освітянина відверто антиукраїнського публіциста. Інші додають, що напередодні виборів гарант не хотів би створювати зайву бучу в лавах своєї Партії регіонів, де й без того досить проблем із розподілом місць у списку та мажоритарних округів.

Водночас очевидно, що позиції Табачника похитнулись після нещодавнього призначення “гуманітарним” віце-прем’єром пані Богатирьової. Посада міністра охорони здоров’я, котру обійняла Раїса Василівна, змусила спостерігачів укотре згадати про ринок медикаментів — сферу, на якій вона знається як ніхто. Водночас “гуманітарний” напрям її діяльності мало хто зауважив. А втім, як новий віце-прем’єр, вона має курирувати саме цю сферу. А як людина, котра зазвичай дослухáється до побажань віце-прем’єра Бориса Колеснікова, навряд чи підтримуватиме Табачника з його й без того хитким становищем в уряді. Як там іще у вересні 2008 року висловився перший із них про другого? “Дешевий клоун” і “казнокрад”? Ну ось: Дмитро Володимирович — не та людина, котра пробачає такі “інсинуації”. Але, як показує випадок Юрія Луценка, Борис Вікторович теж має прекрасну пам’ять…

Що тут додати? Як завжди, нюанси. Свого часу Янукович невідь-чому стулив у єдине ціле два міністерства — освіти та науки й сім’ї, молоді та спорту. І все це господарство віддав Дмитрові Табачнику. Сьогодні, коли позиції останнього похитнулися, на Банкову вчащають візітери з проханнями про поділ інстанції навпіл, як було раніше. Але це, звичайно, потребує з боку президента великої зваженості. Як ми вже всі побачили, нові “вотчини” Віктор Федорович воліє віддавати перевіреним кадрам, от тільки запас таких кадрів украй малий.

Тож питання відставки Табачника можуть “розглядати” ще певний час. Водночас для громадськості головне не тріумфувати з приводу цього звільнення, коли воно врешті-решт відбудеться, а дуже й дуже уважно поглянути на кандидатуру наступника. Після призначення міністром оборони “бійця на стільцях” Дмитра Саламатіна українців уже мало чим можна здивувати. Проте не виключено, що призначення нового міністра освіти не йтиме з призначенням Саламатіна в жодне порівняння. Стежте за новинами!

Олександр МИХЕЛЬСОН