Арсеній у Країні чудес

“Країна, що включала шість республік, п'ять націй, чотири мови, три релігії, дві азбуки й лише одну партію” — так Цаспар Рідлі називав покійну Югославію. А в Україні партій багато, за період Незалежності їх рік у рік ставало дедалі більше.

Рано чи пізно, цей процес мав рушити в зворотному напрямку…

Партія регіонів за своєю суттю більше нагадує блок політичних сил, номінально названий єдиною партією, яка згуртувала різні групи й увібрала “залишки розкошів” колись потужних СДПУ(о), “Трудової України” та інших.

Натомість її основний опонент впродовж тривалого часу, БЮТ — і де-юре був блоком.

Крім того, можливість різних політичних партій блокуватись, об'єднуючи зусилля в передвиборчій боротьбі, значно ускладнює для ПР процес завоювання влади в Україні. Адже вибори нової каденції Верховної Ради, усе одне, колись доведеться провести.

Відтак, маючи більшість у парламенті нинішнього скликання, ПР змінила законодавство, заборонивши участь блоків у виборах. Поза сумнівами, це рішення було детерміновано не стільки нещодавніми місцевими виборами, скільки майбутніми парламентськими.

Один із ключових наслідків такого кроку нинішньої влади — об'єднання декількох політичних партій у одну.

Але ми, українці, вочевидь, навіть на підсвідомому рівні не схильні об'єднуватись.

Одначе в лісі парламентських кулуарів щось здохло: “Фронт змін” Арсенія Яценюка, Європейська партія України Миколи Катеринчука, “Громадянська позиція” Анатолія Гриценка та Українська республіканська партія “Собор” Анатолія Матвієнка — нещодавно заявили про намір створити єдину партію.

Зрозуміло, що лідером руху стане Яценюк. Імовірна назва — “Фронт змін”, інформацію підтвердив Матвієнко.

Ця подія може досить цікаво та своєрідно відобразитися на політичній ситуації в Україні.

Як саме? У нашій державі може відбутись все, що завгодно. Тож, розглянемо декілька можливих сценаріїв майбутнього такого союзу.

1. Сіли-балакали, говорили, та й заплакали

Враховуючи особливості менталітету та особисті амбіції лідерів кожної з указаних сил, об'єднання, про яке заявили, може так і не відбутися. Пам'ятаючи, скільки за останні роки в Яценюка було потенційних союзників, з якими, зрештою, шляхи розійшлися, нічого дивного в цьому не буде.

Очевидно, і сам Арсеній Петрович це розуміє. Тому вирішив перестрахуватися.

Один із його найближчих соратників, Андрій Пишний, після того як у ЗМІ просочилася інформація про можливе згуртування чотирьох партій, заявив: “Наша позиція однозначна — пусті балачки не наближають нас до мети. От коли зробимо, побачимо, що є із чим вийти до людей — от тоді й оголосимо про результат. Постійні розмови про об'єднання без самого об'єднання — це чиста диверсія”.

Ясна річ, у тих, кому даний проект понад усе електорально шкодить, великі сподівання на те, що його не буде реалізовано.

Сьогодні це “Батьківщина”. Вона все ще зберігає статус першої опозиційної сили, статусність якої підігрівається арештантами із числа членів цієї партії та походами Юлії Тимошенко в Генпрокуратуру, як на роботу. Авторитетний діяч “Батьківщини”, віце-спікер Микола Томенко вже встиг заявити, що сумнівається в тому, що чотирьом партіям удасться об'єднатися. Хоча підкреслив, що в цілому ставиться до цього процесу позитивно.

2. Хаотичний союз. Рятувати Україну краще хором, але не хочеться

Якщо “Фронт змін”, Європейська партія України, “Громадянська позиція” і УРП “Собор”, таки створять єдину силу, а можливо, залучать до неї ще ряд партій, то де гарантія, що такий союз скоро не розвалиться? Коли завгодно: невдовзі після об'єднання, перед виборами чи — що найгірше — після.

