Бліцкриг реформ провалився. Стратегія змін

Це був достойний бій, в якому систему добряче пошарпали (антикорупційне законодавство та органи) і місцями завдали непоправної шкоди (prozzoro). Але вона вистояла. І сьогодні починає адаптовуватись до нової реальності, потрохи усуваючи та нівелюючи здобутки останніх років. Поодинокі громадські диверсійні групи все ще продовжують боротьбу, але вони вже оточені і до здачі залишилось небагато часу. Тому сьогодні необхідно розпочати нову розмову про стратегію досягнення змін в нашій країні.

Система

Ми думали, що перемогти Януковича — це перемогти систему. Ми помилилися. Янукович всього лише був верхушкою гігантського айсберга. Система — це сотні тисяч людей, десятки тисяч підприємств та тисячі органів влади. Однак, не це робить систему сильною, а клей зі спільних цінностей та інтересів. Базова цінність — це вищість і сакральність влади. Влада має диктувати, бо інакше навіщо вона? Система пручається кожен раз, коли її хочуть підкорити інтересам суспільства, відкрити її, зробити доступною. І навпаки вона легко лягає в руку, якщо ви хочете карати та “наводити порядок”, бо всі механізми створені ще Радянським Союзом крутяться тільки в один бік, і ламаються, якщо крутити їх в інший. Системі зрозуміла розмова грошей і зверхності, бо це вказує на вищість влади.

А ще у системи є час. Вона може чекати поки видохнуться чергові спроби її змінити. Вона грає в багатораундовий поєдинок, тоді як молоді і недосвідчені активісти роблять ставку на нокаут. І хоча цей бій ми програли, разом з цим, ми отримали дуже багато досвіду та інформації, які мають допомогти виграти війну.

Стратегія змін

Справжнім реформаторам сьогодні не треба йти у владу, оскільки це нічого дасть. Наявність бачення, волі, бажання і чесності абсолютно не ведуть до результату. Будь-який результат забезпечує спроможність. Брак кадрів, концепцій, фінансових та комунікаційних ресурсів не дадуть вам досягнути бажаного результату. Разом з цим, спроможності не просто бракує у владі, спроможності бракує взагалі. Під час роботи в Донецькій області я постійно відчував брак хорошої аналітики для прийняття рішень. Спільно з представниками ПРООН ми думали над створенням незалежного аналітичного центру, але весь задум вперся в банальну відсутність кадрів для такої інституції та відсутність інтересу приїжджати з інших міст. Спроможність формується з можливості. Аналітиків бракує тому, що не було шкіл і центрів їх підготовки.

Таким чином, нова стратегія досягнення змін має будуватись формулі “Можливість — Спроможність — Результат”:

1. Формування можливостей. Виникнення нових освітніх проектів як: Прометеус, Школа проектів УКУ, Школа мерів та інші — крок в напрямку формування майбутніх кадрів. Виникнення нових аналітичних центрів як VOX та УІМ — крок в напрямку формування нових концепцій та рішень. Збільшення кількості подібних проектів або розширенням можливостей існуючих буде збільшувати запас майбутньої спроможності творити зміни.

До можливостей слід віднести також формування нових каналів комунікації з суспільством. Комунікація через олігархічну власність не може бути ефективною, і не може сприяти появі нових кадрів та концепцій, нових інтересів у суспільства.

2. Формування спроможності. Мобілізація на навчання і виникнення нових кадрів з сучасним управлінським баченням дає спроможність створити нову систему реалізації реформ. Напрацьовані концепції і моделі рішень стануть платформою для законодавства та державних програм. Конвертація такої спроможності в результат потребувати мінімальних затрат часу, що особливо важливо з огляду на суспільну довіру.

Велику частину спроможності складатимуть оновлені суспільні інтереси. Поки люди не зрозуміють природу високих тарифів — годі сподіватись на енергетичну реформу. Це ж стосується і інших сфер. Влада, яка не спирається на суспільний інтерес, на нове розуміння реформ в суспільстві, буде приречена витрачати більшість часу та енергії на протистояння.

3. Досягнення результатів. Прихід до влади будь-яких нових політичних сил даватиме їм можливість створити зміни. Нові кадри, концепції, і суспільна підтримка швидко конвертовуватимуться у результат.

Саме в такій логіці я бачу досягнення змін. Всі інші підходи не дозволяють втілити зміни після отримання влади. Зокрема, і поширене бажання в першу чергу створити політичну партію. Сьогодні наше завдання множити можливості для виникнення спроможності.

А що робити з цією владою?

Сучасна влада не є хорошою, але й не є регіоналами. Заклики до чергових Майданів та революцій безглузді, бо сьогодні не існує жодного політичного суб’єкта здатного підкорити собі систему. Сучасна влада є перехідною, вона не спроможна управляти системою для досягнення диктатури і авторитаризму, з іншого боку, через корупцію вона не спроможна досягати справжніх реформ. Тимчасовість цієї влади є визначеною, не визначеним поки залишається питання: хто ж її замінить.

Віктор АНДРУСІВ, виконавчий директор Українського Інституту Майбутнього