Безальтернативна енергія

У проекті оновлення Енергетичної стратегії України до 2030 року головні акценти у розвитку електроенергетики зроблено на вугільній та атомній галузях

Численні заяви політиків та наявність нацпроекту “Енергія природи” начебто свідчать про чіткі плани влади щодо широкого впровадження відновлюваних джерел енергії. Проте чинна Енергетична стратегія держави та нещодавно оприлюднений проект оновлення її електроенергетичної частини головну ставку роблять саме на розвиток вугільної та атомної галузі. Частка енергії з відновлюваних джерел у 2030 році має сягнути 10%. Обсяги, яких Україна планує досягти через 20 років, у ЄС виробляються вже сьогодні.

Мала альтернатива

У ЄС поставили за мету досягти формули 20—20—20. Тобто до 2020 року країни ЄС мають на 20% зменшити споживання електроенергії та добувати 20% енергії з відновлюваних джерел. “Частка таких джерел енергії у Норвегії вже у 2001 році становила 45%, у Швеції — 29%, Новій Зеландії — майже 26%, Фінляндії — 23%, Австрії — 21,5%, Канаді — майже 16%, у Данії — 10%, — порівнює голова правління альянсу “Нова енергія України” Валерій Боровик. — Ми ж фактично пасемо задніх”.

Згідно із дослідженням українських вчених, а також розвідкою Європейського банку реконструкції та розвитку, в Україні реально отримати 30% енергії з відновлюваних джерел до 2030 року. “ООН називає цифру 80% у світі до 2050 року, — говорить експерт з енергетичних питань Національного екологічного центру України Дмитро Хмара. — Україні дуже важко з такою стратегією витримати ті темпи, які взяв світ. Нам треба спробувати досягти хоча б 30% у 2030 році”.

Повторення помилок

Аналізуючи доступний громадськості документ з оновлення частини Енергетичної стратегії, експерти, з якими спілкувався Тиждень, сходяться у критичних оцінках. Так, у документі зроблено прогнози щодо зростання споживання електроенергії. “Попередня стратегія передбачала його збільшення майже утричі, — говорить Дмитро Хмара. — Згідно з останніми змінами, збільшення споживання до 2030 року зафіксовано на рівні 30%. Але інші країни світу намагаються, навпаки, зменшити споживання електроенергії. Це видно навіть по експорту електроенергії з України, обсяг якого щороку скорочується майже удвічі упродовж останніх 3—4 років. В Україні дуже неефективні житлово-комунальний сектор та промисловість. У нас є величезний потенціал для енергозбереження. Дуже прикро, що уряд не робить на це ставку”.

Також на українців чекає неминуче підвищення вартості тарифів — про це йдеться й у програмі президентських реформ. Адже зараз населення сплачує тарифи, утричі нижчі за реальну вартість витрат на виробництво та постачання електроенергії. Цінова політика вплине і на споживання. “Можна навести приклад із газом, — зазначає Хмара. — Після збільшення ціни на газ його споживання знизилося з 81 млрд м3 до 55 млрд м3 на рік, тобто приблизно на 40%. Так само буде з електроенергією”.

Наше атомне майбутнє

Розвиток атомної енергетики в Україні держава і досі не ставить під питання. Зараз у Європі майже не будують ядерних реакторів. Лише у Фінляндії, але й там на три-чотири роки затримка і перевитрати 1,6 млрд євро. На тлі міжнародної ситуації плани уряду збудувати 5—6 реакторів, як це передбачено у змінах, видаються просто нереальними. Тим паче нереальними здаються плани на побудову 22 нових реакторів, як це було у попередньому варіанті Стратегії. Будівництво цих реакторів планується розпочати після 2023 року. Тоді як незабаром на нас чекає добудова третього і четвертого блоків Хмельницької АЕС, категорично проти яких уже виступили мешканці Хмельницького та Острога. Також на українських АЕС невдовзі масово завершуватиметься термін експлуатації енергоблоків. У 2010 році його вже було продовжено на 20 років для двох реакторів Рівненської АЕС. Те ж саме планується зробити ще для 70% реакторів у наступні 10 років.

При тому, що нині Україна виробляє надлишок електроенергії, а наявні ректори не працюють на повну потужність. Виникає питання: навіщо ж будувати нові? “В документі МАГАТЕ щодо коефіцієнта використання встановлених потужностей зазначено, що коли реактори експлуатуються менше ніж 80% часу, це економічно невигідно, — говорить Дмитро Хмара. — В Україні жоден реактор не працює 80% часу. В середньому цей коефіцієнт заледве досягає 70%”.

