Бла-бла-мова як робоча мова реформаторів

Підводячи підсумки XХVІІ форуму, який пройшов у польському місті Криниця-Здруй 5-7 вересня український філософ Сергій Дацюк відзначив, що однією з найважливіших ознак світової кризи є нездатність її обговорювати адекватному мовою. Під адекватною мовою Сергій розуміє інтелектуальну мову. Така мова потрібна для осмислення. Так ось Європа сьогодні втратила інтелектуальну мову для осмислення того, що відбувається в світі.

“Уважно вчитуючись у формулювання теми однієї з секцій, можна виявити, що жодне слово тут не є сутнісним для розмови про нинішню ситуацію і про майбутнє. Це те, що я називаю бла-бла-дискурс — загальноприйнятий спосіб говоріння, який не дозволяє продукувати інновації і блокує критичне мислення”, — відзначив Сергій у своєму блозі на “УП”.

Однією з причин виникнення появи бла-бла-культури та бла-бла-мови є серйозний психологічний надлом, який пережила Європа після першої та другої світових війн, переосмислюючи історію масових вбивств. Це переосмислення дало початок філософії множинності істини, — ситуації, коли будь-яка особа, котра відкрила рот і щось сказала є правою. Бла-бла-мова, етичний релятивізм, множинність істини є інструментами, які, на думку європейців, дозволяють профілактувати конфлікти та агресивний захист своєї позиції, що може закінчитись війною.

Україна є постгеноцидною країною з не менш трагічною історією. Ключову роль у психологічному надломі тут відіграла історія стосунків з російською культурою. Наша бла-бла-культура та бла-бла-мова сформована як інструмент виживання у взаємодії з чужою владою. Але не просто чужою (польською, угорською, австрійською), а саме російською.

У ХХІ столітті ми стали свідками злиття і взаємного “збагачення” двох бла-бла-культур — європейської та української. Ці культури різні за походженням, але дуже подібні між собою. У них немає мислення та відсутня інтелектуальна мова. Мова якою можна пояснити і зрозуміти проблему. Коли представники цих двох культур збираються разом на семінарах та круглих столах нібито для вирішення проблем, то не можна зрозуміти про що йдеться або не ясно до чого це все говориться. Наприклад, до чого ці всі e-health, програмно-цільові методи, діагностично-споріднені групи, пулінги, взаємодії влади і бізнесу в медицині і таке інше, в умовах, коли причиною наших проблем є аморальність вищої політичної влади та її антигуманна політика в усіх сферах нашого життя. Медична сфера — лише одна з таких.

Єдиною різницею між європейською та українською бла-бла-культурами є лише те, що представники першої сперечаються навколо інтерпретації фактів, тобто вони факти визнають, але не знають як їх трактувати у дихотомії добра та зла, а представники другої або тупо ігнорують факти, або їх визнають, але використовують факти з метою відтворення ще більшого зла. Ну наприклад, ситуація з відсутністю адекватної ургентної допомоги для жителів сіл використовується для знищення взагалі будь-якої невідкладної допомоги під ширмою госпітальних округів, e-health, телемедицини.

Сьогодні команда реформаторів намагається пройти точку неповернення, намагаючись висмикнути з-під низу, успадкованої від СРСР, інтегрованої конструкції системи ОЗ цеглину під назвою первинний рівень медико-санітарної допомоги. З цією метою використовується пророблена робота у цьому напрямку попередників та перевірений метод брехні, обіцянок і популізму. Однак треба розуміти, що всі ці владні інструменти є походженням бла-бла-культури. Й тому коли ми хочемо протидіяти брехні необхідно не лише викриття шляхом аналізу та співставлення, необхідно робити переклад з бла-бла мови на нормальну. Це напевно і є чи не головною задачею роз’яснювальної журналістики.

В стрічках новин знову з’явилися повідомлення про заплановані “проривні” реформаторські кроки на первинному рівні медико-санітарної допомоги з обіцянками річного бюджету не у 420 тис грн., а цілих 700 тис. грн. Безперечно є спокуса проводити черговий аналіз і щось підраховувати та пояснювати. Хочеться також порівнювати з попередніми обіцянками як то “АТО за кілька днів із зарплатою 1 000 грн в день для солдата” тощо. Але основа і причина цих явищ закладена в бла-бла-культурі. Про неї і поговоримо.

