Апеляційний суд Києва: теорія неймовірності

Молодь у Росії вже виходить на мітинги із плакатами “Чурову не верим! Верим Гауссу!”, оскільки розподіл голосів за партію влади очевидно не відповідає нормальному розподілу.

Наша влада нічим не грамотніша від російської. У тому числі — судова. І це яскраво показало призначення колегії суддів для розгляду апеляції на вирок Юлії Тимошенко в Апеляційному суді Києва.

Як відомо, колегія призначалася двічі. Уперше — у складі суддів Ірини Горб, Людмили Осіпової та Оксани Павленко. Вдруге — у складі суддів Олени Сітайло, Тетяни Фрич і Ольги Юрдиги.

Будь-який “технар”, прочитавши склад цих судових трійок, одразу замислиться: чому одні жінки? Невже серед суддів нема чоловіків?

Можливе лише два пояснення цьому факту. Перше — випадковість. Друге — політична гра: мовляв, хай жінку карають жінки.

Цікаво, що, в органах прокуратури — засилля чоловіків. Жодної жінки — заступника Генерального прокурора, 4 жінки з 21-го начальника структурних підрозділів Генпрокуратури, лише одна жінка серед 32-х прокурорів обласного рівня. Однак, незважаючи на це, провідну роль у державному обвинуваченні проти Тимошенко грає прокурор Лілія Фролова.

Пані прокурор навіть не приховує свого бажання конкурувати в жіночності з лідером опозиції. Навіть покусилася на юльчину косу...

То випадковість, чи політика?

Розберемося, чи можливо, щоб обидві трійки суддів-жінок були обрані випадково.

Апеляції на всі вироки київських районних судів розглядає судова палата в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва, склад якої оприлюднений на сайті суду. Як бачимо, з 44 суддів — 28 жінок.

Чому серед суддів так багато жінок? Очевидно, тому що чоловіки-прагматики бачать більше кар'єрних перспектив у органах прокуратури. І, мабуть, переважно чоловічий прокурорський колектив влаштовує засилля жінок у судах. Бо є такий суто чоловічий стереотип, що жінками легше маніпулювати.

Однак повернемося до нашої “випадковості”. Порахуємо її ймовірність.

Відповідно до статті 16-2 Кримінально-процесуального кодексу України, колегія суддів для розгляду тієї чи іншої справи визначається випадково.

Імовірність випадкового обрання жінки серед суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду міста Києва дорівнює 28/44. Тобто, близько 64% або 0,6 (36) в абсолютній величині, від 0 — “неможливо” до 1 — “обов'язково”.

Як відомо з теорії ймовірностей, імовірність співпадіння двох подій дорівнює добутку ймовірностей у абсолютних величинах.

Отже, імовірність того, щоб двічі було обрано по три судді жіночої статі, дорівнює 28/44 в 6 ступені, або близько 0,066 (6,6%).

Звичайно, “чудеса” іноді трапляються. Проте — не без людського втручання.

Про першу трійку захисники Юлії Тимошенко казали, що ці судді працюють в Апеляційному суді міста Києва лише півроку, і були переведені із Шевченківського районного суду міста Києва.

Усі троє суддів із другої трійки лише в березні цього року були обрані на посади суддів Апеляційного суду міста Києва. Сергій Власенко заявив, що, за його інформацією, чоловік судді Фрич є начальником одного з управлінь Генеральної прокуратури.

Усе це викликає певні підозри.

Але тим, хто мало стикався з вітчизняним правосуддям, ці факти мало що кажуть. І прихильники діючої влади можуть до хрипоти доводити, що ймовірність 7% — це не нульова ймовірність, тому автоматизована система могла шість разів обрати жінок-суддів.

Але теорія ймовірності — на боці представників опозиції, які сумніваються в чесності призначення колегії суддів.

Здавалося б, випадкове призначення суддів — проста формальність. Однак у правосудді головне питання — а судді хто? Закон один для всіх. Якщо це не так, тоді закон втрачає силу, і суд стає лише декорацією для свавілля.

Отже.

Відповідно до точного розрахунку за правилами теорії ймовірностей:

Вірогідність фальсифікації призначення колегії суддів для розгляду апеляції на вирок Юлії Тимошенко складає 93%.

Шила в мішку не сховаєш. Цей суд — нелегітимний.

Юрій ШЕЛЯЖЕНКО, бакалавр з математики, редактор газети “Правдошукач”