“Атомні реактори не працюють на повну потужність, бо енергосистемі не потрібна така кількість енергії, — пояснює Валерій Боровик. — Незрозуміло, чому не використовуючи на більшу потужність наявні реактори ми говоримо про будівництво нових енергоблоків. Хоча зрозуміло: росіянам необхідно подорожче продати в Україну обладнання із сумнівним енергетичним захистом”.

На продовження терміну роботи енергоблоків планується витратити 24 млрд грн, на завершення будівництва енергоблоків Хмельницької АЕС — 40 млрд грн, а на будівництво нових блоків із 2023 року — ще 100 млрд грн. “Кошти спрямовуються не на ті потреби, — вважає Боровик. — Ми мали б ці гроші використовувати на підтримку розвитку відновлюваних джерел енергії, субсидування населення і малих підприємств для встановлення котлів на біомасі, теплових насосів та використання вітрової та сонячної енергії, як це робиться у сусідніх країнах. А ми займаємося гігантоманією і вкладаємо кошти туди, де й сьогодні не всі потужності використовуються”.

Причому із відпрацьованим ядерним паливом в Україні і досі не знають, що робити. Тому планується просто залишити цю проблему нащадкам: “відкладене” рішення полягає у зберіганні палива понад 50 років. “Сьогодні це екологічне питання, а завтра воно стане економічним, — вважає Дмитро Хмара. — Швеція та Франція вже сьогодні намагаються розв’язувати цю проблему, поки блоки працюють і заробляють кошти. Так, у Франції на вирішення цього питання витратять € 30 млн”.

Секрет Фонду

Енергетична стратегія України до 2030 року була прийнята ще 2006-го. Кожні п’ять років її потрібно оновлювати. Цьогоріч цим займаються експерти фонду “Ефективне управління”, створеного за ініціативи Ріната Ахметова. Екологи та громадські активісти скаржаться, що не мають доступу до процесу розробки нового документа. “Як у 2006 році, коли приймалася стратегія, так і зараз нам було не просто важко вплинути на процес, а й узагалі про нього дізнатися, — запевняє Дмитро Хмара. — Про це офіційно заявили вже після того, як були готові пропозиції до оновлення Стратегії. Поки що ми ознайомилися зі змінами тільки до електроенергетичного сектора, частка якого становить 12% загального балансу паливно-енергетичних ресурсів. Доля інших галузей до сьогодні невідома”.

Внесені екологами пропозиції до оновлення Стратегії поки що ігноруються. “Громадські організації займаються Енергетичною стратегією ще з 2005 року, — продовжує Хмара. — За цей час було напрацьовано багато матеріалів. Ми надсилали Фонду свої пропозиції, але не маємо жодних відповідей звідти. Фонд також не організовував публічних заходів, на яких можна було б обговорити документ, який вони готують”.

Водночас сам статус Енергетичної стратегії досі залишається невизначеним. “Коли ми говоримо про енергоефективність чи вирішення проблем вугільної галузі, нам відповідають, що Енергетична стратегія не є обов’язковим до виконання документом, — зазначає Дмитро Хмара. — Але коли мова заходить про атомну галузь, наприклад, подовження терміну експлуатації старих енергоблоків, кожне розпорядження посилається на цей документ”.

Відпрацьований матеріал

Вугільна галузь України залишається дотаційною і слугує джерелом збагачення керівництва при високій смертності та зубожінні шахтарів.

Вугільні державні підприємства за півроку засвоїли 18 млрд грн — майже $10000
в місяць на кожного шахтаря.

Борги по зарплаті перед працівниками шахт, підпорядкованих Міненерго, станом на 5 липня 2011 року становлять понад 6,5 млрд грн

Загалом державними підприємствами за півроку вироблено товарної вугільної продукції на суму 7,5 млрд грн (при цьому більше 3 млрд грн надійшли з державного бюджету на “часткове покриття витрат із собівартості вугільної продукції”).

В аваріях на підприємствах вугільної промисловості України тільки упродовж останнього місяця загинули37 осіб. У 2010 році кількість смертельних випадків сягнула 93, у 2009 — 107 осіб.

Інна ЗАВГОРОДНЯ