У далекому 1990, перебуваючи на строковій службі чи то у наряді, чи то так від нічого робити, на хвилі радіо “Маяк” мені випала нагода послухати процес обрання на посаду міністра екології, котрий відбувався на одному з пленарних засідань парламенту СРСР. На посаду претендував якийсь московський чоловік. І все ніби складалося так нормально для претендента, допоки один народний депутат, либонь з Литви, не попросив “еколога” дати визначення терміну “екологія”. Не пам’ятаю чим це все закінчилося, але майбутній міністр так і не сказав, що це воно таке — екологія.

Історії не відомо чи Петро Порошенко щось подібне запитувався в Уляни Супрун, коли та проходила співбесіду в його кабінеті, тримаючи руки у боки. Але я точно знаю, що якби в Уляни Супрун запитати, що таке первинна медико-санітарна допомога, то вона б так само не відповіла, як і претендент на міністра екології у 1990 р, що таке екологія. Але навіть якщо б американці з Детройту допомагав котрийсь із заступників, то все одно визначення, повторене пані Супрун виявилося б нездалим. Нездалим, тому що воно є похідним бла-бла-культури і написано бла-бла-мовою.

Щоправда треба віддати належне осередку бла-бла-культури Стратегічній дорадчій групі, котра помітила нікчемність цього визначення і спробувала якось виправити ситуацію, але так і нічого путнього не вигадала у 2014 році, повідомивши про це 27 січня і Вінницькому медичному університеті під час візиту товариша Квіташвілі у столицю цукрового Донбасу.

Тобто у нас котрий рік робиться реформа охорони здоров’я з від’єднанням первинного рівня від вторинного, 80% всіх звернень намагаються перевести до лікарів загальної практики збільшивши “пасажиропотік” у 4 рази (нині 20%), але що таке первинний рівень медико-санітраної допомоги ніхто сказати не може. Не дивно, що більшість лікарів вважають, що де-факто ніякого роз’єднання не відбулося.

Ситуація взагалі дійшла до анекдотичної. З усіх телеекранів нас переконували, що первинний рівень це наше “всьо”, і це єдине, за що не треба буде плати гроші, тому що воно забезпечується державою, аж поки заступник міністра Ковтонюк не поїхав до Польщі і не виставив на “Фейсбук” фотографії польського центру ПМСД, яку викупив приватний підприємець, зробив там ремонт і запустив туди лікарів загальної практики, аби ті лікували пенсіонерів.

Треба розуміти, що це є агітація для українських приватних підприємців вкладати гроші в ремонт комунальних закладів охорони здоров’я щоб заробляти на лікарях, котрі в статусі ФОП безоплатно лікуватимуть незаможних громадян державним коштом.

Напевно, наступними будуть фото приміщень прокуратури, які відремонтували підприємці і запросили у красиві апартаменти прокурорів, аби ті здійснювали правосуддя.

Ще раз нагадаємо, що весь реформаторський медичний дискурс в нашій країні сформований браком коштів. В рамках цього дискурсу за допомогою бла-бла-мови намагаються сформувати спеціальні смислові конструкції, котрі б обґрунтовували невиконання 49 статті КУ та намагання пояснити використання приватних коштів громадян у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.

Для прикладу можна навести визначення медичної послуги та медичної допомоги, які нібито пояснюють різницю між послугою та допомогою. Насправді визначення дуже нагадують різницю між двома паличками печива “TWIX” з відомої телереклами: на ліву паличку карамель наливається вертикально, а на праву паличку — зверху вниз.

Якщо ці дефініції перекласти з бла-бла-мови, то все дуже просто: медичною допомогою є господарська діяльність на яку виділені бюджетні кошти, а медичною послугою є господарська діяльність на яку грошей держава не дала. Ось так треба і записати.

Рівно така ж ситуація з визначенням рівнів медичної допомоги. Чи то не розуміючи, чи то намагаючись проігнорувати соціальну та фінансову природу рівнів медичної допомоги у критерії цих рівнів допомоги реформаторами покладені місце надання медичної допомоги (надається в амбулаторних умовах або за місцем проживання (перебування) пацієнта ) та поширеність хвороб (передбачає надання консультації, проведення діагностики лікування найбільш поширених хвороб, травм, отруєнь, патологічних та фізіологічних станів). Також ознакою первинного рівня є факт “первинності” звернення та профілактичний характер медичної допомоги. Чомусь вважається, що первинний рівень і лише він має бути відповідальний за профілактику. А фізична особа підприємець не має бути зацікавлена у хворобах пацієнта, а має бути зацікавлена у профілактиці хвороб, ну таке підприємництво.

