Час вибирати

Взагалі-то, не має, але внесе. Адже в нас традиція — під кожні вибори нові правила гри.

Чи треба змінювати закон? Якщо так, то заради чого?

Якщо мета — формування більш відповідальної влади, яка живе проблемами виборців, представництво у Раді всього спектру настроїв суспільства, політичне структурування на партійній основі, тоді парламент треба обирати на основі відкритих партійних списків. В цьому єдині більшість експертів.

По-перше, це підвищить відповідальність депутата. Він буде прив'язаний до округу, сподівань та проблем людей, які в ньому мешкають. Єдиний загальнонаціональний округ себе дискредитував — багато з депутатів спілкуються з виборцями лише на Багамах та у Монако.

По-друге, партійні списки складатиме не вождь у київському офісі, а громадяни країни на виборчих дільницях — підтримкою (або не підтримкою) кандидата від партії у своєму окрузі. Вожді, як відомо, у список включають перш за все відданих та слухняних: бізнес-партнера, офіс-менеджера, водія, охоронця, масажистку... Людей з вищою освітою, але без середньої — такі не те що писати, читати закони не вміють.

По-третє, стимулюється партійне структурування, з посиленням декількох активних партій та випадінням в осад більшості дрібних з майже двохсот нині зареєстрованих.

Плюси відкритих списків очевидні.

Але якщо мета виборчого закону — зберегти себе у владі, тоді йдуть в хід наперстки: нормами закону маніпулюють, щоб забезпечити “потрібний” результат.

Законопроект Віктора Януковича міністр юстиції вже анонсував. Відкритих списків в ньому не виявилося, та й закриті урізані вдвічі. Половина парламенту обирається у мажоритарних округах (без прив'язки до партій), друга половина — по партійних списках (без прив'язки до округів). Партійні блоки скасовуються. Для партій виставлено підвищений прохідний бар'єр: замість нинішніх трьох відсотків Янукович пропонує п'ять.

В умовах, коли по списках обирають лише половину Ради, п'ять відсотків фактично означають десять! Це загороджувальний бар'єр для нових політичних сил.

Стратегія президента зрозуміла: залишитися на другий термін, а там не за горами й третій, четвертий...

Як цього домогтися, коли передвиборчі обіцянки не виконані, реформи застопорилися, економічних проривів не передбачається, а рейтинг невблаганно падає?

Придумати виборчий закон, щоб у новій Раді президент мав підтримку в 300 голосів. Потім змінюється Конституція, й президентські вибори як загальнонаціональні відміняються. Президент обиратиметься (переобиратиметься) помахом руки Чечетова. Народ залишається поза кадром. Голову держави обиратимуть без нього. У президентський республіці та з необмеженими повноваженнями. Це реальна загроза демократії, шлях до узаконеного авторитаризму.

Значить, народ — джерело влади — також повинен думати. Майбутні парламентські вибори будуть рубіжними. Від народу залежить, чи висвітиться на табло заповітна цифра 300 голосів, чи не висвітиться, чи буде монополія на владу, чи не буде.

Бачачи загрозу, опозиція своє ставлення до президентського проекту висловила. Цілком недвозначно. Єдина позиція 54 партій з підписами лідерів направлена у Венеціанську комісію, де проходить експертизу проект Януковича. Опозиція вимагає відкритих партійних списків, у крайньому випадку — збереження нинішнього закону.

Порядок обрання Ради має бути зафіксований за рік до виборів, тому deadline — 28 жовтня. На цьому наполягає не лише опозиція, але й країні Євросоюзу, з якими Україна веде переговори щодо асоціації.

Думаю, терміни буде витримано. Але яким закон буде за змістом?

Можливі три варіанти.

Перший — президент відхиляє заперечення та приймає свій закон. Найбільш імовірний варіант. І найбільш конфліктний — він підриває легітимність влади, як у суспільстві, так і за кордоном.

Другий — президент приймає розумні аргументи і вибори проводяться за відкритими партійними списками. Ймовірність близька до нуля, хотів би помилитися.

Третій — під тиском зсередини та ззовні президент відмовляється від ревізії виборчого закону. Вибори проводяться за чинним законом, можливо з легкими правками.

У ситуації, що склалася, третій варіант цілком міг би стати компромісом. Якщо влада думає про країну, а не про продовження влади.

Анатолій ГРИЦЕНКО