Юридична складність процесу не збереже єдність. Згадаймо створення в 2005 році Народного союзу “Наша Україна” на базі кількох партій, котрі згодом, як виявилося, зберегли за собою реєстрацію в Мін'юсті, але з іншими керманичами.

Не виключена ситуація, коли то одні партії входитимуть у новий “Фронт змін”, то інші — виходитимуть.

Відколи вперше засвітилась інформація про єдину партію, журналісти й політологи звернули увагу на те, скільки складних моментів виникне при об'єднанні регіональних організацій. Тим більш, пройшло ще зовсім небагато часу після місцевих виборів, де нинішні “майжеоднопартійці” подекуди воювали один з другим.

Іншою причиною до виходу певних суб'єктів з об'єднаної партії можуть стати конфлікти цих суб'єктів із потенційними інвесторами. Щодо останніх, то в пресі лунали різні прізвища: Порошенко, Фірташ, Юрушев. Певен, скоро ми почуємо ще й про інших спонсорів.

А якщо їх буде багато, уявляєте, як важко буде їм між собою домовитися.

3. Опозиція №1, із претензією на президентство

Не варто недооцінювати Яценюка. Позитивна динаміка його персонального рейтингу задовго до президентських виборів змусила його опонентів солідно попрацювати над руйнуванням цього рейтингу.

Атак чорного піару та брудних технологій Арсеній зазнав не менше ніж Тимошенко та Янукович. Не спокусився йти в уряд. Зробив раціональні висновки щодо дивакуватої президентської кампанії. Змінив риторику. Психоделічні лозунги на взірець “Країну врятує здорове освічене індустріалізоване село” замінив на змістовне “Зміни своє майбутнє”,воно ж грінпісівське “Change the future!” — але плагіат це теж мистецтво. Оптимізував команду.

Внаслідок цього — достойний результат на місцевих виборах.

Уявімо, що в команді Яценюка будуть Катеринчук, Гриценко, Матвієнко, кожен зі своїми перевагами й недоліками. Додамо їхніх соратників, а можливо, і інших голів партій — тоді шанси на успіх величезні.

Якщо таке об'єднання зможе продемонструвати хоча б відносну монолітність, провести вдалу креативну кампанію й захистити голоси своїх прихильників, то новий “Фронт змін” може стати найпопулярнішою опозиційною партією.

А перспектива Арсенія в майбутньому стати президентом України — зростає.

4. Квазіопозиція №1

Ряд аналітиків не виключає, що дане об'єднання партій є проектом Банкової. За таких розкладів, “Фронт змін”, вочевидь, займе нішу квазіопозиції.

Можна припустити, що сьогодні домовленостей немає, проте вони можуть виникнути разом з “контрактом на критику”, уже після парламентських виборів або незадовго до них.

Імовірно, Партія Регіонів буде цього прагнути. Що б не казали, не “Єдіная в Росії”, а свого Жириновського мати хочеться. Ще й відгризти ласий шматок електорату “Батьківщини”.

Слід не забувати, що не буває вічних ворогів і вічних союзників. Є вічні інтереси.

А ще є амбіції.

Тому, якщо негласний союз ПР і “ФЗ” відбудеться, то й він теж може розпастися.

5. Вимушений партнер Партії Регіонів

Найменш реалістичний сценарій, але в Україні й не таке було. Не так багато часу минуло, коли Україна була за крок від коаліції ПР-БЮТ.

Передумовами коаліції “Фронту змін” та Партії регіонів можуть стати:

— тиск інвесторів;

— низький результат “ФЗ” на виборах, і водночас бажання максимально цей результат конвертувати;

— відносно низький результат Партії Регіонів, а відтак — поступливість у квотах на посади.

Регіоналам виборець пробачає домовленості з будь-ким, будь-коли й будь-де.

А “фронтовики” зможуть, не без електоральних втрат, пояснити це необхідністю реформування економіки, консолідації народу та об'єднання України.

Андрій ЛОЗОВИЙ