Брудні ігрища навколо допомоги Україні. Що далі?

Події в Авдіївці та сибірському Харпі потенційно можуть вплинути на рішення конгресменів розглянути нещодавно проголосований Сенатом пакет. Якщо ні, то існують й інші способи відновити постачання вкрай потрібної Україні допомоги.

Зумовлене передвиборними перегонами політичне протистояння змусило адміністрацію Байдена “запакувати” допомогу Україні на 2024—2025 фінансовий рік разом із підтримкою Ізраїлю та Тайваню. Розуміючи нагальність питання та критичність чинника часу для демократів, республіканці ув’язали проходження допомоги Києву із змінами до міграційного законодавства, що не реформувалося із середини 1980-х років. Питання має глибоку передісторію та набуло особливої гостроти наприкінці минулого року, коли лише за місяць у країну через мексиканський кордон потрапило близько трьохсот тисяч нелегалів — це найвищий показник в історії. Слід зауважити, що боротьба з нелегалами була передвиборним коником Дональда Трампа ще 2016 року. Одразу після складання присяги Трамп підписав свій перший виконавчий указ, який забороняв в’їзд до США громадянам кількох мусульманських країн, а впродовж каденції намагався відгородитися від Мексики стіною і змусити сусідню країну заплатити за це.

Згідно з опитуваннями PEW Research, переважна більшість американців (78%) стурбовані ситуацією на південному кордоні: 45% вважають її кризою, а 32% — серйозною проблемою. Проблематика зайнятості та стану економіки (25%), а також інфляція (32%) поступилися міграційним питанням (35%) серед найгостріших тем цьогорічних виборів. Утім, удвічі менша кількість американців (17%) дійсно відчуває на собі негативні наслідки нелегальної міграції, що свідчить про штучне перегрівання теми республіканцями. Хай там як, але в жовтні минулого року за системне розв’язання проблеми взялася двопартійна група сенаторів, котра у січні запропонувала компромісний варіант, що міг кардинально покращити ситуацію. Але і він був торпедований Трампом та його прихильниками, адже добре розігріта та гостра проблема — це привід критикувати політичного суперника та гуртувати навколо себе електорат. Дональда Трампа складно звинуватити у тому, що він поступається власними інтересами на користь національних.

Поховавши “міграційний компроміс”, сенатори, включно з 22 республіканцями, врешті-решт спромоглися проголосувати пакет допомоги трьом країнам. Новою перепоною на шляху став спікер Палати представників Майк Джонсон. Формально його аргументація базується на тому, що вирішення безпекової проблеми США має передувати будь-якій іноземній допомозі. Спікера не обходить те, що кращого компромісу з імміграційної політики навряд чи вдасться досягнути за умов чи то максималістських вимог однопартійців, чи то бажання Дональда Трампа геть не допустити розв’язання проблеми за каденції Джо Байдена. Неформально Майк Джонсон не воліє здійснити політичний суїцид, адже, поставивши на голосування законопроєкт, він отримає подвійний постріл. Критика Трампа може поховати його переобрання до Палати восени, а ще до того його можуть усунути з посади, як це сталося з його попередником Кевіном МакКарті. Ті, хто був за усунення попереднього спікера з ідеологічних міркувань, хочуть припинення допомоги Україні будь-що. І це при тому, що більшість американців (74%) вважають російсько-українську війну важливою з погляду національних інтересів США. Навіть за партійною ознакою тих, хто поділяє таку думку, більшість і у демократів (81%), і у республіканців (69%). Слід згадати вкрай негативну роль Ілона Маска, який і сам підсилює антиукраїнські посили, і надає свою платформу іншим симпатикам Володимира Путіна та диких теорій змов на кшталт Такера Карлсона, Алекса Джонса та інших.

Вихід Сил оборони з Авдіївки та вбивство Алєксєя Навального додали прихильникам Києва моральних аргументів для посилення тиску. Американські політики визнають, що драматичні події на російсько-українському фронті є результатом зволікання з допомогою, що спричинило “снарядний голод”. Джо Байден погрожував серйозними наслідками у разі смерті російського опозиціонера, це підтримує і переважна більшість республіканців. Впливовий республіканець Ліндсі Грем вимагає визнати Росію країною — спонсором тероризму. Дехто пропонує розблокування допомоги Україні як покарання Владіміра Путіна за вбивство опонента, ім’я якого той уникав називати. Це було б доволі іронічно, адже при житті цей опозиціонер, як і його соратники уникали чітких формулювань щодо України та виступали проти безпекової допомоги Україні, що може завдати шкоди “їхнім хлопцям”. Вони надавали перевагу антикорупційним розслідуванням, інтерв’ю та флешмобам, які, на їхню думку, є найкращими методами боротьби з кривавою тиранією.

Демократи можуть вдатися до двох процедурних ходів, аби обійти блокування спікером винесення на голосування законопроєкту про допомогу. Перша опція — “петиція щодо звільнення” потребує 218 підписів конгресменів. Нині у демократів є 212 голосів, але дехто не бажатиме голосувати за пакет, що містить допомогу Ізраїлю. Втім, необхідну кількість можуть забезпечити прихильники України серед республіканців, якщо така прихильність переважить партійну дисципліну (принцип “більшості більшості”, за яким не можна голосувати разом із демократами, допоки більшість республіканців не дійдуть згоди щодо суті питання) і страх перед імовірним номінантом від республіканської партії на президентські вибори. Інша опція — так зване попереднє питання дає змогу меншості отримати можливість керувати дебатами та внести зміни у процедуру, тож висунути на голосування будь-який законопроєкт. Щоправда, голоси республіканців однаково знадобляться для ухвалення цього документа.

