Білорусь. Початок посадки

Київ. Україна пережила помаранчеву революцію. Через п’ять років сталося те, що неможливо було уявити: головний конкурент Віктора Ющенка став президентом України. Саме завдяки тому, що для українця свобода вибору і власне “я” на першому місці, уможливилася така політична метаморфоза. Віктор Янукович добре знає, що таке реакція Заходу і США на ті чи інші події. Він пам’ятає політичний відхід Леоніда Кучми, стиль президентства якого було названо „кучмізмом“ (убивство Гонгадзе, керовані суди і парламент, недопуск опозиції в медіа і багато чого іншого).

Хоч би що сьогодні казали політики з „блакитних“ екранів про компетенцію органів влади, влада в Україні завжди асоціюється з однією людиною — президентом. А віднедавна, після внесення певних змін до Конституції, Україна знову стала президентською республікою. Це означає, що для всього населення країни Янукович відповідальний за все: за свободу слова, за арешти, за суди, за комунальні платежі, за пенсійний вік, за розмір пенсій, за опалення в школах, вивезення сміття, світло в під’їзді і навіть за ціну на гречку.

Віктор Янукович — четвертий президент незалежної України. Від виборів до виборів конкуренти „чинних президентів“ замовляли чартери в Борисполі (для заспокоєння нервів, про всяк випадок). Залишали країну одиниці: Ігор Бакай, Анатолій Засуха, Руслан Боделан, Володимир Сацюк. Президенти з України не тікали, їх не судили, не переслідували. У світовому масштабі подібні заходи вже стають звичним явищем, якщо врахувати досвід президента Киргизстану Курманбека Бакієва і деяких африканських країн, наприклад президента Тунісу Зін Аль-Абідіна бен Алі, Єгипту — Хосні Мубарака. Краще вчитися на помилках інших, мати надійних друзів-сусідів і головного союзника — народ.

Сьогодні перед президентом України Віктором Януковичем відчинено всі двері. Вже рік за ним пильно спостерігає весь світ. Не треба бути професійним аналітиком, щоб стверджувати: після виборів 2004 року до Януковича і його команди особлива увага. Сьогодні чиновники вищих ешелонів, такі як голова СБУ Валерій Хорошковський, генпрокурор Віктор Пшонка, міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов та інші, поряд з європейськими колегами беруть участь у різних заходах. Вони та їхні сім’ї можуть відпочивати на будь-яких курортах світу. Хтось з їхніх знайомих може тримати активи в іноземних банках. А близько 200 представників білоруського „істеблішменту“ дозволити собі такого вже не можуть. ЄС і США оголосили їх персонами нон грата, активи деяких з них заморожено. І нехай не думають в Україні, що це виключно вершки суспільства: президент, голова КДБ РБ, генпрокурор, міністри, клерки АП. У цьому переліку є також журналісти, лікарі, судді, які прислужують владі. Кожна людина на своєму місці вершить долю країни і свою власну. Так, головний лікар Лікарні швидкої допомоги Мінська теж виявилася в цьому списку. Нагадаю, що кандидата в президенти Некляєва після мітингу 19 грудня доставили в лікарню з черепно-мозковою травмою, а в документах виписки значилися тільки забиття. Переписані під тиском влади медичні документи зробили лікаря персоною нон грата. Таке ж клеймо отримали журналісти, які із піною на губах чеканили слова про заслуги президента перед білоруським народом.

У США заблоковано активи найбільших білоруських підприємств „Білнафтохім“, „Білкалій“. І це при тому, що щорічний бюджет РБ становить близько 10 млрд. дол., а зовнішній борг уже перевищив позначку 9 млрд.

