Антиєврейські заворушення в Дагестані: якими можуть бути наслідки для Кремля?

На тлі військової операції Ізраїлю в Секторі Гази полювання на євреїв, яке почалося в готелях Хасав’юрта, закінчилося в неділю ввечері штурмом аеропорту Махачкали в пошуках прибулих ізраїльтян. Для самосуду. Юрба розлючених бородатих чолов’яг із криками “Аллах акбар!” і “Смерть яхудам!” (“Смерть євреям!”) закидала камінням автобуси, перевіряла машини й турбіни літака на наявність власників ізраїльського паспорта, бігала по аеродрому, громила аеропорт і грабувала магазини.

Російські силовики протягом тривалого часу бездіяльно спостерігали за погромом. Минула не одна година, доки представники російських правоохоронних органів нарешті втрутилися, поступово повертаючи контроль над ситуацією. За попередніми даними, ніхто не загинув: кількох ізраїльтян удалося непомітно вивезти на гелікоптері. Лише деякі поліціянти дістали поранення. Пізніше в Слідчому комітеті по Дагестану порушили кримінальну справу за статтею про організацію масових заворушень.

Дикість махачкалинського погрому спричиняє шок і огиду, нагадуючи про єврейські погроми кінця XIX — початку ХХ століття. Але антиєврейські виступи в Дагестані — не єдиний прояв антисемітизму на Північному Кавказі, зафіксований за останній тиждень. Раніше в Нальчику — столиці Кабардино-Балкарії — підпалили споруджуваний єврейський культурний центр. Своєю чергою жителі Черкеська вимагають вигнати євреїв із Карачаєво-Черкесії: “Ми не хочемо жити по сусідству з євреями”.

Але ж лише тиждень тому Путін зустрічався з представниками релігійних об’єднань РФ і розповідав їм, що “ми — один народ, у нас одна Батьківщина”. Йому вторував головний рабин Росії Берл Лазар: “Слава богу, вже багато років тут, у Росії, ми не відчуваємо державного антисемітизму й навіть вуличного антисемітизму теж практично немає”. Але в день антиєврейського виступу в Махачкалі Путін, а слідом за ним і багато високопоставлених чиновників мовчали.

Лише ввечері в понеділок російський лідер провів засідання Ради безпеки РФ, де обговорювали ситуацію в Дагестані. Жодного осуду на адресу учасників заворушень президент не висловив. Але стверджуючи, що для розколу Росії використовують ситуацію на Близькому Сході, Путін заявив: “Події в Махачкалі вчора ввечері інспіровано, зокрема через соцмережі, не в останню чергу з території України руками агентури західних спецслужб”. І назвав їх “мразями” (мерзотою) за те, що сіють ворожнечу на російській землі.

Звинувачуючи в антиєврейських виступах західні спецслужби, “зрадників і бандерівців”, російська влада планує визнати екстремістською спільнотою Телеграм-канал “Утро Дагестана”, який пов’язують із колишнім депутатом Держдуми Іллею Пономарьовим: у Росії цю “телегу” звинувачують в організації заворушень у Махачкалі. Але, як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Алєксандр Баунов, “прагнути розхитати Кавказ і зуміти — це різні речі… Будь-який воєнкорський канал із кількістю передплатників у десятки разів більшою, ніж зазначений, закликає російський народ на подвиги в окопи, антивоєнний — брати шинель і йти додому. Обоє наразі безрезультатно. Але коли візьмуть і підуть, річ буде не в каналі”.

Утім, “українська” версія дуже зручна для російської влади. Та чи багато людей у неї вірить?

Дагестан — дотаційна республіка, для якої характерні етнічні й кланові суперечності, злочинність і корупція, переслідування інакодумців і відсутність правосуддя. При тому, що протестні рухи в Росії придушують, влада враховує специфіку Дагестану й дозволяє випустити пару, коли соціально-економічні проблеми виводять людей на вулицю. Наприклад, як це було ще дві-три місяці тому, коли дагестанці виходили на протести, вимагаючи води й електрики.

Хоча російська влада й контролює ситуацію в Дагестані, проте, як стверджує інтернет-видання “Медуза”, для адміністрації президента РФ події в цьому суб’єкті федерації стали несподіванкою.