Кризова ситуація у Палаті представників підштовхнула двопартійну групу конгресменів на чолі із співголовою українського “кокусу” Браяном Фіцпатріком представити минулої п’ятниці законопроєкт на суму 66,3 млрд дол. Від сенатської версії (95 млрд дол.) він відрізняється відсутністю економічної та гуманітарної допомоги Україні й сектору Гази, натомість для України передбачено 13,8 млрд дол. безпекової допомоги і 13,4 млрд дол. на поповнення Пентагоном запасів озброєння та боєприпасів, переданих безпосередньо Україні, а також іншим країнам за схемою заміщення. Наразі невідома реакція на таку ініціативу Трампа, отже, і спікер Палати представників ані пари з вуст.

Натомість Трамп розродився ідеєю про надання допомоги у вигляді позики. “Ніякі гроші у формі іноземної допомоги не повинні надаватися жодній країні, якщо це не робиться як позика… Її можна позичити на надзвичайно вигідних умовах, як-от без відсотків і на необмежений термін, але все ж як позику. Угода має бути (за умови!), що США допомагають вам як нації, але якщо країна, якій ми допомагаємо, колись обернеться проти нас або колись у майбутньому збагатіє, позика буде виплачена, а гроші будуть повернуті до Сполучених Штатів”, — написав Дональд Трамп у власній соціальній мережі. Цю ідею відразу підхопили республіканці, включаючи тих, хто запевняв Україну у підтримці “стільки, скільки потрібно”. Звісно, формула “колись обернеться проти нас” може довільно трактуватися Трампом, якщо його буде переобрано. Ми добре пам’ятаємо “перфектну розмову з президентом Зеленським”, що спричинила перший імпічмент “стабільного генія”, який вимагав компромат на Джо Байдена в обмін на розблокування безпекової допомоги. Та й “вигідні” фінансові умови теж відносне поняття, особливо з вуст діяча, котрий заохочує Владіміра Путіна напасти на країну — члена НАТО, внески якої менші за 2% ВВП.

Торік восени закінчився термін дії урочисто підписаного президентом Байденом 9 травня 2022 року “Закону про ленд-ліз на захист демократії в Україні”. За іронією долі, він жодного разу не був застосований. Чіткого пояснення причин цього не було надано, крім того, що краще освоювати виділені Конгресом живі кошти. Якщо ідею Трампа можна трактувати як своєрідний “ленд-ліз”, то чому б не ініціювати внесення у Конгрес оновленого закону?

Утім, навіть за нинішніх складних умов адміністрація Байдена має механізм надання певних видів озброєння та боєприпасів в обхід Конгресу на суму у 500 млн дол. щороку. Йдеться про можливість продажу зі знижкою чи навіть передачі безоплатно надлишкового озброєння та боєприпасів. За відкритими даними, у США на зберіганні перебувають понад чотири мільйони артилерійських снарядів із касетною бойовою частиною, що можуть бути визначені як надлишкові оборонні товари з огляду на визнання їх Армією США ненадійними (неспрацювання 14% суббоєприпасів) і небезпечними. Звісно, є й багато інших озброєнь і боєприпасів, що можуть стати в пригоді. Навіть питання покриття вартості доставки може бути оптимізовано, якщо спочатку ці боєприпаси будуть доставлені до Німеччини (це єдина країна, доставка надлишкових оборонних товарів до якої передбачає фінансування урядом США), а вже звідти — до України.

Якщо фактор Трампа вже суттєво ускладнив надання безпекової допомоги, спробуйте уявити, який негативний сценарій може очікувати на нас у разі його переобрання. Втім, якщо не відбудеться змови з Владіміром Путіним щодо примусу України до “компромісу”, Дональд Трамп охоче дозволятиме купувати американську зброю. Саме тому ще більшої актуальності набуває вирішення нашими партнерами питання передачі Україні 300 млрд дол. заморожених активів російської держави. Наприкінці січня сенатський комітет у закордонних справах ухвалив проект “Закону про відновлення економічного процвітання та можливостей для українців”, прийняття якого необхідне, аби синхронно з європейцями було визначено правові та політичні рамки використання заморожених активів РФ. Без рішення у Вашингтоні європейці наважилися лише на уможливлення передачі Києву відсотків з російських активів, що зберігаються в їхній фінансово-банківській системі.

Отже, перспективи подальшої допомоги не є радісними, але й не виглядають фатальними. Демократи та прихильні Україні республіканці здатні подолати перепони, аби відновити постачання допомоги ще на рік. Майбутня політика щодо України за умови переобрання Дональда Трампа залишатиметься “котом у мішку”, тож життєво важливо, аби до кінця року були вирішені питання, що дали б Україні простір для маневру (доступ до заморожених активів), можливість поповнити запаси зброї та боєприпасів, а також максимально залучити в Україну компанії американського оборонно-промислового комплексу. 

Олександр ХАРА, експерт Центру оборонних стратегій, експерт “Майдану закордонних справ” (2014-2020 рік)