Мінськ. У Білорусі почалися перші „посадки“ мітингувальників, заарештованих із жорстким застосуванням сили 19 грудня минулого року, в день президентських виборів. Перший засуджений — Василь Парфенков, активіст штабу кандидата в президенти Володимира Некляєва. Його обвинуватили в масових заворушеннях (ст. 293 Кримінального кодексу РБ). Молодому чоловікові присудили чотири роки суворого режиму. Крім того, засуджений повинен виплатити 4,7 тис. дол. за розбите скло Будинку уряду і пошкодження зелених насаджень. Державний обвинувач з арифметичною точністю заявив, що, мітингуючи, Парфенков завдав 61 удару по фасаду Будинку уряду. Така інформація вразить будь-яку людину зі здоровим глуздом: звідки така точна цифра, і на яких фактах будується обвинувачення? Невже хтось стояв і безперешкодно міг полічити 61 удар в умовах мітингу?

Судовий процес у справі Василя Парфенкова є показовим. Це означає, що влада „закриє“ всіх, кого не змогла зламати, хто не дав показань, що їх старанно вибивали (до речі, слідчі при допитах вимагають, щоб арештанти признавалися у своїх зв’язках з українськими націонал-патріотичними силами). Це означає, що „закриють“ усіх, хто не свідчив проти своїх товаришів. За гратами опиниться білоруська еліта, яка знає білоруську мову і піднімає на мітингах біло-червоно-білий прапор. Для рідних вони герої, для президента Лукашенка — політичні конкуренти і справжні заручники. Можливо, саме їхнє звільнення і буде предметом торгу у переговорах з країнами ЄС і США (Лукашенко у своїх діях, схоже, зовсім не відрізняється від Фіделя Кастро).

Реакція ЄС на вирок Парфенкову була миттєвою. Верховний представник із закордонних справ і політики безпеки, віце-голова Європейської комісії Кетрін Ештон заявила, що глибоко шкодує з приводу засудження пана Парфенкова. „Білорусь повинна враховувати зобов’язання, взяті на себе в рамках ОБСЄ, і відповідати міжнародним стандартам у сфері демократії, верховенства закону та прав людини“, — сказала вона.

У заяві також ідеться, що „ЄС продовжує уважно стежити за післявиборною ситуацією в Білорусі, у тому числі за майбутніми судами, і надалі докладатиме зусиль для звільнення та реабілітації всіх ув’язнених з політичних мотивів“.

Більш ніж нервово відреагував на заяву ЄС президент Білорусі Олександр Лукашенко. Він слів не добирав. Його лексика не вписується в жоден дипломатичний протокол: „Плювати я хотів на всі їхні коментарі. Це злі, непорядні люди. З ними не можна ні розмовляти, ні будувати стосунки“, — сказав, щойно спустившись з гір, лижник Лукашенко. Віднедавна Олександр Григорович вимушено віддає перевагу Сочі (провів там свою відпустку), оскільки більшість європейських курортів для нього закриті. Лижник і хокеїст Лукашенко в Європі — персона нон грата.

Москва теж не прихильна до Лукашенка. З білоруським президентом досить часто зустрічаються представники російської влади, проте так само часто підносять йому сюрпризи. То вся Білорусь дивиться фільм „Крестный бацька“ (РБ радо пустила у свій інформпростір російські канали). То до кінця відпустки „бацьки“ в російському Інтернеті поширюється чутка, ніби президент Білорусі, спускаючись з гори, зламав шість-сім хребців, дістав черепно-мозкову травму і госпіталізований у критичному стані. То хтось у Москві заявить про те, що засуджує арешти мітингувальників у Мінську (хоча в російській столиці з неабиякою регулярністю затримують незгодних, щоправда, через кілька днів випускають). То раптом „російські друзі“ Лукашенка припиняють поставки нафти в Білорусь. Коротше, Росія демонструє істинне ставлення до Лукашенка, який пішов на четвертий термін.

Олександр Григорович політично затиснутий у лещата і при цьому „відпльовується“ направо й наліво: у бік Європи і Росії. За його словами, Москва мусить займатися своїми справами, а Білорусь “ні під кого не прогнеться, навіть якщо доведеться піти в землянки”. Саме такою фразою подякував росіянам Лукашенко після свого відпочинку в Сочі.

Алеся БОГДАНОВИЧ