Як вважає соціолог “Левада-Центру” Олексій Левінсон, велику роль у процесі формування антисемітських настроїв у північнокавказьких республіках відіграла позиція Путіна, який у конфлікті на Близькому Сході став на бік палестинців. Антиєврейські заворушення — наслідок політики, яку Кремль веде як стосовно Північного Кавказу, так і Ізраїлю та Палестини: під впливом пропалестинської й антизахідної пропаганди невдоволення місцевих жителів рівнем життя, відчуття несправедливості, відсутність соціальних ліфтів і культ насильства вилилися в антисемітизм.

Та якщо одні кажуть про стихійність виступів, то інші підозрюють, що їх організували представники місцевого політичного істеблішменту, незадоволені главою республіки Сєргєєм Меліковим, а треті пояснюють інтригами глави Чечні Рамзана Кадирова та керівника Росгвардії Віктора Золотова. Найімовірніше, Путін ухвалить рішення про відставку Мелікова, відповідального за ситуацію в Дагестані. Але дотримуючись своєї практики, російський президент ухвалить кадрове рішення не просто зараз, а пізніше.

Нині малоймовірно, що антиєврейські протести в найближчому майбутньому виллються у щось радикальніше, що загрожуватиме путінському режиму: загалом населення республіки лояльне до федеральної влади. І представники “глибинного народу”, громлячи аеропорт у Махачкалі, виступали не проти Кремля, а проти Заходу й Ізраїлю, своєрідно виявляючи підтримку політики Путіна. (Втім, силовики напевно притиснуть місцевих салафітів.)

Для того, щоби протести згодом переросли в політичні потрясіння, має бути інший тригер. Наприклад, серйозне погіршення економічної ситуації в країні й подальше зменшення дотацій із федерального бюджету.

Та от у довгостроковій перспективі махачкалинський погром несе для Кремля серйозні ризики.

Апатія правоохоронних органів, пасивність місцевої влади, параліч Кремля, який укотре стикнувся з гнівом “глибинного народу” (нехай наразі й спрямованим не проти нього), посилюють сумніви в здатності центральної влади оперативно реагувати на події, які загрожують крахом російській державі та керівному режиму. Дефекти російської політичної системи стають дедалі очевиднішими: як і під час заколоту Пригожина, регіональна влада виявилася нездатною на самостійні дії, очікуючи команди згори.

Як і чотири місяці тому, під час “походу на Москву” “вагнерівців”, антиєврейський погром у Махачкалі порушує питання про міцність системи, створеної Путіним, її готовності оперативно й адекватно реагувати на етнічні конфлікти, які можуть загрожувати стабільності в багатонаціональній і багатоконфесійній Росії. Але, як зазначають джерела “Медузи”, в Кремлі впевнені, що, як і у випадку із заколотом Пригожина, негативний ефект від погрому в аеропорту Махачкали вдасться купірувати за допомогою пропаганди. А от зовнішньополітичні наслідки цієї події нейтралізувати практично неможливо.

Відносини між Тель-Авівом і Москвою нині й так переживають гостру кризу. МЗС Ізраїлю вже неодноразово засуджував пропалестинську позицію Росії. Обурення в ізраїльтян викликав і візит делегації ХАМАСу до Москви. Не пройде повз увагу й антиізраїльська риторика Путіна на засіданні з членами Радбезу РФ, а також заклик пропагандиста й члена Ради з прав людини при президенті РФ Алєксандра Коца до росіян їхати й убивати євреїв не в Махачкалі, а в Секторі Гази й Україні.

Не дивно, що на цьому тлі в Ізраїлі дедалі частіше звучать голоси, які вимагають переглянути відносини з Росією. В інтересах України, щоб ревізія ізраїльсько-російських відносин відбулась, оскільки це може призвести до посилення підтримки Києва з боку Тель-Авіва. Наразі ж Ізраїль закликав своїх громадян не їздити на Північний Кавказ, а ізраїльтян, які вже перебувають там, залишити регіон. 

Володимир КРАВЧЕНКО, оглядач відділу міжнародної політики ZN.UA