Вкотре хочеться наголосити, що чіткі контури первинного рівня медико-санітарної допомоги, які ми бачимо у західній медицині обумовлені ринком і соціальною нерівністю. В радянській медицині первинний рівень був, але внаслідок декомерціалізації будь-якої діяльності та боротьбою з соціальною нерівністю (мова тут іде про лікарів) його “не бачили”. Тому, коли ми говоримо про рівні медичної допомоги в умовах ринкової допомоги ми маємо розуміти, що головним системо утворюючим елементом цих рівнів є нерівність і гроші.

Розглянемо ситуацію на прикладі. У колишнього президента країни Януковича щось заболіло в ділянці серця та за грудиною. Місцем первинного звернення президента буде не лікар загальної практики, а хтось з спеціалістів Національної академії медичних наук (НАМН). Наприклад, Катерина Амосова, яка збере анамнез, проведе діагностику, призначить лікування і, що саме головне, візьме під нагляд Віктора Федоровича і всю його сім’ю. Або власник Київського ювелірного заводу, перебуваючи у лісі під Києвом помітив кліща на руці. Він також не звернеться в ЦПМСД, а поїде діставати кліща в інститут ім. Шалімова. Познайомиться там з академіком, який стане у нього сімейним лікарем.

Запевняю, що всі клініцисти з НАМН України є сімейними лікарями політичної та бізнесової еліти країни. Вони знають чим хто хворів у дитинстві, чим хворіє зараз, відповідають на нічні дзвінки по телефону, якщо у когось болить живіт чи голова.

Тобто немає значення чи захворювання є таке, що часто зустрічається (ІХС), чи таке яке рідко зустрічається (інвазія кліща), чи воно складне (потребує стентування) чи просте (потребує видалення кліща), головним є фінансова спроможність і статус пацієнта. Будь-яку просту хворобу можна перевести у професорський випадок, якщо у пацієнта є гроші, і так само будь-яку складну хворобу можна спростити до примітивності, спустити до лікаря загальної практики, якщо у пацієнта грошей нема.

Безперечно, в медицині, як і у будь-яких інших сферах все ділиться на просте і складне. Складним займаються розумні і витривалі, а простим займаються теж розумні, але трохи не такі розумні і не такі витривалі. І скільки б не було коштів і ресурсів, завжди все ділитиметься на просте і складне на дурне і розумне. Але частка складного і розумного в країні залежить від справедливого розподілу національного багатства.

Справедливий розподіл — це не рівний розподіл ресурсів між усіма. Справедливий розподіл — це коли ресурси знаходяться у розумних, працьовитих, добрих і чесних. Якщо ресурси знаходяться у жадібних і дурних, (Порошенко, Гройсман, Парубій), то і медична реформа проводиться в інтересах дурних і жадібних. Тільки дурні і жадібні, які очікують по 700 тис грн. річного доходу, мають розуміти, що справу вони мають з такими самими.

Первинна медико-санітарна допомога — це медицина простих випадків або медицина початкових етапів складних випадків. Її левова частка в структурі медичної допомоги є насправді природною і обумовлена природньою обмеженістю ресурсів, соціальною нерівністю та нерівномірною щільністю проживання населення.

Медицину простих випадків та початкових етапів лікування складних хвороб потрібно насправді реанімувати. Але становлення первинної медико-санітарної допомоги у ринкових умовах не можливе без вирішення проблеми тотальної бідності. Мова іде про гроші на руках у населення. Бідне населення в ринкових умовах (!) ніколи не буде мати нормального медичного забезпечення. Це в СРСР бідне населення мало нормальний рівень медичного забезпечення через розгалужену систему Семашка, оскільки все навколо було декомерціалізоване і неринкове. У нас нічого цього не буде, навіть тоді, якщо віртуальні 700 тис грн. стануть реальними.

Єдине за кого можна бути спокійним, так це за НАМНУ, її члени займуть гідне місце в системі первинної медико-санітарної допомоги.

Це наша скромна реакція на Установчі збори новоствореної Громадської спілки “Об’єднання організацій медичних працівників України”, котрі відбулися 6 вересня у конференц-залі ДУ “Інститут серця МОЗ України” в рамках бла-бла-культурних заходів. Сподіватимемося, що ця реакція матиме стимулюючий вплив на роботу спілки.

Анатолый ЯКИМЕНКО